Энергетика Украины: объективная реальность против стратегии 2050

Нещодавно Міністерство Енергетики анонсувало Енергетичну Стратегію до 2050 року. Вона стала черговою на додаток до двох існуючих стратегій до 2030 і до 2035 року. 

Сам проєкт стратегії є набором штампів та гасел, взятих із докризових стратегій ЄС. Ще більш нереальним звучать заяви міністра енергетики про плани за 6 (!!!) років до 2030 року побудувати 2 атомні енергоблоки-мільйонники за 10 млрд доларів. 

Та й озвучені плани розвитку ВДЕ теж викликають великі сумніви: "Україна планує до 2050 року виробляти понад 90% електроенергії з безвуглецевих джерел, а до 2030 року — збільшити частку ВДЕ в енергоміксі до 30%". 

При цьому сам міністр говорить про те, що "Україна вже втратила 90% вітрової та 50% сонячної генерації". А поточне ставлення Міністерства Енергетики і НКРЕКП до ВДЕ, а також борги, що накопичилися перед інвесторами, надовго відбили бажання в останніх вкладати гроші в нові проєкти. 

Більше того, Міненерго досі навіть не запропонувало ні розміру квот, ні самого порядку проведення аукціонів для нових проєктів ВДЕ. Аналогічно багато питань щодо балансуючих потужностей та систем зберігання.

Погоджуся, що основне завдання Міністерства – формування політики та стратегії галузі з урахуванням зобов'язань України та планів ЄС щодо декарбонізації, але таки треба бути реалістами. 

Будь-яка стратегія має ґрунтуватися на деяких основоположних припущеннях, таких як структура промисловості, розмір населення, обсяг споживання та інше, які до закінчення активних бойових дій складно припустити. 

Я всім серцем бажаю якнайшвидшої перемоги та звільнення захоплених територій, але все ж таки така стратегія повинна включати і консервативний сценарій затяжної війни на існуючих позиціях. 

Зараз важливо розробити чіткі плани на наступний ОЗП і терміново нарощувати потужність генерації, дефіцит якої оцінюється в 4,5 ГВт.

Дуже важливо оперативно ремонтувати те, що можна досить швидко та недорого відремонтувати. І паралельно запускати нові проєкти, які дозволять перебудувати нашу енергетику відповідно до нових "зелених" планів, а також зроблять її більш стійкою (децентралізованою) та ефективною.

На першому етапі головну увагу варто приділити газовій генерації, яка є досить нескладним рішенням, тому може бути швидко введена в дію. 

Саме газова генерація, на додаток до атомної, має стати базою для розбудови енергосистеми України, тому що вона може в майбутньому балансувати нестабільні ВДЕ. 

Ще до війни нестача балансуючих потужностей досягала 2 ГВт, що призвело до виникнення сумнозвісного "зелено-вугільного" парадоксу, при якому з метою балансування "чистої" "зеленої" генерації "Укренерго" було змушене відключати боки АЕС та балансувати систему "брудними" вугільними блоками ТЕС .

Звичайно, мають розвиватися сонячна та вітрова енергетика. Але розвиток ВЕС у найближчі роки під великим питанням, оскільки найбільш привабливі для цього регіони або в зоні окупації, або дуже поряд з лінією фронту, що робить проблематичним реалізацію таких проєктів. 

І до вирішення проблем з боргами, що накопичилися, буде вкрай складно залучити нових інвесторів. Нині варто було б там, де це можливо, хоча б добудувати заморожені проєкти, розмір яких, за оцінками експертів, становить близько 800 МВт встановленої потужності, які нині так потрібні Україні. 

Щодо СЕС ситуація трохи краща, але про нові великі проєкти за існуючих боргів та регулювання ми навряд чи почуємо. 

Активно продовжує розвиватися лише сегмент домашніх СЕС, де основною рушійною силою є бажання споживача забезпечити себе найстабільнішим енергопостачанням. 

