Расследование бизнес-связей с РФ: вопросы безопасности или преследования?
Згідно з дослідженням, проведеним за участі Офісу з розвитку підприємництва, "Дія.Бізнес" та Міністерства економіки 2023 року, український бізнес дедалі більше переймається питанням тиску з боку держави.
Відтак на непередбачувані дії держави, що можуть погіршити стан бізнесу, поскаржилися 42,8% респондентів, а на перешкоди з боку регуляторних та / або фіскальних органів – 39%.
Значно зросла й кількість скарг до Ради бізнес-омбудсмена, більшість з яких стосувалася рішень податкових органів і зловживань з боку інших державних органів.
Крім того, проблема тиску на бізнес набрала таких обертів, що навіть Президенту України та його команді (як не профільному в цьому питанні органу) довелося реагувати на це.
Завдяки втручанню Глави держави було ухвалено безпрецедентне рішення створити Раду з підтримки підприємництва, членами якої стали представники українського бізнесу – співзасновник Monobank Олег Гороховський, член наглядової ради "Нової пошти" Вʼячеслав Климов, голова Ради федерації роботодавців України Дмитро Олійник та інші.
Також у рішенні РНБО (введено в дію указом Президента № 21/2024 від 23 січня 2024 року), окрім створення Ради з питань підтримки підприємництва в умовах воєнного стану, було передбачено перевірку доцільності вже застосованих обмежень до бізнесу, тримісячний мораторій на "маски-шоу", внесення змін до закону про Бюро економічної безпеки задля обмеження тиску на легальний бізнес, а також створення електронного модуля Єдиного реєстру досудових розслідувань для подання онлайн-скарг від підприємців (з можливістю публічного доступу до узагальнених даних щодо діяльності правоохоронних органів).
Розслідування неефективні
Реакція з боку влади свідчить про готовність запровадити новий формат взаємодії правоохоронних органів і бізнесу, бо нині він (всупереч статті 62 Конституції України) радше нагадує принцип презумпції винуватості, коли підприємець змушений доводити свою непричетність до будь-яких можливих правопорушень, щоб зберегти бізнес.
І особливо це помітно з практики розслідування справ проти тих компаній, партнерами або постачальниками яких були російські компанії.
Через війну бізнеси, які залежали від імпорту товарів чи сировини з Росії, були вимушені шукати альтернативні джерела постачання, що не завжди можливо або економічно вигідно.
Та нині замість підтримки від держави такі підприємці стикаються лише з посиленим тиском правоохоронців. Про це свідчить, зокрема, статистика правоохоронних органів, згідно з якою після початку повномасштабного вторгнення значно зросла кількість кримінальних проваджень щодо українських компаній, які нібито мають економічні зв'язки з державою-агресором. СБУ, НАБУ, ДБР, БЕБ і Національна поліція активно займаються розслідуванням таких справ.
Та що цьому передувало? Важливо розуміти, що 2022 року було загалом розширено обсяг дій, за які бізнес можуть притягнути до кримінальної відповідальності (за "економічні зв’язки з державою-агресором"), тому закономірно, що контроль і тиск із боку правоохоронців теж зросли.
Так, до 2022 року представників бізнес-середовища можна було звинуватити лише в "державній зраді" (ст. 111 ККУ) та "фінансуванні дій, вчинених з метою насильницької зміни державного ладу" (ст. 110-2 ККУ), проте згодом до переліку додалися "колабораційна діяльність" (ст. 111-1 ККУ) та "пособництво державі-агресору" (ст. 111-2 ККУ).
От тільки формулювання порушень у згаданих статтях є дещо розмитими, що й дає можливість правоохоронним органам на власний розсуд тлумачити норми закону й ініціювати кримінальні справи навіть за відсутності "реальних передумов" і "гострої необхідності" в цьому.
Тож часто самі ж контролюючі органи є джерелом проблем та зловживань для українського бізнесу. Це підтверджується і даними, оприлюдненими Офісом Генпрокурора. Наведена статистика охоплює показники за статтями, що криміналізують "економічні зв’язки з державою-агресором" і становлять злочини проти основ національної безпеки.
Відтак, 2022 року з 246 справ щодо осіб, яких звинувачували у фінансуванні дій, вчинених з метою насильницької зміни чи повалення конституційного ладу або захоплення державної влади, змін меж території або державного кордону України (ст. 110-2 ККУ), лише в 7 випадках було вручено підозру, а до суду було скеровано всього 4 справи, що становить 1,6% від загальної кількості ініційованих проваджень!
Такою ж невтішною є статистика щодо справ за статтями "Пособництво державі-агресору", "Колабораційна діяльність" і "Державна зрада" (які теж теоретично передбачають відповідальність за економічні зв’язки з рф).
