Кочевой город 21 века
У світі, де люди живуть настільки мобільним життям, як ніколи досі, міста стикаються з проблемою, на яку вони не були розраховані: жителі їх залишають.
Коли кількість робочих місць і ресурсів починає зменшуватися, сучасні міста, такі як Детройт, важко переживають процеси деурбанізації.
Вирішення проблеми знайшов Мануель Домінгес.
У своєму дипломному проекті "Дуже велика споруда" для університету ETSA в Мадриді він пропонує концепцію мобільного міста, яке зможе переміщатися на гусеничному ходу в місця з достатніми ресурсами.
Ідея кочового граду не нова. "Крокуюче місто" Рона Херрона - один з найбільш відомих проектів Archigram - авангардної архітектурної групи, створеної у 1960-х роках. Ця архітектурна теорія залишається впливовою і сьогодні.
Дизайн для "Дуже великої споруди" розширює проект "Крокуючого міста", пропонуючи виробляти енергію "на борту".
Домінгес зізнається, що імпульсом для розробки "Дуже великої споруди" стало його бажання виділитися. "Знаючи, що всі дипломні роботи утопічні, я вирішив зробити свою утопічною по-справжньому", - каже він.
Фото archdaily.com |
Архітектор хотів, аби його конструкція була теоретично можливою, тому він звернувся до світу важкого машинобудування. Результатом стали колосальні платформи і гусениці. З урахуванням цих доповнень дизайн Домінгеса здається набагато менш фантазійним, ніж гігантська оболонка на ходулях Херрона.
Крім того, "Дуже велика споруда", незважаючи на величезні розміри, набагато менше впливає на навколишню екосистему. Її мобільність представлена як спосіб стимулювати відновлення лісів на місці статичних міст.
Більше того, беручи до уваги соціальні умови в Іспанії, мобільне місто зможе забезпечити роботою велику кількість безробітних громадян.
З часу виникнення ідеї мобільного міста минуло майже 50 років. Враховуючи, як багато західних міст відчувають руйнівні сповільнення економічного розвитку, фантастичний проект Мануеля Домінгеса починає здаватися набагато менш абсурдним і набагато більш актуальним, ніж це може здатися на перший погляд.
Фото archdaily.com |