Скандал в УПЦ МП навколо афери з продажу Лексусів і пов'язане з цим викрадення монашок вже нікого не здивували.

Цікаво інше: в центрі скандалу опинився один з небагатьох "проукраїнських" діячів УПЦ Архієпископ Олександр Драбинко.

Як відомо, під час хвороби митрополита УПЦ Володимира проросійське крило усунуло Драбинка з впливової посади.

"Тексти" звернулися з проханням прокоментувати ситуацію до одного з відомих експертів, вірного УПЦ МП Юрія Чорноморця, православного теолога, доктора філософських наук, релігієзнавця.

- Ми знову спостерігаємо серіал: історії із нічними візитами монашок, їх нібито викраденням, дивним поверненням - навіщо, маючи по 100 грн, йти пішки до метро? Це війна за вплив у церкві?

- Маю підстави стверджувати, що влада хотіла з державного святкування 1025-річчя Хрещення Русі розпочати нову президентську кампанію Віктора Януковича.

Красива картинка, нейтральна основа для спільної ідентичності всіх українців - Київська Русь. Паралелі між князем Володимиром та новим державним діячем, який християнізує та цивілізує Україну…

Все це досить красиво, і хтось всю картинку свідомо ламає. Так само було з антифашистським мітингом. Все красиво для влади, і раптом якась бійка з журналістами, яка на екранах всіх ЗМІ.

- Якщо ця гіпотеза правильна, то хто може за цим стояти?

- Думаю, ті олігархи, які через телебачення готували і роздували останній скандал з монашками. Також Януковичем незадоволені ті політики, яким Партія регіонів не дає створити окремої впливової русофільської партії.

Юрій Чорноморець. Фото risu.org.ua

Давно ходять чутки про такий проект, давно є ідейна обслуга такого проекту, але ніяк народитися повноцінній українській "Родінє" чи ще чомусь не дають. Люди ображені не менше за олігархів.

Цікаво, що вся ідеологічна обслуга цієї русофільської партії відразу кинулася розвінчувати УПЦ, почала активно давати інформацію та коментарі для ЗМІ, почала війну на інформаційне знищення кожного, хто спробує бути нейтральним чи заступитися за церкву, предстоятеля, церковників, чия вина ще не доведена.

- Все це ваша особиста гіпотеза?

- Саме так, але лише вона дозволяє пояснити факти, які поступово стають відомими. Підкреслю, я говорю лише від свого імені і представляю лише себе.

- Як ви можете оцінити плани державного святкування 1025-річчя Хрещення Русі, які концентрувалися навколо УПЦ, "руського міра" та піару Януковича?

- По-перше, церква завжди переживає щось подібне. На 1020-річчі пробував заробити якісно новий рейтинг Ющенко, на 1025-річчя розраховував Янукович.

По-друге, ідеї руського світу вже не актуальні, оскільки РПЦ зіткнулася з великими проблемами у Росії. Виявилося, що РПЦ повинна спочатку внутрішньо бути якісно іншою, щоб виконувати геополітичну роль в глобальному чи навіть лише у християнському контексті.

Тому в найближчі роки буде велика внутрішня робота. Можливо, буде намагання мати ідейне лідерство у християнському світі поруч з папою Римським Франциском. Думаю, що поруч з таким папою може з'явитися і новий патріарх Кирил, християнсько-демократичний, а не фундаменталістський.

Якщо цього не відбудеться, РПЦ програє і всередині Росії, і за її межами. Думаю, відповідне повторення буде, і він буде підтриманий російською владою.

Річ у тім, що після сьогоднішньої путінської хвилі антизахідної політики буде хвиля нової політики, яка пропонуватиме діалог для Заходу взагалі і для традиційного християнства зокрема. А тут потрібно трошки змінити акценти.

По-третє, існуючий сценарій святкувань - оптимальний.

Судячи з везеля "МВ", цей "Лексус" обслуговує митрополита Володимира. Фото УП

- Але інші українські церкви його критикували…

- Звичайно. Це їх робота. Якби всі святкування були в Україні, вони протестували б проти того, що Кирил десять днів їздив Україною. А так вони критикують, що він не лише Україною їздитиме. Всім не догодиш. Якби був об'єктивний аналіз, то всі б визнали, що в наявних умовах сценарій - оптимальний.

- А що ви думаєте про небажання патріарха Кирила бути на одних державних заходах з патріархом Філаретом?

- Знаєте, коли формувалися православні канони, процедури, православний етикет, ще не було ні РПЦ, ні УПЦ. Я думаю, що це питання треба адресувати грекам: навіщо всі ці візантійські правила придумані? Навіщо ця боязнь забруднити себе спілкуванням? Навіщо побоювання, що когось ми легітимізуємо, коли спілкуємося?

В часи постмодерну легітимним є що завгодно в очах суспільства. На жаль.

- Повернімося до подій із зривом "правильного святкування" 1025-річчя Хрещення чи як це ще можна назвати… Які будуть наслідки для УПЦ?

