Сортировать мусор, чтобы не утонуть в нем
В Україні, за даними Мінрегіонбуду, щорічно викидають близько 10 млн тонн сміття, з яких лише 600 тисяч йде на вторинну переробку чи спалюється. Решта захоронюється на звалищах, яких, за офіційними даними, в Україні понад 6 тисяч. Вони займають 9 тисяч гектарів. Це не 7% території України, як поширювали чимало ЗМІ, але територія все ж велика – приблизно стільки ж, як десята частина Києва або площа міста Вишгород. Ще тисяча гектарів – несанкціоновані стихійні звалища.
Львівська сміттєва криза
Про масштаби проблеми в Україні почали активно говорити після трагедії у Львові на Грибовицькому сміттєзвалищі, де у 2016 році під завалами загинули троє рятувальників.
Сміттєзвалище, термін експлуатації якого закінчився понад 10 років тому, заблокували. А нового місця для вивезення побутових відходів у Львові не було. За законом полігон не може бути розташований на території міста, тому таку ділянку потрібно було шукати у сусідніх районах. Однак і місцева влада прилеглих районів, і мешканці виступали категорично проти розміщення сміттєзвалища на їх території. Через це на території міста за короткий термін утворилися гори сміття.
Місцева влада сусідніх районів та областей відмовлялися приймати львівське сміття на свої полігони. Тому спочатку його возили на сміттєспалювальний завод "Енергія", а коли його закрили на ремонт, то доводилося везти навіть у Донецьку область на приватний полігон ТПВ.
За словами заступника міського голови з питань житлово-комунального господарства Львівської міської ради Сергія Бабака, "зелене світло" для львівського сміття дали одразу після того, як за вирішення питання взялася Львівська облдержадміністрація. Сміття зараз вивозять на полігони Львівської області та сусідніх областей.
"Вже майже півтора роки діє меморандум із Львівською облдержадміністрацією. У нас не було виходу, ми платимо 300 млн грн на рік, і ОДА до 1 липня 2019 року займатиметься вивезенням сміття зі Львова", – зазначає Сергій Бабак.
Львівська сміттєва криза, хоча і виникла на грунті політичної боротьби між мером міста та президентом в особі його ставленика – голови Львівської ОДА, породила одразу кілька явищ. Частина мешканців почала сортувати сміття вдома та активно пропагувати культуру сортування. Крім того, у Львові та інших містах мешканці почали піднімати тему закритих сміттєзвалищ, які продовжують експлуатувати.
Зокрема, в лютому виникла подібна ситуація у Дрогобичі на Львівщині. Мешканці села Брониця, де розташований місцевий полігон, заблокували вивіз сміття, пояснюючи це тим, що термін експлуатації сміттєзвалища закінчився ще у 2008 році, і з того часу площа сміттєзвалища у 2 рази перевищила відведену йому ділянку. Сміттєва криза у Дрогобичі триває досі, а місто завалене сміттям.
Схожа ситуація, відома під назвою "Неаполітанська сміттєва криза", виникла в Італії у 2007 році. Загострення ситуації відбулося, коли під тиском громадськості були закриті звалища, але нових місць для вивезення та переробки відходів не надали. Кризу пов'язують з діяльністю неаполітанської "сміттєвої мафії", яка заробляє на нелегальній утилізації відходів і зацікавлена в тому, щоб "сміттєва проблема" не вирішувалася.
Контроль над вивезенням сміття у Неаполі став своєрідною політтехнологією, за допомогою якої мафія мала можливість впливати на будь-які рішення місцевої влади.
Висновки із львівської кризи
У Львові, після вирішення першочергових питань із вивезенням сміття, місцева влада розробила стратегію поводження з твердими побутовими відходами. Сміттєзвалище, яке Львів використовував майже 60 років, рекультивують (рекультивація – відновлення родючості грунтів і рослинного покриву) та побудують сміттєпереробний завод.
Крім того, запровадять комплекс заходів для підвищення культури поводження з відходами – просвітницькі програми у школах, поступову відмову від поліетиленової упаковки. У листопаді на сесії затвердили рішення про обмеження використання одноразових поліетиленових пакетів у торгових мережах Львова. Навесні, за словами заступника мера, придбають контейнери для компостування органічних відходів та листя.
"Країни Європи вибудовували культуру поводження з побутовими відходами десятки років. Цього не можна зробити за рік-два. І це потрібно робити на загальнодержавному рівні, щоб для всіх були однакові правила. Наприклад, виробники мають закладати вартість утилізації упаковки в ціну товару", – вважає заступник мера Львова.
За словами Сергія Бабака, найбільшою проблемою для Львова наразі залишається відсутність земельної ділянки для нового полігону. Він потрібний не лише для вивезення сміття впродовж 2 років, коли будуватимуть сміттєпереробний завод, а й у подальшому для захоронення залишків.