Оцінюючи відсоткове співвідношення спрямованих до суду справ щодо загальної кількості зареєстрованих правопорушень, можна зробити висновок, що близько 80%, а подекуди й 98% справ не отримують свого логічного завершення та навіть не доходять до суду й залишаються в підвішеному стані з усіма негативними наслідками для підприємства (вилучення документів і техніки, арешт майна, шкода діловій репутації тощо).
І, на жаль, ситуація не покращується. 2023 року відсоток справ, які передали до суду, становить 2,3 % ("Фінансування дій…"), 10,2 % ("Пособництво державі-агресору"), 30,7 % ("Колабораційна діяльність"), 28,06 % ("Державна зрада").
А величезний відсоток кейсів завис ще на досудовому етапі розслідування. Та й говорячи про ті, які все-таки дійшли до суду, – якому відсотку від тієї мізерної кількості все ж буде винесено обвинувальні вироки?
У цьому контексті звинувачення українського бізнесу у співпраці з державою-агресором нерідко використовується як привід для політичного й економічного тиску на цілком законний і прозорий бізнес.
Та, з огляду на ескалацію військової агресії з боку росії, напруга лише продовжує зростати, а відомості про "можливі" наявні бізнесові зв’язки з рф використовують як агресивний інструмент недоброчесної конкуренції, контролю та влади.
Відсутність чіткості та конкретики у складах злочинів і призводить до свавілля та блокування діяльності підприємств. Додамо ще й суспільний тиск, адже ніхто, на жаль, не хоче з’ясовувати – винний чи невинний, є склад кримінального правопорушення чи немає його, – достатньо заведеної правоохоронцями справи й декількох "гучних" статей у засобах масової інформації про "зраду".
А як у такому разі захищати свій законний бізнес? Яку стратегію має вибудувати підприємство хоча б у середньостроковій перспективі?
Які потрібні зміни?
Спробую окреслити, яких негайних змін наразі потребує законодавство.
1. Насамперед варто запровадити попередню ретельну перевірку повідомлень про можливі вчинені кримінальні правопорушення, що стосуються основ нацбезпеки України, зокрема, наявності складу злочину в таких справах.
Чинний КПК змушує слідчих і прокурорів відкривати провадження майже відразу після отримання заяви. На практиці це призводить до тисяч кримінальних справ, що не мають жодних реальних підстав! До того ж чи покладена відповідальність на осіб, які ініціювали відкриття справи? Бізнес зазнає збитків, репутація власників страждає, працівники нервують, а хто за це відповість?
Необхідно на рівні законодавства передбачити обов’язок правоохоронних органів, які порушили кримінальну справу і в ході її досудового розслідування встановили факти надання заявником свідомо неправдивих відомостей щодо компанії або її посадових осіб, – автоматично відкривати кримінальне провадження проти такого заявника.
Тобто проти особи, яка навмисно сфабрикувала справу й подала фейкову заяву з метою обмови чесного бізнесу (ст. 383 ККУ "Завідомо неправдиве повідомлення про вчинення кримінального правопорушення").
2. Встановити обмеження термінів проведення досудового розслідування.
Згідно зі змінами до КПК, які набрали чинності на початку 2024 року, терміни досудового розслідування нині встановлюють з миті повідомлення про підозру. Як наслідок, підприємство або фізична особа потрапляє в залежність від суб’єктивного рішення слідчого або прокурора щодо вручення або невручення підозри.
Вручення або невручення підозри регулюється слідчим і прокурором "у ручному режимі".
Крім того, у фактових справах (де немає підозрюваних і, відповідно, підозр) терміни досудового розслідування можуть тривати вічно! Логічно, що це є вбивчим фактором для будь-якого бізнесу й репутації її власників.
3. Законодавчо закріпити легальність закупівлі українським бізнесом російських товарів на території ЄС, США, Австралії, тобто всіх країн, які не є державою-агресором або її сателітом. Оскільки за чинним законодавством така діяльність може кваліфікуватися правоохоронцями як фінансування держави-агресора – це слід кристалізувати та юридично закріпити, аби уникнути двояких трактувань і неправомірних звинувачень. Маніпуляції та суб’єктивний фактор правоохоронних органів неприпустимі в правовій державі.
Незважаючи на те, що в ЄС станом на день публікації цієї статті діє 14 пакетів санкцій, спрямованих на обмеження російського впливу на Європу, а більшість країн світу зупинили імпорт товарів російського походження після 2022 року, на їхніх територіях все-таки зберігається продукція, вироблена та ввезена до запровадження санкцій проти рф (наприклад, 2015 року). І це часто використовується як "спусковий гачок" для наших правоохоронців задля ініціювання проти українського бізнесу кримінальних проваджень.
