Виявляється, такі доволі конфронтаційні явища як держава і ринок не можуть ефективно функціонувати одне без одного.

Річ у тім, що ринкова система не з'являється сама по собі і не вибудовується руками підприємців, як багато хто вважає.

Хоча варто підтримати думку, що вільне підприємництво як соціальне явище становить ядро ринкової системи.

При цьому слід зауважити, що остання є смисловою категорією, а не визначенням місця торговельних операцій, як трактувалося у радянські часи.

Ринок - всеохоплююче, загальносистемне поняття. Все влаштовується у суспільстві завдяки йому. Є тільки чотири сфери, де ринкова система не діє: державне управління, корпорації, політичні та громадські організації, сім'я.

Ринкові відносини - це горизонтальні відносини між продавцями і покупцями товарів та послуг з обміну останніх на гроші або на товари.

У ці відносини не можуть втручатися неринкові суб'єкти - органи влади, правоохоронці, санітарні, природоохоронні, протипожежні, метеорологічні служби, військові. Не можуть диктувати свої умови продавцям і покупцям також посередники, яких суб'єкти ринку залучають лише при потребі.

Особливістю цивілізованої ринкової системи є такий характер відносин продавців з покупцями, за якого забезпечена рівність прав кожної сторони у досягненні збалансованого рішення щодо ціни на товар.

Оскільки власники товару володіють більшою інформацією про нього, ніж покупці, то хтось повинен врівноважити позиції двох сторін. Окрім того, у суперечках між цими сторонами у випадку, коли покупцем є окрема людина, а продавцем - корпорація, перша з них не має жодних шансів захистити свої права.

Тому рівності прав споконвічно не існує, і ринкова система сама по собі чи з приватної ініціативи виникнути не може.

Отже, хто створює ринкову систему, яка усіх влаштовує, врівноважує права, розподіляє блага і дає змогу жити мирно, без конфронтацій та антагонізмів, об'єднуючи у чітку логіку відносини і зв'язки мільйонів виробників у межах країни?

Відповідь: держава. Чому вона? Бо ринкова система - це цивілізаційне досягнення, а не хаотичне утворення в процесі обміну благами, як стверджували марксисти. Запровадити таку систему здатна не будь-яка держава.

Людство рухалося тисячі років у межах теперішнього циклу розвитку, поки приблизно на перетині 18-19 cтоліть західноєвропейські країни побачили прообраз ринкової системи. Потрібно було ще століття, щоб вона охопила їх економіки.

Державно-політична еліта повинна бути проникнута духом демократії, щоб забажати створити економічну систему, що діє в інтересах широких мас споживачів. Саме так: тільки ринкова система приводить до розподілу благ між усіма членами суспільства і функціонує для задоволення усіх їх потреб.

Фото oldmos.ru

Планова соціалістична система розподіляла не блага, а дефіцит. Не можна погодитися з економістами, які стверджують, що ринкова система здатна запрацювати в авторитарних державах - КНР чи Російській федерації.

У цих країнах бюрократична еліта не збирається ділитися з людьми не тільки політичною владою, а й економічними активами, які дають комуністичним ієрархам приховані доходи. Ось кілька відмінностей авторитарних економік від ринкових.

По-перше, ринок сам вибирає зв'язки між суб'єктами, тоді як у централізованих економіках цю місію виконують державні органи. Чи не так розподіляються російський газ, нафта, руда, зерно, кредитно-інвестиційні ресурси?

Останні заяви російського істеблішменту про зупинку співпраці з Україною в аерокосмічній галузі, машинобудуванні, ядерній енергетиці, харчовій промисловості, торгівлі, якщо Україна стане асоційованим членом ЄС, - це самі російські корпорації відмовилися від стосунків з українськими колегами?

Показовими щодо фінансової безвідповідальності і залежності корпорацій від влади є також прямі кредити російських комерційних банків українському уряду за наказом Кремля, як про це повідомив Володимир Путін: 2 млрд дол у 2010 році і 750 млн дол у жовтні 2013 року.

