Своєрідною "візиткою" реформ в галузі підприємництва став Податковий кодекс. І він же найяскравіше проявив усі пов’язані з ними негаразди.

Нагадаємо, що адміністрування податків є найбільшою перешкодою для ведення бізнесу в Україні за майже всіма опитуваннями.

В країні діє середньовічний режим "конфіскаційного" оподаткування. Держава визначає, скільки податків стягнути, і, відповідно, встановлює плани "мобілізації" - чого вартий самий термін! - грошей до бюджету для податкової та митної служб. Тому 181-ше місце за рейтингом Doing Business цілком справедливе.

Отже, систему треба міняти. Водночас, скасувати плани з мобілізації податкових надходжень неможливо без глибокої реформи податку на прибуток підприємств або навіть цілковитого його скасування.

Ідея звести численні податкові регуляції докупи, не змінюючи їх суті, є корисною, але вона не відповідає масштабу виклику. Більше того, втілювати її спочатку довірили самим податківцям або вихідцям з податкової - щуку кинули у річку.

Результатом став скандальний перший проект кодексу, який, тим не менш, був проголосований в першому читанні слухняною більшістю Верховної ради.

Характерно, що ті представники влади, які називають себе реформаторами, або нічого не змогли вдіяти, або навіть відкрито підтримали проект. Але навіть лояльний до влади бізнес швидко схаменувся, бо така антиреформа, в разі її остаточного прийняття, остаточно підкорила б його одній групі інтересів - бюрократії.

В результаті, за дорученням президента цей проект було відкинуто, і новий взялися розробляти представники наближеного до влади великого бізнесу. До обговорення було залучено також асоціації іноземних інвесторів. Результат, як і слід було очікувати, виявився переважно сприятливим саме для цих груп.

При цьому в жертву, не виключно, що з політичних мотивів, приносили малий бізнес та фізосіб. Адже сам прем'єр Микола Азаров відкрито казав, що його мета - повернути людей на заводи. Інакше кажучи, за рахунок підприємців збільшити пропозицію робочої сили - а отже, зменшити її вартість - для провладного бізнесу.

А заодно - зламати хребет середньому класу, рушію помаранчевої революції.

Зокрема, фактично ліквідовувалася спрощена система, адже від усіх суб’єктів оподаткування, навіть фізосіб, вимагалося вести облік на підставі первинних документів. Вже тільки це здатне вбити малий бізнес, адже йому не потрібний бухгалтерський облік для внутрішніх потреб.

Водночас, за даними опитування Міжнародної фінансової корпорації при доході до 300 тис грн на рік сама тільки вартість обліку та підготовки документів для податкової звітності сягає 8,2% від виручки!

Це не кажучи про значне збільшення податку, невиправдано різке звуження кола видів діяльності, до яких застосовується спрощена система, фактичну заборону працювати з юридичними особами та цілковиту заборону зовнішньоекономічної діяльності для "спрощенців". Фактично, спрощена система розглядалася як "пільга", яку треба якщо не скасувати, то принаймні гранично обмежити.

Для фізичних осіб збереглася, зокрема, абсурдна норма, за якою в разі продажу особистого майна людина мусить сплатити з усієї вирученої суми податок на доходи.

І це не враховуючи так само абсурдних за змістом податків на продаж нерухомості та транспортних засобів. В той час, коли декларувалося зниження податків на бізнес, податок на доходи простих громадян, які отримують більш-менш пристойну зарплату, було підвищено. Утім, повернемося до підприємницького клімату.

Результатом його різкого погіршення став масовий протест дрібних підприємців, який увійшов в історію як податковий Майдан. Врешті-решт, дію кодексу в частині спрощеної системи було призупинено, а за рік ухвалено реформовану її версію.

Також з ініціативи президента було прийнято низку правок, які дещо вгамовували апетити податківців щодо сваволі у здійсненні перевірок та досудового переслідування тих, кого податкова вважає порушниками.

Характерно, що аналогічні правки ще під час розгляду у парламенті пропонувала опозиція, але тоді їх було відхилено. Втім, можливості щодо проведення перевірок та тиску на бізнес таки були розширені, що зробило адміністрування податків - найбільшу перешкоду для бізнесу - ще більш обтяжливим.

Фото УП

Серед іншого кодекс скасував низку малозначущих податків, дещо зменшив кількість податкових платежів та спростив застосування міжнародних стандартів обліку, що важливо для великих підприємств та іноземних інвесторів.