"У нас єдине прохання до обласної влади – дайте нам земельну ділянку, ми вкладемо кошти міста і зробимо все за найвищими стандартами", – підкреслює заступник мера.
На його думку, Україні потрібно йти за прикладом Балтійських країн, де є сучасні регіональні полігони, які обслуговують цілий комплекс навколишніх малих міст.
Сміттєзвалище сповільненої дії
Проблема зі сміттєзвалищами в Україні справді критична. Чимало міст є заручниками ситуації із відсутністю місця для вивезення сміття. Полігони, які проектувалися ще за радянських часів, передбачали лише захоронення органічних рештків і, по суті, були великими компостними ямами. Зараз термін експлуатації більшості з них закінчився.
До прикладу, Малашівське сміттєзвалище, куди звозять сміття з Тернополя, офіційно закрили ще у 2012 році. Однак його продовжують експлуатувати через відсутність альтернативи. У 2009 році міська влада спробувала отримати земельну ділянку під нове сміттєзвалище. Втім через протести місцевих мешканців та близькість грунтових вод від цієї ідеї відмовилися. Тим часом подальша експлуатація Малашівського сміттєзвалища загрожує екологічною катастрофою, адже воно розташоване неподалік водозабору, звідки постачається вода для Тернополя. Відтак існує загроза потрапляння небезпечних речовин у водоносний шар.
Подібна проблема існує й на Київщині. Полігон №5 у Підгірцях, куди звозять близько 40% відходів зі столиці, переповнений. Згідно з рішенням Київської міськради, з 1 жовтня 2018 року полігон має бути повністю закритим. Однак нового місця для вивезення сміття у Києва немає. Київська міська рада відтермінувала закриття полігону ще на два роки та оголосила конкурс на будівництво сміттєпереробного комплексу.
В Україні щороку з’являються тисячі незаконних стихійних сміттєзвалищ. Лише у Львівській області, за даними департаменту екології та природних ресурсів Львівської ОДА, у 2017 році їх було понад 150. Для боротьби зі стихійними звалищами у Мінекології створили карту, куди можна завантажити координати і фото смітників та відстежувати їх ліквідацію.
Виробник має платити за упаковку
У Верховній Раді зареєстровано одразу кілька законопроектів, які змінюють підхід до поводження з твердими побутовими відходами. Найбільш цікавим є законопроект 4028 який у 2016 році запропонувала група депутатів. Він передбачає закріплення принципу "виробник платить за упаковку". Основна мета законопроекту – забезпечити фінансування роздільного збору відходів для їх повторної переробки.
Автори законопроекту пропонують виробникам товарів самостійно збирати та здавати на повторну переробку вторинну сировину або ж укладати договори зі спеціалізованими організаціями. Крім того, встановити більш жорстку відповідальність за порушення правил поводження із побутовими відходами.
Пропоновані зміни не потребують державного фінансування, адже всі витрати, пов’язані зі збором, сортуванням та утилізацією сміття, покладаються на виробників товарів. Відповідно, зросте їх вартість для кінцевих споживачів.
Законопроект уже пройшов розгляд у комітетах та у вересні цього року був включений до порядку денного сесії Верховної Ради.
Сміттєпереробний завод як вихід?
Як зазначається у звіті Міністерства регіонального розвитку, будівництва і житлово-комунального господарства, у 2016 році лише 5,8% усього сміття в Україні було утилізовано: 2,71% – спалили, а 3,09% – відправили на переробку.
У тому ж дослідженні йдеться про те, що у 2016 році лише у 575-ти населених пунктах впроваджували роздільний збір сміття. Це становить менше 2% від загальної кількості населених пунктів, яких в Україні майже 30 тис.
Спалювати можна і не сортоване сміття, за умови, що в ньому немає небезпечних речовин. Зазвичай сміттєспалювальні заводи обладнані сучасними системами фільтрів, які суттєво знижують рівень викидів. Спалювання сміття є поширеною практикою в країнах Європи.
В Україні є один сміттєспалювальний завод "Енергія". Його потужності, за умови безперервної роботи, дозволяють спалювати близько 240 тис. тонн сміття на рік. Це понад 20% твердих побутових відходів, що утворюються в Києві. Завод виробляє теплову та електричну енергію.
При цьому рівень викидів відповідає українським вимогам. На заводі працює система електрофільтрів, які затримують частину пилу при спалюванні. До 2022 року тут планують встановити нову систему хімічного очищення газів, яка дозволить зменшити рівень викидів відповідно до європейських норм.
В Україні поки немає жодного заводу з комплексної переробки сміття. Наразі два сміттєпереробні заводи перебувають лише на стадії будівництва – у Львові та на околиці Харкова.