Ще до війни в Україні налічувалося понад 45 000 домашніх СЕС із встановленою потужністю понад 1.2 ГВт. 

Державі потрібно не тільки повністю виплатити заборгованість за "зеленим тарифом" за вироблену е/е, але й спільно з донорами активно підтримувати грантами і субсидіями встановлення нових потужностей цієї малої генерації, оскільки за рахунок швидкої масштабованості саме в цьому сегменті можна дуже швидко отримати позитивний ефект. 

За умов достатньої підтримки за 1-2 роки кількість домашніх СЕС можна збільшити у 2-3 рази. Люди хочуть забезпечити себе стабільним електропостачанням, тож попит на подібну підтримку буде дуже великим. 

Саме цим шляхом йде Європа. Наприклад, Румунія планує виділити 610 млн євро на субсидування будівництва 150 000 надомних СЕС, а Греція виділяє 700 млн євро з метою побудувати 250 000 таких СЕС. 

Впевнений, що Україна зможе залучити у західних партнерів щонайменше 500 млн євро для аналогічних цілей. Але цим потрібно займатися вже зараз.

Вкладати значні кошти в модернізацію вугільних ТЕС немає сенсу. Варто обмежитись необхідним ремонтом. Вугілля не має великої європейської перспективи. 

Та й Україна втратила значні області із видобутку вугілля, і навіть після звільнення територій не факт, що вдасться запустити покинуті шахти. А імпорт вугілля є дуже складним процесом без портів, що працюють. 

Очевидно, що жодних нових атомних блоків у найближчі 15-20 років не буде, і за консервативного сценарію не варто розраховувати і на Запорізьку АЕС.

Сама система передачі енергії повинна також стати децентралізованішою, щоб знизити залежність від магістральних систем передачі е/е, яка знаходиться під постійними атаками ворога. 

Потужні магістральні мережі – це спадщина СРСР, яка будувалась під потужну та енергоємну промисловість, а також з метою експорту електроенергії до країн СЕВ. 

Нові проєкти розподіленої приватної генерації в основному не повинні мати потужність понад 10-20 МВт і підключатися до розподільчих мереж обленерго ближче до споживачів. Більш потужні проєкти мають реалізовуватись біля магістральних систем передачі у найбільш захищених регіонах України.

Основне питання – як фінансувати таке масштабне будівництво? На першому етапі основою має стати фінансування донорів у рамках програм підтримки та відновлення України. 

Але для основної частини нових проєктів генерації, особливо для проєктів ВДЕ, потрібно залучати приватні інвестиції. А для залучення нових приватних інвестицій потрібно як мінімум вирішити проблему історичних боргів (майже 16 млрд грн), а також забезпечити окупність таких проєктів у майбутньому. 

Або через гарантування викупу е/е за встановленою ціною (хоча за існуючих боргів навряд чи інвестори повірять у такі гарантії), або запропонувати альтернативні механізми. Вже зараз частина промисловості готова платити європейську ціну за електрику, якщо гарантуватиметься її невідключення. 

Тому абсолютно справедливо було б запропонувати для нових приватних проєктів генерації аналогічні умови: гарантія невідключення обленерго споживачів, які за прямими договорами купують е/е у нових виробників е/е (за аналогією з імпортом), а також гарантувати таким виробникам право вільного експорту такої е/е. 

Ці умови хоч якось захищають економіку нових проєктів генерації. Держава також має максимально прискорити та спростити процедури узгодження нових енергетичних проєктів. 

Більш того, для нових проєктів об'єктів великої генерації (від 50 МВт) інвесторам потрібно пропонувати готові майданчики під будівництво з наявністю підключень, усіх дозволів, договорів купівлі е/е і т.д. 

Щоб інвестору потрібно було лише поставити обладнання для генерації та зберігання енергії. Тут знадобилися б і інвест-няні. 

