Недавно "Економічна правда" опублікувала інтерв’ю нардепа Антона Яценка.

Серед широкого загалу його давно пов'язують з численними зловживаннями у системі держзакупівель, Тендерною палатою України і спробою монополізувати ринок оцінки нерухомості у 2012 році.

Сам Яценко відхрещується від звинувачень у корупції, зв'язків з Тендерною палатою, "Європейським консалтинговим агентством" і рештою структур, які отримували надприбутки від супроводу держзакупівель.

Також Яценко стверджує, що йому невідомо, щоб ТПУ була пов'язана з корупцією. Говорячи про відсутність корупції в її діях, Яценко абсолютно правий. А от коментатори, що звинувачують його у брехні, неправі. Принаймні з цього пункту.

В чому правда

Річ у тім, що Тендерна палата України протягом всього часу існування діяла відповідно до закону "Про закупівлі товарів, робіт та послуг за державні кошти". Відтак, всі учасники процесу формально чисті перед законом.

Закон "Про засади запобігання і протидії корупції" визначає термін "корупція" як "використання особою наданих їй службових повноважень та пов'язаних з цим можливостей з метою одержання неправомірної вигоди". А учасники системи держзакупівель за часів Тендерної палати лише виконували вимоги закону.

Якщо когось і можна звинуватити у корупції, то це сам закон. Саме він зобов'язував ТПУ видавати роз'яснення і методичні рекомендації, які зобов'язували учасників торгів звертатися саме в цю, а не іншу компанію. Для будь-якого з цих роз'яснень було "залізобетонне" підґрунтя. Не підкопаєшся!

В результаті визначені ТПУ компанії непогано заробляли на консалтингових і юридичних послугах із супроводження держзакупівель. Якими повинні були бути ці послуги, скільки вони мали коштувати і скільки таких послуг можна було надавати, не говорилося ніде. Ринок був безмежним.

Отже, мова йде не про корупцію, а про беззаконня іншого, морального порядку, до якого спонукало виконання чинного державного закону. Однак за сумлінне виконання державного закону, як відомо, покарання не передбачене.

Анатомія законних заробітків

Нині вже нема ні сайту ТПУ, ні сайту "Європейського консалтингового агентства", ні його порталу zakupivli.com, де публікувалися оголошення про тендери. В інтернеті залишилося мало документів, на яких ґрунтувалися заробітки приватних фірм під час держзакупівель. Згадки про них є у ЗМІ, на сайті АМКУ і в судах.

Деякі способи заробітку на були на диво простими і, звичайно ж, законними.

Наприклад, у рішенні Вищого господарського суду від 2006 року йдеться про те, що громадянами Яценко А. В. (мабуть, тезка Антона Володимировича Яценка) та Врублевським В. С. запатентовано авторський винахід "твір "Науково-технічна документація: "Тендерна документація на закупівлю робіт", "Тендерна документація на закупівлю товарів", "Тендерна документація на закупівлю послуг".

Один з варіантів схем роботи Тендерної палати, який публікувала преса в середині 2000-х років. Джерело: argumentua.com. Натисніть для збільшення

Судячи з назви "твору", ці громадяни запатентували форми документів, які зазвичай безкоштовно можна отримати, скопіювавши з додатку до закону чи іншого нормативного акта. Проте в держзакупівлях все було значно складніше.

Той, хто намагався розробити власну тендерну документацію, отримував позов до суду - про один з яких розповідається у наведеному рішенні. А вартість тендерної документації, яку доводилося купувати у власників авторських прав на неї, могла сягати 5 тис грн, як зазначено, наприклад, в цьому судовому рішенні.

Як зазначається в документах, після Яценка і Врублевського винятковим правом на використання згаданого "твору" володіло ТОВ "Центр тендерних процедур", серед засновників якого колись були особи з прізвищем Яценко. Цілком імовірно, вони не мають стосунку до Антона Яценка.

Також "Європейське консалтингове агентство" вимагало від учасників тендерів укладати договори на купівлю тендерної документації, сказано у рішенні Київського господарського суду. Проте дорікнути власникам авторських прав не можна, бо у них було захищене авторське право.

Цілком законно "Європейське консалтингове агентство" отримало й монополію на публікацію оголошень про торги в інтернеті.

Як зазначалося у висновку Тендерної палати №1-19/11 від 9 листопада 2005 року, в країні існує лише одна інформаційна система - zakupivli.com, яка забезпечує оприлюднення інформації щодо державних закупівель і відповідає вимогам, визначеним законом до таких систем.