- Загалом авторитету УПЦ історично нічого не загрожує, бо вона все одно мала б пройти шлях внутрішнього очищення, внутрішнього оновлення. УПЦ не могла б собі дозволити залишатися такою самою на фоні небувалої активності УГКЦ.

Йде тотальна піар-кампанія УГКЦ, її предстоятеля, її ідей, її дійсних та мнимих здобутків. Вже настільки сформована суспільна думка, що УГКЦ завжди права, що УГКЦ завжди прогресивна та класна, що будь-яка спроба нагадати про реальні помилки чи проблеми уніатів закінчується інформаційним програшем.

З великим трудом можна хоча б довести власну точку зору до суспільства.

УГКЦ перетворилася на такого собі глобального менеджера на ринку релігійної уяви в Україні. Звичайно, у більшості випадків УГКЦ торгує красивими словами, проектами, обіцянками, але люди вірять цьому. Під цей шумок розвивається програма тотальної присутності УГКЦ по всій Україні.

Глава УГКЦ Святослав. Фото ukrafoto.com

Все це означає дуже просту річ: УПЦ тіснять тепер не лише протестанти, але й уніати. Подивимося на Київську область. Скільки на вихідних православних у храмах і скільки протестантів та служіннях - практично порівну. Подивимося на Донецьку область - значне випередження протестантів. І це вже факт.

Допустити, щоб ще УГКЦ зайняла спочатку віртуальний простір, домінуючи в інформаційній сфері, а потім ще й реальний простір - це була б історична помилка. Але і протестанти, і уніати якийсь простір посідають лише тому, що цей простір не зайнятий православними. Що десь православні спали, а не діяли.

А чому православні тієї самої УПЦ не можуть зайняти весь інформаційний простір, не можуть давати суспільству власні ідеї, бачення сьогодення і майбутнього?

Тому що кожен скаже: хлопці, спочатку очистіться, змініться, змініть власний імідж, а потім ми вас послухаємо. Спочатку перестаньте почивати на лаврах канонічної території, а розпочніть працювати з кожною людиною - і тоді ми до вас підемо.

Коли протестанти створювати добру медійну картинку, православні говорили: це не наші методи. Але ось традиційна церква, ще й східного обряду, робить правильну піар-політику, і тут кожен повинен прислухатися до тих православних, які казали про необхідність системної робити в цій ділянці.

А це не просто православні казали, а всі знаючі люди, починаючи від патріарха Кирила і закінчуючи головою інформаційно-просвітницького відділу УПЦ.

Коли протестанти йшли до кожної людини, багато батюшок казали: "Це не метод традиційних церков. До нашого храму люди повинні приходити самі, а не ми йти до людей". І ось з'являється в селі чи місті сходу чи центру України капличка УГКЦ.

Цілком традиційний піп, трошки осучаснений, йде до кожного. І раптом у нього - храм. Раптом повно людей. Особливо це часто буває у центрі. На сході людей важче "розворушити", там більшість членів парафій УГКЦ - це переселенці із західної України. Але центр - це вже якась епідемія навернень до УГКЦ.

Заборонити? Нереально. Домовитися, щоб вони не діяли так грубо? Не хочуть.

Що ж робити? Змінюватися самим. Виростати до рівня власного християнського покликання. Бути справжніми православними. Являти всім красу православної традиції, красу Євангелія і робити це швидше і краще, ніж УГКЦ.

Ми повинні перейняти тактику і стратегію наших опонентів. Говорити постійно: ми всіх любимо, ми за мир, за дружбу, за взаємну допомогу. Але діяти скрізь: і на нашій території, і на їхній, і в церковних огорожах, і поза ними. Показувати, що дійсна церковність у нас, що ми - найкращі виразники християнської традиції.

- Але важко уявити, щоб УПЦ МП говорила: "Ми усіх любимо". Частіше чути: "Ми проклинаємо усіх, хто не любить Російську імперію".

Покійний патріарх московський Алексій їздив на крутому "Мерсі". Фото vedomosti.ru

- Це хибне враження. Всі церкви живуть у періоді пост-політичному. Подивіться на церкви, які молилися на Майдані: вони розчаровані у політичному класі як такому. Подивіться на УПЦ МП: вона зробила висновки з ситуації 2004 року і вже ніколи не мала прямої політичної заангажованості.

Сьогодні залишилися лише окремі особистості, підгодовані Інститутом проблем СНД, і тому є політичними православними русофілами. З іншого боку, дехто з політичних технологів опозиції досі дивиться на церковне поле крізь приціл своєї віртуальної гармати - блогу на Українській правді...

Звичайні віруючі та керівництво церков живуть у новій парадигмі. Я би це назвав логікою подвійної чистоти. Церкви намагаються бути чистими від політичних та геополітичних проектів, спрямовуючи енергію на розбудову церковного життя.

Вони вже побачили за 20 років, що політично і геополітично корисною є така церковна організація, яка є живою спільнотою місцевих громад. І навпаки, політики насторожено ставляться до втягування їх у внутрішні церковні проблеми.

