26 листопада сталася знаменна подія.

Відтепер усі дорослі громадяни зможуть офіційно платити громадянину Сидоренку Ю.Г. гроші за право носити в кишені паспорт. І не тільки "зможуть", а й, взагалі-то, "будуть змушені".

Саме цього дня вітчизняна патентна служба зареєструвала "промисловий зразок на обкладинку паспорта громадянина України для виїзду за кордон, що містить безконтактний носій інформації".

Власник зразка - ТОВ "Юс-дизайн", яке і належить нашому співвітчизнику, а зараз жителю Швейцарії Юрію Сидоренку.

Інша структура Сидоренка є набагато більш відомою в Україні. Це концерн ЄДАПС, який цими днями збирається взяти участь у "прозорому тендері" на освоєння сотень мільйонів гривень на виготовленні нових паспортів.

Про паспортну епопею останнім часом було написано так багато, що нагадаємо лише основне.

20 листопада Верховна рада прийняла закон, який змусив українців поступово поміняти всі паспорти - і внутрішні, і закордонні. Так, щоб у кожному з'явився чіп з інформацією.

Грошей на цій схемі заробити можна достатньо. Щороку українці отримують понад мільйон лише закордонних паспортів. Заробляє на цьому все той же ЄДАПС. У 2012 році міліція купувала у нього паспорти по 270 грн за штуку.

До речі, 2011 року депутат Геннадій Москаль підрахував: якби держава друкувала чисті паспорти за кордоном, то платила би за них гривень 70-80. До речі, з 2008 року ЄДАПС отримав держзамовлень на 1,3 млрд грн. Маржу порахувати неважко.

Новий промисловий зразок, що з'явився у листопаді, цілком вписується у бізнес-концепцію ЄДАПС. Передусім, теперішній закордонний паспорт - це теж "промисловий зразок". Ще з 2006 року. Громадянин Сидоренко, ясна річ, присутній.

Друга річ більш суттєва. Українські бюрократи, проводячи тендер, часто дуже прихильно ставляться до всіляких "промислових зразків" та інших продуктів інтелектуальної творчості. Адже будь-яка державна інституція може створити свій "промисловий зразок", уникнувши таким чином проблем з роялті.

Тільки-от емпіричний досвід показує, що чиновники не шукають легких для бюджету шляхів. А відтак "чомусь" обирають саме той продукт, який захищений інтелектуальною власністю. Чи, принаймні, який виглядає захищеним.

Прикладів можна навести безліч. Останній стався буквально кілька днів тому, коли один з інтелектуальних чудотворців "створив" промисловий зразок у вигляді дерев'яного вішака для одягу і почав вимагати від відомої компанії JYSK оплатити роялті під час ввезення вішаків на територію України.

Сміятися з цієї історії можна скільки завгодно. Тільки-от українська митниця паралізувала імпорт датської фірми, охороняючи надбання мозку співвітчизника.

Стосовно ж тендерів, то у "Віснику державних закупівель" можна знайти десятки прикладів, коли держструктура відмовляється від відкритого тендера, зважаючи на "наявність інтелектуального продукту". Відтак, проходить закупівля в одного учасника. Як правило - в кілька разів дорожче, ніж це коштує насправді.

Роялті - одна з найприємніших штук в забавах з податковою. Оцінити його можна як завгодно, бо як можна оцінити продукт мозкової діяльності? Скаже власник патенту платити йому 5 грн за кожен паспорт - будуть платити 5. Скаже 200 - значить 200.

Оподатковується, нагадаємо, у нас прибуток, а не дохід. Ну, і фінальний бонус: з виведенням грошей у Швейцарію чи в будь-яку іншу країну - жодних проблем.

Так що, думається, невдовзі "відповідальні державні органи", дізнавшись про існування захищеної інтелектуальної власності, будуть приречені вибрати саме цього інтелектуала для виготовлення паспортів.

І кожен українець нарешті зможе долучитися до того, щоби, говорячи культурною мовою, "оплатити роялті", а якщо мовою сучасною - "здати бабло".

Річ у тім, що бюджет нині порожній. "Відпиляти" вдається далеко не всім, тому хлопці переходять на більш струнку схему: із рук в руки. Десь приблизно так, як це робиться у темних провулках індустріальних міст.