4. Законодавчо потрібно вирішити проблему імпорту до України товарів, які мають походження з рф. Так, після набрання чинності Постанови Кабінету міністрів України № 426 від 09.04.2022 року "Про застосування заборони ввезення товарів з Російської Федерації", підприємці зіткнулися з тим, що регіональні митні органи трактують вимоги цієї постанови не як "заборону імпорту товарів з території Російської Федерації", а як "заборону імпорту до України товарів, що мають походження з Російської Федерації".
Як наслідок, українські підприємства звинувачують в "економічних зв’язках з Росією" та "фінансуванні дій, вчинених з метою насильницької зміни чи повалення конституційного ладу або захоплення державної влади". Знову-таки, про яке фінансування держави-агресора йдеться, якщо український бізнес легально купує товар російського походження в країнах ЄС?
5. Удосконалити процедуру оскарження дій слідчих і прокурорів.
На жаль, практика засвідчує, що наявні механізми оскарження їхніх дій здебільшого неефективні. Непоодинокими є випадки, коли прокурори не реагують на скарги адвокатів, прикриваючись "таємницею досудового слідства". А суди кажуть про "відсутність права на втручання в досудове розслідування слідчого або прокурора".
Завантаженість судів дуже часто є причиною того, що розгляд всього однієї скарги на слідчого або прокурора затягується на місяці, тобто не відбувається негайно, як того вимагає КПК. Значна кількість ухвал слідчого судді не підлягає оскарженню в апеляційному або касаційному порядку. І увесь цей бізнесовий терор може тривати роками, доки компанія повністю не самоліквідується.
6. Переглянути механізм подання та розгляду клопотань про внесення компаній і фізичних осіб до санкційних списків в Україні.
Наразі для внесення фізособи чи компанії в санкційний список достатньо лише подання від правоохоронних органів, судове рішення чи вирок не обов’язкові. Це призводить до того, що в санкційні списки інколи потрапляють прозорі й добропорядні компанії або фізичні особи, на бізнесі яких одразу ж "ставлять клеймо", адже довести протилежне майже неможливо.
Це створює серйозні ризики для бізнесу й інвестиційного клімату країни та порушує Конвенцію про захист прав і свобод людини, зокрема Протокол 1 про захист приватної власності, що очікувано стане передумовою для подальших оскаржень в ЄСПЛ.
У цьому аспекті важливим для вивчення є кейс Михайла Фрідмана та Петра Авена – перших російських олігархів, які домоглися зняття проти себе європейських санкцій на початку 2024 року. Як ідеться в рішенні суду ЄС, ступінь їхньої близькості до політичного режиму рф, їхнє громадянство не свідчать про підтримку політики росії, а отже, не є поведінкою, яка підриває чи загрожує територіальній цілісності, суверенітету й незалежності України.
Якщо українська влада якомога швидше не врахує цей досвід та не вдосконалить процедури накладання та обґрунтування санкцій, існує великий ризик зіткнутися зі зняттям санкцій в майбутньому і проти інших санкційних осіб.
7. Розроблення аналітичного модуля до Єдиного реєстру досудових розслідувань з можливістю публічного доступу до аналітичних узагальнених даних щодо діяльності правоохоронних органів і модуля подання онлайн-скарг від підприємців.
Такий крок напряму закріплений у рішенні РНБО (введено в дію указом Президента № 21/2024 від 23 січня 2024 року), однак так і не був виконаний. Цей електронний майданчик є надією українського бізнесу "вивести з тіні" свавілля правоохоронних органів і показати обличчя "героїв".
Аудит наявних кримінальних справ щодо бізнесу правоохоронні органи, можливо, й провели, але "за зачиненими дверима", оскільки згодом жодних звітів для бізнес-спільноти надано не було.
За результатами проведеного аудиту Офісу Генерального прокурора в Державному бюро розслідувань, Національній поліції України, Бюро економічної безпеки України, Службі безпеки України мали виробити ефективні механізми забезпечення захисту підприємництва від можливих зловживань з боку правоохоронних органів, зокрема, під час проведення окремих слідчих (розшукових) та інших процесуальних дій, у ході яких обмежуються права чи законні інтереси відповідних суб’єктів господарювання. Однак дотепер "роботу над помилками" не проведено, і реальних змін в законодавство не внесено.
Для того, щоб забезпечити ефективне функціонування бізнесу в умовах війни, післявоєнної відбудови, необхідно визнати наявні проблеми й помилки, які зробили правоохоронні органи і які є руйнівними для бізнесу.
Важливо виправити наявні прогалини в законодавстві, виконати обіцянки, забезпечити прозорість діяльності правоохоронних органів і припинити відкривати кримінальні провадження "про всяк випадок". Лише після цього можна буде говорити про те, що держава справді зацікавлена в підтримці бізнесу, а не у використанні "монополії на силу" з метою отримання вигоди окремих представників влади.