І ось коли церква чиста він політичного інтересу, а політика чиста від релігійних уподобань, тоді несподівано відкривається простір для співпраці. Якщо співпраця церкви і політиків стає справою, спрямованою на реалізацію конкретних проектів, корисних і для церкви, і для нації, тоді з'являються позитивні результати.

Все це стосується і питань реституції майна, і проблеми визнання дипломів вищих духовних навчальних закладів, і проблеми запровадження "Основ християнської етики" як обов'язкової дисципліни. Тому що на рівні технічної співпраці, на рівні конкретних процедур завжди можна досягти порозуміння і співпраці.

А поки є політичний інтерес, то відбувається бурхлива імітація процесу: засідання, документи, а церквам нічого не дають. Або ще гірше: звужують їхні права.

- Отже, всі українські церкви вступили у епоху пост-політичну?

- Так, і це добре. У старій парадигмі залишилися лише нечисленні маргінали, але така вже природа релігії. Про це писав Ганс Кюнг: якщо у фізиці одна парадигма змінюється на іншу повністю, то в релігії стара парадигма, як правило, залишається на маргінесі церковної дійсності.

Ще потрібно потерпіти цих людей, хоча вони реально смішні люди.

Уявіть собі: сьогодні в Інститут фізики приходить людина і починає доводити, що матерія складається не з атомів та електронів, а з чотирьох елементів, чи починає розповідати про теплород. А ось у релігії таке стається. Тому існують такі явища як "політичні православні", хоча з кожним роком їх чисельність скорочується.

Владика Павло теж їздить на "Мерседесі". Фото Костянтина Дяченка

- Наскільки маргіналізація політичного є помітним процесом?

- Скажімо, за останні п'ять років число таких людей скоротилося на порядок, удесятеро. Але повністю такі люди не зникнуть, вони будуть існувати, будуть писати фантастичні політичні доноси, зчинятимуть ґвалт при кожній нагоді.

Але часто ідеологи політичного православ'я вже просто займаються "п'ятихвилинками ненависті", описаними у романі Орвела "1984".

Вони вибирають собі жертви і займаються інформаційним кілерством, перекручуючи будь-яку інформацію, будь-які слова… Але ненависть не має майбутнього. Їм образливо, що вірні більше не мають політичних ілюзій, але тут вже нічого не поробиш: пора політичних сподівань просто пройшла.

Їх позиція непродуктивна: вони закликають ненавидіти літо, бо воно наступило на зміну весні. Це просто смішно. Треба йти в майбутнє разом з історією і церквою.

Були часи в Україні, коли багато віруючих були політично заангажованими. Але кожен здоровий християнин жалкує, що таке було, а не згадує ті часи з ностальгією і не намагається їх повернути.

- Скандали навколо матеріальних благ, активність протестантів та УГКЦ, намагання втягнути УПЦ МП у війну за відродження Російської імперії. Загроз багато, а яка відповідь?

- Так чи інакше, православна церква в Україні просто не може не підтягнутися, не може не оновитися. Найважливіше питання просте: ось є Папа Франциск як нове обличчя католицизму. Ось є патріарх Святослав як нове обличчя УГКЦ.

Уявіть, що на підході - нові лідери в інших церквах, які теж будуть привабливими для суспільства і стануть лідерами громадської думки. І що тут може дати УПЦ?

Ясно, що деякі молоді архієреї вже не зможуть бути авторитетами - їх накрило політичними залпами. Так само може бути з деякими умовно старими архієреями, за яких теж взялися ЗМІ. Але, повірте, більшість єпископату УПЦ може показати і авторитетних представників старого покоління, і нових лідерів.

Церква - вона не там, де ієрарх-господарник. Церква - вона там, де ієрарх-місіонер, ієрарх-проповідник, ієрарх-богослов. Тут мені згадуються слова владики Антонія з його доповіді у Львові.

"Не стомлюватися свідчити про красу вічного добра, жертовної любові, пасхальної радості. Не треба ні з ким сперечатися. Замість того, щоб доводити, що ми не такі чи не такі, просто повезіть людей до владики Лонгіна в Банчени. Він вже всиновив 405 дітей. Ось святий Миколай наших днів. І повірте - і сьогодні у святій православній церкві є свої праведні Іоани Кроншдатські, і свої Миколаї Японські, і свої Петри Могили, і свої Сергії Радонежські. Треба просто це вміти побачити".

Глава УПЦ КП Філарет

Думаю, потрібно шукати внутрішні резерви і дивитися на те, що ми можемо зробити для нової сторінки в історії українського православ'я.

І тут кожен може спитати себе: що я зробив для українського християнства? Як я віднайшов своє покликання і реалізував його? Який я позитив вніс до церковної дому, щоб хвилі політичних перестрілок не знесли цей будинок із каменя-Христа?

Оригінал публікації: УПЦ МП і Лексуси. Церкві необхідно оновлюватися