Було чимало висновків і про те, що оголошення стосовно тендерів можуть публікуватися лише на сайті, який належить ЄКА. Всі висновки, звісно, законні, і альтернативних джерел, хто б міг посперечатися з ТПУ, не було.

Стаття 17 тодішнього закону про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти" надавала право робити висновки лише Тендерній палаті.

Якщо вірити рішенню Господарського суду Києва, послуги ЄКА з розміщення оголошення на сайті zakupivli.com могли коштувати близько 300 тис грн.

Щоб ніхто не намагався обминути такі дорогі інформаційні послуги, той же закон забороняв публікувати оголошення стосовно торгів у паперовому бюлетені, який видавала Тендерна палата. Без публікації оголошень у цьому бюлетені торги не могли відбутися і вважатися дійсними.

Фото reuters.com

Тож не дивно, що коли Антимонопольний комітет у 2007 році подав до ЄКА для публікації оголошення про тендер щодо створення альтернативного сайту для держзакупівель, агентство відмовилося його публікувати.

У судових рішеннях за позовами АМКУ зазначено, що "Європейське консалтингове агентство" вбачало лише у самому намірі створити альтернативний сайт порушення своїх прав та інтересів, бо лише сайт агентства відповідав вимогам законодавства і був захищений авторським правом.

Не треба пояснювати, що для такого опору теж були законні підстави, викладені у численних судових рішеннях та постановах у суперечці про створення сайту між АМКУ та ЄКА. Щоправда, агентство цю справу таки програло.

Також свого часу закон про держзакупівлі зобов'язував учасників відкритих торгів із зниженням ціни - найпоширеніших у держзакупівлях - публікувати інформацію про себе у спеціальному Тематичному каталозі учасників процедур, який видавало підприємство "Інформаційні видання Тендерної палати України".

За одну публікацію у такому виданні учаснику торгів треба було заплатити 12 375 грн. Як можна дізнатися з цього рішення, вартість самої публікації становила 2 тис грн, а решта - річна передплата на каталог. При цьому рахунок за передплату виставлявся навіть тоді, коли учасники торгів її не замовляли.

Крім того, учасникам держзакупівель треба було постійно брати виписки з Тематичного каталогу, кожна з яких коштувала 500 грн.

Взагалі, як колись заявив перший заступник голови Харківської ОДА Володимир Бабаєв, витрати на тендерну документацію та укладання договорів сягали 1% від суми кожного договору, через що, наприклад, тільки Харківщина мала заплатити у 2008 році "Європейському консалтинговому агентству" близько 30 млн грн.

Слід згадати, що АМКУ дорікав "Європейському консалтинговому агентству", що воно нав'язує учасникам тендерів зайві послуги, вимагаючи підписання договорів винятково у власній редакції. Проте ці дорікання вилилися у низку судових справ.

Самі порушення, виявлені комітетом, припинилися лише після втрати чинності законом, який надав Тендерній палаті занадто великі повноваження.

Фото mair.in.ua

Третій не зайвий

У старому законі про закупівлі була ще одна норма, яка дозволяла будь-якій третій особі в судовому порядку оскаржувати результати тендеру. Після відкриття судової справи Держказначейство мусило припинити рух коштів за торгами, що оскаржувалися. Розблокувати їх можна було лише після остаточного рішення суду.

Здавалося б, це рейдерство у чистому вигляді: заблокувати тендер може будь-хто з вулиці! Але ж ні - це громадський контроль, підтриманий законом. Втім, і сама Тендерна палата була спілкою громадських організацій, яка повинна була контролювати витрачання державних коштів.

Насамкінець варто додати, що і Тендерна палата, і "Європейське консалтингове агентство", і окремі керівники цих організацій багато років поспіль подавали позови на журналістів та видання, що звинувачували їх у корупції. Позивачі всі як один скаржилися на наклеп і підрив їхньої ділової репутації.

За словами Андрія Марусова, про якого згадує в інтерв'ю Антон Яценко, тільки проти нього та газети "Дзеркало тижня", де публікувалися його статті, було подано кілька десятків позовів. Якщо ЗМІ вигравали ці суди, то здебільшого завдяки тому, що фрази, до яких мали претензії позивачі, визнавалися оціночними судженнями.

Адже все, що робили ТПУ та ЄКУ, було в межах закону! Просто депутати, які підготували та ухвалили цей закон, чомусь "помилилися".