По-друге, для функціонування ринку потрібні рівноважні ціни - ціни попиту-пропозиції, узгоджені між продавцями і покупцями. Їх ще називають справедливими або ефективними цінами. За авторитарної влади структуро-утворюючими є адміністративні ціни, встановлені бюрократами.

Цю особливість російського ціноутворення українці відчувають щорічно, коли Кремль піднімає ціни на газ, не збільшуючи їх іншим покупцям.

По-третє, ринок неможливий без конкуренції, яка виникає лише у вільному суспільстві. У Китаї та Росії діє поліцейський режим не тільки щодо політичних опонентів чи дисидентів, а й щодо незалежного бізнесу.

У той же час процвітає урядовий протекціонізм окремим корпораціям, має місце безвідповідальність державних та інших привілейованих компаній за своїми зобов'язаннями і боргами. Так, у Китаї щорічно виділяється біля 100 млрд дол урядових субсидій державним збитковим підприємствам.

Відносно вигідні економіко-правові умови влада Піднебесної надає іноземним корпораціям у вільних економічних зонах, де закордонні інвестиції знаходяться під адміністративно-політичним захистом влади. На іншій території право приватної власності на підприємства мають лише функціонери компартії Китаю.

Фото pixanews.com

У містах країни домінують державні компанії та банки. Там діє урядовий контроль за цінами, надаються пільгові державні кредити підприємствам, централізовано встановлюється зарплата і нормуються інші виробничі витрати.

Наприклад, заборонені витрати на очищення природи, утилізацію виробничих викидів та забезпечення нешкідливих здоров'ю умов праці.

Цікаво, що коли уряд відчував нестачу інвестицій для спорудження об'єктів пекінської Олімпіади 2008 року, він наказав усім підприємствам та установам країни знизити зарплату кожному зайнятому на 12%.

Яка ж тут вільна ринкова економіка? У цій внутрішній континентальній частині вона скоріше відповідає нормам сталінської мобілізаційної моделі індустріалізації. До речі, саме існування окремих вільних економічних зон навколо морських портів свідчить про відсутність свободи господарювання на усій іншій території Китаю.

Отже, за авторитарної держави ринкової системи бути не може. Проте у таких державах структури влади та окремі чиновники люблять "погратися у ринок".

Вони здійснюють держзакупівлі ніби-то за конкурсом і за ринковою ціною, списують борги комунальних та енергетичних підприємств, тобто за них розраховується держбюджет, позичають емісійні кошти Національного банку "Нафтогазу", позбавляючи економіку кредитів, надають платні комерційні послуги.

Особливо полюбляють платні послуги органи МВС. Ці хвороби характерні для авторитарних країн: і Китаю, і України.

Отже, правдиву, конкурентну і прозору ринкову систему може запровадити тільки цивілізована демократична держава, яка опікується вільним підприємництвом усіх видів і типів - від дрібного до найбільшого - та функціонує заради споживачів. Опікується саме вільним підприємництвом, а не приватним бізнесом взагалі.

Устрій, що спирається на олігархічних спрутів, ринку не потребує. У той же час зрозуміло, що розподіл благ за допомогою цієї системи в інтересах споживачів не є рівним. Ринкова система не породжує рівності у споживанні, скоріше навпаки.

Проте вона дозволяє забезпечити відносну справедливість щодо диференціації доходів і рівнів споживання між людьми. Це досягається розподілом загальних доходів залежно від внеску кожного у створення доданої вартості в економіці. Досягнення такого порядку - великий цивілізаційний здобуток.

Що значить - внесок кожного у додану вартість? Ця вартість створюється від взаємодії праці, капіталу та управлінсько-технологічних вдосконалень. Тому для великих доходів людям недостатньо ходити на роботу і віддаватися їй.

Фото dig-donbass.org.ua

Недостатньо також просто вкладати гроші у виробництво чи запозичувати їх для цього за кордоном. Потрібні інновації та вдосконалення, які з'являються лише за умов свободи і правового ладу. Інакше є лише сльози, а не доходи.