Для газової генерації Оператор ГТС вже неодноразово пропонував розміщувати подібні установки на території компресорних станцій, що не використовуються, де існує вся необхідна інфраструктура і є можливість розмістити до 1 ГВт потужностей.

При цьому я категорично виступаю проти прямого залучення держави до будівництва нової генерації. 

Навіть критично важливі проєкти за донорські гроші варто передати в реалізацію західним компаніям з необхідним досвідом будівництва та експлуатації, а всі наступні мають бути реалізовані приватними інвесторами, інакше у нас так і збережеться сумарна 90% частка держави та ДТЕК в енергетиці. 

Завдання держави - створити необхідні умови, правила ринку та стимули для приватних інвестицій. Хоча після сумного досвіду із гарантованими "зеленими тарифами", швидше за все, приватні інвестори вимагатимуть додаткових гарантій.

Як би це не було непопулярно, але потрібно почати поступово підвищувати ціни на енергоносії як для промисловості, так і для населення. 

Інакше енергетичний ринок буде незбалансованим та вимагатиме постійної підтримки з державного бюджету. Така дешева е/е та газ не тільки не стимулюють розвиток ринків та будівництва нової генерації, а й не стимулює заходів щодо енергозбереження та енергоефективності. 

Уряд змушений буде проводити ці непопулярні реформи, інакше енергетична криза триватиме досить довго. Звісно, підвищення цін має бути з одночасним посиленням підтримки субсидіями нужденних. 

Ми не повинні себе обманювати, тому що промисловість і населення вже давно платить не 1-4 грн за кВт стабільної е/е, а до 20 грн і вище, якщо рахувати вартість павербанків, інверторів, генераторів, палива для генераторів, їх ремонту і т.д..

Тільки генераторів за 11 місяців війни було імпортовано близько 354 тисяч штук, задекларованою вартістю 355 млн доларів і сумарною потужністю близько 1 ГВт, що відповідає одному блоку атомної АЕС. 

Без стабільного енергопостачання не зможе запуститись і економіка: ні виробництва, ні підприємства торгівлі та послуг.

Також важливо на цьому етапі максимально підтримувати зростання власного видобутку газу (державними та приватними компаніями) як сировинної бази для газової генерації. 

Заборона на експорт газу та 60% падіння споживання газу промисловістю призвело до неможливості приватними видобувникам реалізувати газ, який зараз просто закачується до ПСГ. 

Відповідно, компанії не мають оборотних коштів для інвестування у видобуток газу. На жаль, минулого року сумарне падіння видобутку досягло 6% (або 1,3 млрд м3), які тепер доведеться імпортувати, що коштуватиме Україні мінімум 30 млрд гривень. 

Щоб зупинити цю негативну тенденцію, потрібно надати приватним видобувникам можливість реалізувати газ за ринковою ціною. 

Вже зараз "Нафтогаз" замість закупівлі імпортного газу має на прозорих і конкурентних засадах закуповувати газ в українських видобувників для наступного створення запасу для наступного ОЗП.

Для вирішення аварійних ситуацій, схожих на недавню ситуацію в Одесі, потрібно створити парк із 20-30 пересувних мобільних газових генераторів, потужність яких складає 25-30 МВт і які не потребують значних будівельних робіт та підключаються до мережі за 1-2 дні. 

Такі пропозиції МінЕнерго надавалися ще влітку 2022 року, але поки що про плани закупівлі чи оренди таких установок не чути. Тільки USAID безкоштовно передало одну таку установку, чого явно недостатньо для стабілізації ситуації.

Перед енергетикою стоять величезні виклики. Потрібен конкретний та детальний план розвитку енергетики на найближчі 1-2 роки, під який потрібно шукати фінансування. 

Якщо почати займатися реальними проєктами, то перші результати можуть бути вже до наступного опалювального сезону. Постійно розраховувати на допомогу Заходу та малювати райдужні стратегії – неприпустимий інфантилізм.