Після підписання угоди про розподіл продукції багато говорилося про її роль у наповненні бюджету та позитивний соціальний вплив у регіоні.

ЕП вирішила розібратися з усіма виплатами та цифрами, що містяться в угоді, і зрозуміти масштаби бонусів і соціальних інвестицій.

Одразу після підписання угоди в газетах і на сайтах замерехтіли нулі.

Найчастіше вони стосувалися розмірів відрахувань, які будуть здійснені до держбюджету інвесторами, що уклали угоду про розподіл продукції на Юзівській ділянці: 200 млн дол, 400 млн дол, 10 млрд дол. Складалося враження, що учасники угоди пророкують справжній золотий дощ на користь держбюджету.

Як випливає з тексту угоди, мільйони будуть, але частину з них доведеться повертати. Тобто мова йде, скоріше, про аванси, ніж про бонуси.

Річ у тім, що в угоді про розподіл продукції, укладеній між Україною та Shell, є поняття витрат, які підлягають відшкодуванню. Певні суми потраплять до бюджету, але потім вони будуть компенсовані інвесторам вуглеводнями.

Почати варто з сум, які вже потрапили до державної казни.

По-перше - спеціальний дозвіл на право користування надрами - 4 млн дол - та плата за геологічні дані щодо договірної ділянки, що перебували у власності держави, - 5 млн дол.

По-друге - так званий бонус підписання - 25 млн дол, який сплачується одразу після укладення угоди. Загалом - 34 млн дол.

Всі ці витрати включені до складу суми початкового зобов'язання. Разом ця сума становить 410 млн дол. Саме таку суму можуть витратити сторони на етапі первинного геологічного вивчення, хоча вона може бути збільшена або зменшена.

Ці 410 млн дол мають дві складові: перші 175 млн дол, які не підлягають компенсуванню, та 235 млн дол, які будуть відшкодовані видобутою продукцією.

Якщо підсумувати перераховані на користь держави кошти, то вийде, що 34 млн дол із 175 млн дол, що не підлягають відшкодуванню, вже витрачені. На цьому всі цікаві суми, які не підлягають поверненню, закінчуються.

Всі привабливі цифри, які створювали такі цікаві заголовки для новин, насправді виявилися лише авансом. Бонуси за початок першої розробки та перший газ, а також бонус при досягненні пікового рівня видобутку на загальну суму 175 млн дол насправді є лише продажем певної кількості газу чи нафти, яка буде видобута.

Хоча ще не відомо, чи дійде до цих бонусів справа, особливо до останнього, найбільшого. Умови його виплати настільки чітко виписані, що варто одній буровій бригаді затриматися на обіді, як надія розвіється.

Те саме стосується і переважної більшості витрат. Наприклад, чотирирічна програма підготовки персоналу для бурових, яка коштуватиме сумарно 4,8 млн дол, буде відшкодована інвестору. Напевно, в Україні знайшлося б немало компаній, які хотіли би підготувати персонал за рахунок державних коштів.

За таким же механізмом буде фінансуватися створення Українського інституту газу нетрадиційних джерел та спонсорство цільових програми досліджень або кафедри в провідному українському університеті.

Правда, в угоді написано, що не всі соціальні витрати підлягають відшкодуванню. Обчислюватися вони будуть наступним чином.

До початку видобутку вуглеводнів сума соціальних інвестицій становитиме 2 млн дол на рік або 0,5% від бюджету року, який йому передуватиме. Після початку видобутку - 3 млн дол на рік. Виплати здійснюватимуться щорічно впродовж дії контракту.

Отже, золотого дощу на державний бюджет не буде. До того ж, надходження в казну мільйонів доларів ще не гарантує, що вони будуть витрачені на соціальні потреби.

Чи пригнічені і інвестори таким становищем? Навряд чи, адже угода містить багато "пряників", які підсолоджують гіркоту некомпенсованих витрат.

Наприклад, без обмежень і безкоштовно інвестори зможуть користуватися водою. Вони експортуватимуть продукцію з нульовим ПДВ, без сплати мит, без квот і ліцензій. Не оподатковуватиметься дохід, отриманий від продажу продукції.

Відтак, формулювання "частка держави у прибутковій вуглеводневій продукції замінює всі недоплачені податки компаній-інвесторів" звучить, скоріше, як запитання.