У створенні такої справедливої системи зацікавлена демократична влада, яка хоче підтримки більшості громадян і яка влаштовує більшість підприємців.

Авторитарна ж влада тяжіє до централізованої монополістичної моделі. Вона має елементи периферійного ринкового обміну, але її мета і результати зовсім інші - збагачення купки придворних осіб при збіднінні основної частини громадян.

Характерними рисами національної авторитарної моделі є захоплення у володіння і розпорядження чиновниками великих підприємств ключових галузей, бюджетне утримання таких підприємств і централізований розподіл їх продукції.

Іншою характерною ознакою економічного авторитаризму в українських умовах є свавілля економічних рішень влади, які порушують права приватних компаній. Передусім тих, що не входять до складу партнерів бюрократичного класу.

Однак такі хибні з суспільної точки зору рішення приносять вигоди окремим фінансово-промисловим групам або надають політичні дивіденди партії влади.

Досить згадати, як вчепилися українські чиновники у гігантські витратні проекти "Євро-2012", що принесли країні лише збитки і залишили борги. Їх фінансовим джерелом були гроші інших суб'єктів економіки і дорогі державні запозичення.

Наступні ознаки авторитарної економіки - адміністративне встановлення цін владою і монополізація продажів в окремих галузях і на окремих територіях приватними чи субурядовими корпораціями - теж добре відомі в Україні.

Треба уточнити, що державна справа - не тільки у запровадженні ринкової системи. Остання, діючи автономно, не залишається поза увагою держави.

Розвинуті демократії не тільки її вдосконалюють, а й використовують для більш ефективного державного управління. Особливо - при вирішенні масштабних завдань: структурних міжгалузевих змінах, реалізації науково-технологічних досягнень, протидії національним економічним кризам.

Крім того, державні органи доповнюють дію ринкових сил своїм макроекономічним, грошово-кредитним, митним і податковим регулюванням. Ці регулювання підтримують загальну стабільність, позитивний рух капіталу, його доступність малому і середньому бізнесу, створення інфраструктурних систем.

Парадоксально, але ринкові системи застосовують не лише демократичні, а й авторитарні уряди. Однопартійні політичні конструкції діють у Китаї, Тайвані, Сінгапурі, Південній Кореї. Ці країни будують ринок за європейським зразком.

Фото autocentre.ua

У 20 столітті 40-річний період однопартійного владарювання ліберальної партії пережила Японія. Чи позначається це на ефективності економічної моделі? Безумовно. Країна більше десяти років не може подолати рецесію.

Південна Корея потрапила до фінансових аутсайдерів світу, загальмувався рух Тайваню, накопичився соціальний розрив між громадянами маленького Сінгапуру.

Не дивно, що ці швидкоходи економічного розвитку другої половини 20 століття сіли на мілину. Бажана ринкова система, що здатна власними силами реструктуризувати економіку і відновити її зростання, тут поки що не спрацьовує.

Спочатку були задіяні ринкові фактори росту: право приватної власності, вільне ціноутворення, торгівля та підприємництво, стабільна і конвертована грошова одиниця, накопичення у приватному секторі і комерційне банківське кредитування, вивільнення робочої сили із сільської місцевості та її прихід у міста.

Однак потім, після вичерпання цих факторів, енергія зростання загасла. Очевидно, ринковим системам у цих країнах забракло свободи і конкуренції, які утискають монопольні політичні угруповання. Останнім зручніше співпрацювати з економічною елітою, ніж давати хід новій, яка потрібна для оновлення економіки.

В історії була й інша крайність, коли демократичні плюралістичні держави з дивною наполегливістю намагалися влаштувати ідеальні суспільства. Вони шикували економіку відповідно до соціально-популістських декларацій, як правило, у напрямку посилення державної участі у виробництві і розподілі.

Такі приклади можна знайти у Західній Європі. Народи країн цієї частини світу пережили цілу низку соціальних революцій, які вигартували демос настільки, що політична еліта, здається, стала простим виконавцем його громадянських вимог.

Замість ринку політики вигадували штучні розподільчі системи і методи вирівнювання індивідуальних доходів та рівнів споживання.

