Свинство на реке Псел: как безответственные фермеры вызвали экологическую катастрофу

9 липня неподалік села Гуньки Кременчуцького району Полтавської області місцеві помітили жахливе забруднення, сморід та мертву рибу в річці Псел. За даними голови Держспоживслужби Кременчуцької РВА, лише за три дні виловлено 380 кг мертвої риби.

Мешканці виявили земельну ділянку, на яку напередодні працівники свинокомплексу вивезли сотні тонн залишків свинячої гноївки, яку зливою вимило в яружно-балкову систему і далі – у річку Псел.

Ця територія розташована за межами водоохоронної зони річки, щонайменше за 3 км від русла, але по балці вся гноївка з дощем протекла до річки. Якими повинні бути кількість та концентрація відходів, щоб завдати стільки шкоди?

Екосистема річки зруйнована, місце літнього відпочинку знищене, а вода в криницях у навколишніх селах може виявитися непридатною для пиття. Це недбалість, економія коштів чи безвідповідальність? Напевно, усе разом.

Системність проблеми

Випадки безвідповідальності власників тваринницьких ферм зустрічаються в різних куточках України: на Вінниччині, Хмельниччині, Кіровоградщині, Львівщині, Івано-Франківщині, Волині, Прикарпатті, Тернопільщині.

Ці справи стали публічними, а скільки випадків замовчуються? Ферми мають вплив на громади, бо дають робочі місця, які люди бояться втратити.

Між тим, через таку репутацію ферм їх будівництво часто зустрічає опір. Наприклад, на Львівщині дві громади протестують проти зведення свиноферми на 20 тис голів за 1-2 км від сіл. Така реакція зрозуміла, бо якщо дозволиш будівництво, то не знаєш, якого монстра побудують біля твого будинку.

Здоров’я чи свиноферми – що важливіше

Одним з пріоритетів Мінагрополітики є нарощування виробництва м’яса. Відповідно до "Стратегії агропромислового комплексу", Україна планує збільшити виробництво у два рази за десять років, зокрема свинини – на 100%, птиці – на 150%, і розвивати експорт до країн Близького Сходу.

Чому б ні? Це ж інвестиційно привабливо. Але, можливо, варто розуміти місцевий контекст, думати про забруднення довкілля і ризики для здоров’я людей, які працюють на підприємстві та живуть поруч? У стратегії йдеться про "сучасні птахокомплекси та свиноферми", але цього недостатньо.

Нарощувати виробництво без моніторингу, інфраструктури для управління сільськогосподарськими відходами, контролю і притягнення до відповідальності неможливо. У такому випадку ми жертвуємо добробутом, здоров’ям людей та довкіллям на користь короткострокової фінансової вигоди підприємств.

Дбати про те, аби такого не сталося, мають Міндовкілля та Мінагрополітики. Проте вони не хочуть кооперуватися для пошуку адекватних рішень. Напевно, чекають критичного часу. А що як він настане тоді, коли вже буде запізно?

Що має зробити держава

Одним із перших рішень для зменшення забруднення від ведення сільськогосподарського бізнесу є "Нітратна директива ЄС", за впровадження якої "Екодія" бореться доволі давно. Це один з документів, які Україні необхідно було ухвалити в рамках євроінтеграції ще з 2017 року.

Деякі документи для її імплементації ухвалили, але до реалізації справа не дійшла. Ще ж можемо зачекати, поки збільшимо виробництво у два рази? Зараз відповідальні міністерства не можуть погодити зони, де існує ризик забруднення від ведення агробізнесу: це окремі території чи вся країна.

У межах цих вразливих зон, згідно з директивою, має бути налагоджений контроль за фермами, моніторинг їх впливу на довкілля, навчання екологічних практик ведення господарства. Тож фермери, що працюватимуть на них, не зможуть викидати гній просто неба, нищити річки і залишатися непоміченими.

Катастрофа на річці Псел та інші подібні історії по всій Україні показують, що тваринницькі ферми можуть нашкодити, де б вони не були. Це найперший аргумент для того, щоб визначити всю територію нашої країни вразливою зоною. Однак є й інші чинники, які наштовхують на таке рішення.

Україна – аграрна країна, 60% її території – це рілля, де щось вирощується та вносяться добрива. В окремих громадах розорані до 80% земель і цей вплив точно не залишається безслідним. На оранку перетворюється все: від територій природно-заповідного фонду до прибережних захисних смуг.

На території України є багато великих і малих тваринницьких комплексів, які впливають на довкілля. Їх відходи, як і добрива для рослинництва, забруднюють воду нітратами, що спричиняє цвітіння водойм і створює ризики для здоров’я.

За результатами виїздів, які проводила "Екодія" в останні роки, дуже складно знайти криницю, де рівень нітратів був би в нормі. Однак системний моніторинг якості води в підземних горизонтах майже не проводиться. На це просто немає коштів, адже для "аграрної країни" контролювати агросектор не в пріоритеті.

Лише МОЗ періодично моніторить певні криниці, адже вагітним жінкам і новонародженим дітям смертельно небезпечно пити воду з нітратами.

Чому ж нема контролю над впливом агросектору на довкілля? Чому не впроваджуються екологічні практики? Одне із застережень Мінагрополітики – екологічно сталі правила похитнуть сільське господарство. А довкілля та здоров’я людей не похитнуть? Коли ми почнемо думати не лише про гроші?

Ми маємо право дихати чистим повітрям, пити безпечну воду з криниць, відпочивати на зариблених річках. Ми повинні не чекати екологічних катастроф, а починати діяти. Міністерства повинні визначити всю країну зоною, вразливою до забруднення нітратами відповідно до нітратної директиви.

Неможливо розвивати тваринництво, не розвиваючи при цьому екологічні стандарти та інфраструктуру для безпечної переробки й утилізації відходів такого виробництва. Виробництво без відходів неможливе, це невід’ємна частина процесу, якою необхідно керувати згідно із сучасними екологічними вимогами, аби зменшувати негативний вплив на довкілля та здоров’я людей.

Щодо катастрофи на річці Псел: завдяки активності місцевих жителів там побували представники Державної екологічної інспекції Центрального округу. Вони нарахували завданих державі збитків на понад 2 млн грн.

Почалося досудове розслідування в рамках кримінального провадження. Якщо провину доведуть, на забрудника чекає суворіше покарання. Ми маємо стежити за цим процесом, аби шкода довкіллю не зійшла винним з рук. Лише розголос та невідворотна відповідальність допоможуть змінити ситуацію на краще.