Якщо для сміттєспалювального заводу підійде будь-яке сміття, то для сміттєпереробного воно повинно бути відсортоване на дві категорії – органічне та все інше. Це потребує встановлення додаткових контейнерів у містах.
Сміттєпереробний завод у Львові буде утилізувати 240 тис. тонн сміття на рік методом механіко-біологічної переробки.
На заводі працюватимуть дві лінії механічного сортування сміття, потужністю 120 тис. тонн на рік кожна. Органічні відходи компостуватимуть у кисневих тунелях, а залишки використовуватимуть як біологічний відновник під час рекультивації Грибовицького полігону.
Після побудови заводу, очевидно, зміниться і тариф. Однак яким він буде поки достеменно невідомо. Зараз вартість вивезення сміття для львів’ян коливається від 718 до 803 грн за тонну в залежності від компанії-перевізника. Тобто, середньостатистична сім’я, що проживає у квартирі площею 50 кв. м., сплачує 80 грн.
Червоним пунктиром позначені об’єкти, які через брак фінансування не будуть реалізовані першочергово. Зокрема, це виробництво RDF-палива (капсул із перероблених відходів) та анаеробна фаза переробки сміття для отримання біогазу.
Міська влада уже визначилася із земельною ділянкою та розробила проект. Зараз будівництво на стадії обрання підрядника. Фінансуватиме проект Європейський банк реконструкції та розвитку, який виділив 35 млн євро (понад 1,1 млрд грн) кредитних коштів.
"ЄБРР оголосив конкурс, на який подалися 11 компаній. У другий тур пройшли 5. Після того, як оберуть переможця, буде проведена деталізація і почнеться будівництво комплексу, на яке потрібно приблизно два роки", – каже заступник мера Львова.
Серед претендентів на будівництво сміттєпереробного заводу – німецька, польська та грецька компанії, а також нідерландсько-литовський та австрійсько-турецький консорціуми. Усі мають досвід будівництва подібних заводів.
На околиці Харкова буде другий в Україні сміттєпереробний завод. Його будують за кошти Світового банку. Завод перероблятиме близько 400 тис. тонн сміття на рік. На відміну від львівського заводу, цей проект передбачає не тільки компостування органічних відходів, а й видобування біогазу та генерацію електроенергії.
Будівництво заводу розпочали на території старого сміттєзвалища у вересні 2017 року та планують завершити за три роки. Роботи виконує консорціум трьох польських фірм. Вартість будівництва – понад 1,3 млрд грн.
Поширена думка, що після будівництва сміттєпереробного заводу полігони та спалювальні заводи більше не будуть потрібні. Однак яким би сучасним не був сміттєпереробний завод, він лише частково вирішує проблему утилізації сміття та зменшує навантаження на полігон, адже приблизно 40% сміття потрібно буде захоронювати.
Як зазначають в українському представництві компанії "Веолія", що надає послуги у сферах поводження з відходами, існує популярний міф, що сміттєпереробний завод вирішує всі проблеми зі сміттям, однак це не так.
"Відходи являють собою неоднорідну суміш різних матеріалів. Їх можна сортувати, тобто розділяти на різні фракції, чи використовувати у якості палива. У світі не існує технології, яка б перетворювала відходи в чисту сировину без залишків", – зазначили в компанії.
Склад побутових відходів у кожному місті різний. Власне, від цього залежить спосіб його переробки. У 2017 році французька компанія Egis провела дослідження морфології сміття у Львові. Як зазначається у висновках, майже третина відходів харчові – 31%, відходи з саду – 7%, папір – 2,4%, картон – 2,9%, композитні матеріали – 1,4%, текстильні матеріали – 1,1%, санітарні текстильні матеріали – 11%, пластмаси – 13%, скло – 10%, метали 1,5%, небезпечні відходи – 1,8%, дрібні елементи – 15%.
Зайвим буде нагадувати, що одна пальчикова батарейка забруднює шкідливими металами 400 літрів води або 20 квадратних метрів грунту. Однак в Україні немає потужностей для переробки таких небезпечних відходів.
Цього року у Львові закрили єдине в Україні державне підприємство "Аргентум", де частково утилізували використані батарейки. Технологія їх повної переробки дуже дорога, тому у Львові лише накопичують батарейки, формують партії по 20 тонн та відправляють їх на переробку до країни Європи. Переважно Німеччину або Польщу.
Чи можна заробляти на смітті?
В Україні є кілька десятків сортувальних ліній. Однак прибуток від продажу відсортованої сировини зазвичай не покриває витрат на процес сортування сміття. Адже чим глибшим є сортування, тим дорожчий цей процес.