Можна назвати Францію, Італію, Швецію, Данію, Бельгію, Грецію, у яких соціальні цілі не узгоджувалися з ринковими умовами і законами. Це виглядало соціальним ідеалізмом. Закінчувалися такі соціальні експерименти болісно для людей.

Рецидиви політичного популізму час від часу пробиваються на поверхню. Особливо явно це проявилося на піку світової фінансової кризи 2008 року.

Тоді уряди європейських країн один за другим стали долати падіння ринкового платіжного попиту не за допомогою реструктуризації неконкурентоспроможних галузей, а компенсаційними державними виплатами національним корпораціям, хоча такі дії суперечать нормативним документам і критеріям членства в ЄС.

Канцлер Німеччини Ангела Меркель. Фото Мустафи Найєма

Такі урядові втручання в економіку фінансувалися за рахунок збільшення удвічі-утричі дефіцитів державних бюджетів. Наслідком стало поглиблення фінансових розривів. Зокрема, у стані кредитної неспроможності опинилися європейські комерційні банки, які фінансували потреби урядів-банкрутів.

Про тупикову ситуацію в Ісландії та Греції, уряди яких хотіли дати людям краще життя у борг, широко відомо. Проте і Франція дає уроки, як не можна чинити.

Під час кризи 2008-2009 років старий президент країни Ніколя Саркозі допомагав бюджетними грішми автогігантам "Пежо" і "Сітроен". Внаслідок цього у 2013 році вони збанкрутували, і 9 тис працівників обох компаній довелося звільнити.

Не встигла країна оговтатися від популізму Саркозі, як новий керівник країни Франсуа Олланд наобіцяв співвітчизникам стільки безкоштовних подарунків, що від нього тікають за кордон місцеві бізнесмени, а більша частина виборців встигла зневіритися у ньому вже за перші півроку правління.

З іншого боку - підходи до вирішення проблем фінансової кризи у Німеччині, Англії та США. Їх уряди не панікували, а дали хід ринковим силам. Демонтували збанкрутілі банки та страхові компанії, не допомагали субсидіями корпораціям-гігантам, а стимулювали додаткові інвестиції у нові виробництва і малий бізнес.

Справжня конкурентна ринкова система, що функціонує у демократичних країнах Європи та Північної Америки, не виникла одномоментно, а пройшла нелегкий шлях перетворень. Та й зараз вона ще далека від досконалості.

Такий шлях повинна подолати й Україна. Поки що зроблені лише початкові кроки, та деякі з них можна назвати невдалими. Не зроблено елементарного. У країні не забезпечуються права суб'єктів ринкових відносин, не утворюються рівноважні ціни, не гарантується оплата товару, не виконуються зобов'язання постачальників.

У більшості галузей не встановлені правові рамки укладання договорів купівлі-продажу, які б регулювали мінімальні обов'язки сторін, схеми здійснення платежів, гарантії їх виконання, обов'язкову інформацію про товар, порядок визначення ціни.

Перш за все, незахищеними у договорах є покупці. У якому становищі вони опиняються, коли купують комунальні послуги? Їм надсилають обов'язкові до оплати квитанції без зазначення обсягів наданих послуг, без даних про тариф. Вказується сума, яку неможливо перевірити та оскаржити.

Більше того, якщо споживач відмовиться оплачувати надумані платежі, його занесуть до списку злісних боржників і заборонять виїзд за кордон. На яких підставах? Хто тут порушник закону? Таке враження, що діють правила радянської тоталітарної системи і громадянин - за залізною завісою від вільного світу.

Фото charivne.info

Влада за стільки років і пальцем не поворушила, щоб привести ці правила у відповідність до демократичних норм і ринкових реалій.

Автор був ошелешений недавнім листом від "Київгазу". Лист повідомляв, що сім'я повинна додатково заплатити за газ у ті дні, коли гаряча вода у будинку була вимкнена. Це при тому, що постачальниками стали приватні компанії.