Водночас, загальну кількість платежів, які повинні здійснювати підприємці, скоріш за все, збільшено, адже понад мільйон "спрощенців" тепер крім самих податкових платежів повинні окремо робити щомісячні відрахування до Пенсійного фонду.

Крім того, знижено ставку податку на прибуток підприємств та розширено можливості щодо віднесення збитків на майбутні періоди. Однак за існуючої практики стягнення цього податку та при збереженні планів з мобілізації податків це не має жодного практичного значення: податкова відверто ігнорує закон в цій частині.

Запроваджено також прискорене відшкодування ПДВ, але лише для "привілейованої" групи підприємств, відібраної за доволі чітко виписаними, але незрозуміло звідки взятими критеріями на кшталт частки експорту у реалізованій продукції або середньої зарплати на підприємстві.

Отримали пільгу із сплати податку на прибуток кілька галузей. Це хибна практика в будь-якому разі. До того ж, незрозуміло, чому саме у список потрапили готельний бізнес і легка промисловість. Чи не тому, що представники останньої відверто підтримували знищення спрощеної системи оподаткування?

В результаті цих дій податкова система в цілому залишилася такою ж конфіскаційною та репресивною. Обтяжливість адміністрування анітрохи не зменшилася, стало навіть гірше. Податкове навантаження на економіку не знизилося - для цього потрібно передусім зменшити витрати бюджету, а це вже інша історія.

Найглибшого реформування зазнала спрощена система. Ще зарано підбивати підсумки, оскільки у новому вигляді вона працює кілька місяців. Хіба що повна заборона зовнішньоекономічної діяльності для "спрощенців" є нічим не виправданим перебільшенням. Втім, це стосується відносно незначної частки підприємців.

Однак період невизначеності та запровадження єдиного соціального внеску замість частини єдиного податку разом з перевірками первинних документів та тимчасовою забороною віднесення витрат за контрактами зі "спрощенцями" на валові витрати при нарахуванні податку на прибуток підприємств, що унеможливило такі угоди, призвело до втрати 1,5 млн робочих місць у малому бізнесі тільки у 2010 році.

Фото УП

Деяке підвищення ставок було невідворотне. Вони не переглядалися з 1999 року, тоді як ціни за цей час зросли приблизно вп'ятеро. Однак для найдрібнішого та найуразливішого бізнесу навіть ці буцімто незначні зміни вкупі із запровадженням окремого пенсійного податку виявилися надмірними.

Беручи до уваги мізерні доходи більшості таких підприємців, високі ставки оренди та інших платежів, в тому числі корупційних, навіть таке збільшення податку примушує їх полишати бізнес або йти у "тінь".

Друге за значенням нововведення - "автоматичне" відшкодування ПДВ - поширюється тільки на 261 підприємство та 37% всього відшкодованого за 2011 рік ПДВ. Всі решта мають такі самі, якщо не більші, проблеми.

Обсяг невідшкодованого ПДВ справді зменшився з 2009 року, коли це джерело було використане урядом як своєрідний примусовий кредит. Зараз ця сума навіть удвічі менша, ніж три року тому. Однак поступова виплата старих боргів повинна розцінюватися як заслуга уряду, хоча це його обов’язок, а не Податкового кодексу.

Автоматичне ж відшкодування надає переваги великим підприємствам, обмежуючи можливості малих та середніх. До того ж, відшкодування ПДВ в умовах збереження планових завдань з "мобілізації" часто супроводжується вимогами сплатити ту саму суму як аванс податку на прибуток, аби не зменшувати бюджетні надходження.

Іноземні інвестори виявилися вщент розчарованими, хоча їх представники брали участь у розробці кодексу і підтримували його прийняття.

Перші коментарі після завершення епопеї були здебільшого позитивними. Проте одразу після запровадження кодексу, у першому кварталі 2011 року, тільки 13% опитаних Європейською бізнес-асоціацією були задоволені ним, а 37% ставилися негативно. Згодом кількість задоволених скоротилася до кількох відсотків.

Нарешті, позиція України у рейтингу Doing Business не змінилася.

Підвищення податкових надходжень при зниженні ставок можна було б розглядати як свідчення вдалої реформи. Саме так сталося у Великій Британії за часів Тетчер.

Насправді ж, на відміну від того славетного прикладу, в Україні відбулося не збільшення платежів за рахунок зростання чи детінізації бізнесу, а підвищення відносного податкового тиску - частки податків у ВВП, причому одразу на 17%.

Це сталося зовсім не за рахунок покращення життя платників, а старими перевіреними методами "мобілізації" - як би це не заперечував нинішній голова ДПС.