Суттєво здешевити переробку сміття можна за умови, що мешканці будуть самостійно його сортувати. У деяких європейських країнах мешканців фінансово стимулюють до цього. Наприклад, у Німеччині, Фінляндії та деяких інших країнах Європи встановлені спеціальні автомати, куди можна здати пластикові пляшки та отримати гроші. Зазвичай у вартість напою уже закладена вартість утилізації пластикової пляшки.
В Україні минулого року затвердили Національну стратегію поводження з відходами та зробили кілька доповнень до законодавства про відходи. Серед іншого там був пункт про заборону захоронення необроблених або неперероблених відходів з 1 січня 2018 року.
Однак на практиці жодних змін не відбулося, адже ця норма трактується досить вільно. Закон тлумачить перероблення як "здійснення будь-яких технологічних операцій, пов'язаних із зміною фізичних, хімічних чи біологічних властивостей відходів, з метою підготовки їх до екологічно безпечного зберігання, перевезення, утилізації чи видалення". Тобто, такою обробкою може бути навіть пресування у сміттєвозі чи ущільнення бульдозером, що здійснюється на кожному полігоні.
"Дія закону пройшла номінально, оскільки найбільшою зміною стала поява наклейок на контейнерах – "скло", "органіка", "папір", "пластик" тощо. В іншому все залишилось майже без змін і перевізники все одно часто скидають сміття в один контейнер, що демотивує громадян, оскільки вони відчувають, що їхні зусилля марні. В окремих містах є позитивні приклади, коли малі підприємці забирають сітки з пластиковими пляшками і дійсно займаються їхнім сортуванням та переробленням, але сказати зараз про те, що це масове явище не можна", – каже засновник проекту Recycle Мар, що займається популяризацією сортування сміття, Іван Стародуб.
Починали із сортування пластику у Іллінецькій громаді на Вінниччині. Місцева влада знайшла оригінальний спосіб, як стимулювати мешканців сортувати сміття – усі виручені кошти з продажу вторсировини витрачають на озеленення міста. Таким чином мешканці бачать прямий зв’язок між сортуванням сміття та зміною зовнішнього вигляду міста.
У грудні цього року в Іллінецькій громаді відкрили сміттєсортувальну лінію. Там сортують сміття на близько 20 видів вторинних матеріалів та продають сировину. Сортувальна лінія обслуговує ще кілька навколишніх громад.
Громадські екоініціативи
В Україні немає чіткої державної програми, яка б зобов’язувала сортувати сміття та передбачала жорстку відповідальність за порушення екологічних норм. Також немає стимулювання і популяризації культури поводження зі сміттям.
Однак є чимало громадських ініціатив, які пропонують альтернативні рішення, що зменшують кількість відходів.
Одним з таких є соціальний проект Recycle Map, який з’явився у розпал сміттєвої кризи у Львові, як відповідь на неспроможність місцевої влади самостійно владнати проблему. Це інтерактивна карта пунктів прийому вторсировини, створена для сприяння і популяризації сортування та вторинного перероблення відходів. Згодом карту розширили і для інших міст.
"Суть ідеї проста – якщо люди почнуть переробляти основні категорії відходів, то кількість, яка потрапляє в контейнер, можна легко зменшити на 30-40%. Чим менше генерується сміття – тим менше його потім потрапляє на сміттєві майданчики, менше доводиться вивозити в сміттєвозах і, як наслідок, це допомагає зменшити масштаб проблеми", – каже засновник Recycle Map Іван Стародуб.
За словами засновника проекту, у цьому також було зацікавлення переробників вторсировини, оскільки досі Україна імпортує макулатуру.
"Наше ж завдання полягало у тому, щоб показати людям, куди можна здати вторинну сировину і допомогти тим, хто вже прийняв рішення зменшувати кількість відходів, що потрапляють на сміттєзвалища", – резюмує Іван Стародуб.
Органічні відходи становлять найбільшу частку з того, що потрапляє в контейнери. Одна їх можна перетворювати на органічне добриво шляхом компостування. Це доводить започаткований київськими школярами Нікітою Шульгою та Софією-Христиною Борисюк проект "Компола".
Ідею підтримали на рівні Міністерства екології та Міністерства освіти і науки України. Суть проекту полягає у тому, щоб компостувати відходи зі шкільних їдалень та поширювати екологічну грамотність серед школярів. Зараз проект вже успішно реалізований в 32 навчальних закладах України.
Вирішення проблеми зі сміттям в Україні, як і питання зменшення споживання енергоресурсів, є однією з умов забезпечення сталого розвитку міст. Будь-які цивілізовані способи переробки сміття не можуть покриватися лише за рахунок коштів від продажу отриманої сировини. Зараз у тариф на утилізацію сміття закладена лише вартість його вивезення та захоронення на полігонах. Відтак, зміна принципу поводження зі сміттям обов’язково повинна супроводжуватися новим принципом оплати за його переробку.
Володимир Рихліцький