Не кращі позиції споживачів і при замовленні посередницькій компанії будівництва квартири у новому будинку. Звичні характеристики цих відносин - сплата вартості майбутньої квартири наперед, довільна зміна компанією ціни у ході будівництва, відстрочка завершення останнього на кілька років або взагалі незавершення.

Не набагато легше здати коштовний товар до крамниці у межах встановлених правилами строків і отримати назад свої гроші. Хто може змусити до цього продавців? Часто там відмовляються навіть обміняти товар на інший аналогічний.

Поодинокі випадки заміни пошкодженого виробу не можуть спростувати принижене положення покупців і відсутність механізму захисту їх прав.

Не меншою є морока з послугами фінансових посередників, які обіцяють зробити переказ чи платіж, надати депозитні послуги чи купити цінні папери. Вони без вагання і коли завгодно можуть вимагати додаткової оплати, можуть змінити умови договору, не виконати зобов'язання зовсім і не відповідають за це.

Не краща ситуація з трудовими договорами. Знову використовуються радянські норми, угоди односторонньо викривляються поза правами найманих працівників.

Окрема тема - монополізація ринків, продаж неякісних продуктів, штучне завищення цін. Не дивно, що одяг, їжа, транспорт, готелі і ЖКГ в Україні дорожчі, ніж у будь-якій країні Центральної та Східної Європи. От звідки бідність українців.

Без цих елементарних складових - норм договірного права, умов конкуренції, справедливого ціноутворення, захисту прав споживачів - не може бути правдивої ринкової системи. Тому її в Україні й нема. Українська дійсність - у павутинні радянських норм, інструкцій, стандартів і совкової етики контор і служб.

Ті, хто приходить до влади, навіть не знають про необхідність оновлення цих елементів за принципами і законами ринкової системи, і що на них покладається відповідальність за це. Для чого ж вони ідуть у політику?

Столоначальники вважають, що ринок уже діє, а їх призначення - "захищати інтереси держави". Завжди виходить однаково: змусити бізнес поділитися доходами, а для цього вони готові допомагати йому грабувати громадян.

Фото unian.ua

У боротьбі з ринком чиновники заодно з бізнесменами. Ринок заважає їм у різний спосіб, але в обох випадках - не дозволяє привласнювати чужі прибутки. Бізнесменів ринок змушує бути у постійній напрузі, загрожуючи покарати невдах, іноді зупиняючи цілі заводи і доводячи до банкрутства гігантські корпорації.

Підприємці борються за конкуренцію до того, як заволодівають значною частиною ринку. Тому на таких позиціях стоять переважно представники дрібного підприємництва, а також велетні, що змагаються з олігархічними монстрами.

Не кожна держава опанувала і використовує ринкову систему, хоча саме її введення є найпершою умовою гамування природного нахабства приватного бізнесу. Норми системи встановлюють контроль ринку, точніше - контроль споживачів та конкурентів за поведінкою кожної корпорації.

Держава мусить створити правові механізми вирішення суперечок. Треба ступити на цей шлях і вперто йти по ньому. Допомогти у цьому повинні свідомі підприємці і громадські організації, які триматимуть політиків у постійній напрузі.

Ринкова система - адекватна форма вирішення проблем економічного розвитку, розподілу благ, влагодження інтересів бізнесу і людського споживання, контролю за збагаченням економічних еліт і стимулювання підприємницьких інновацій.

Створюється і запроваджується цивілізована ринкова економіка демократичною державою, що знаходяться під контролем громадянського суспільства. Державою, у якій вдається подолати тиск олігархічних магнатів і відсікти метастази корупції.

В Україні ще треба створювати передумови для переходу до ринкової системи. Справжній ринок в країні запрацює нескоро. Подолання теперішньої кризи національного виробництва не буде легким і швидким. Попереду - тривала депресія з невтішними соціально-економічними наслідками.

Володимир Лановий, доктор економічних наук, президент Центру ринкових реформ

***

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ ПОПЕРЕДНІ МАТЕРІАЛИ АВТОРА:

Авторитарна влада: шлях до руїни

Держава проти бізнесменів і громадян

"Скромна" чарівність олігархії