Как вернуть украинских беженцев домой после войны

Суттєві людські жертви, зменшення народжуваності та масова еміграція стали тяжкими наслідками російської агресії. Вони, очевидно, будуть тривалими.

Дослідження ЄБРР показало, що в країнах, які постраждали від воєнних дій, втрати населення були відчутними навіть через 25 років після завершення війни.

У Боснії і Герцеговині чисельність населення через десять років після закінчення війни була на 10% меншою від довоєнного рівня.

В Україні війна змусила свої покинути домівки близько 13 млн людей або третину довоєнного населення. За оцінками експертів, це найбільше переміщення людей у Європі з часів Другої світової війни.

Зараз в Європі перебувають 7,8 млн українських біженців, з яких 4,8 млн отримали статус тимчасового захисту. Кількість внутрішньо переміщених осіб (ВПО) в Україні становить 6,5 млн.

Очевидно, що велика кількість зовнішніх мігрантів і ВПО в Україні зберігатиметься до кінця війни. Збройні конфлікти, насильство, політична нестабільність і безпекові загрози є найвагомішими причинами міграції.

У лютому 2022 року органи ЄС майже миттєво відреагували на виклики, пов′язані з приїздом українських біженців. 27 лютого Рада з питань правосуддя і внутрішніх справ дала зелене світло механізму тимчасового захисту для біженців, а 4 березня він був активований Європейською Радою.

Тимчасовий захист у ЄС надав українським біженцям право на проживання та працевлаштування, доступ до соціального житла, фінансову та медичну допомогу, соціальні послуги.

8 березня Єврокомісія ухвалила "Cohesion’s Action for Refugees in Europe акт" (CARE). Цей документ уповноважив країни-члени допомагати особам, які залишили Україну з початку війни.

28 квітня Єврокомісія виділила 3,5 млрд євро авансу країнам-членам на допомогу українським біженцям. Додаткові обсяги фінансування мають надійти від європейських інститутів та МФО.

Дані останніх обстежень у ЄС говорять про те, що близько 30% українських біженців уже інтегрувалися з ринками праці країн Євросоюзу, а 20% продовжують працювати на українських роботодавців. Загалом у кінці 2022 року українські біженці збільшать наявну робочу силу в ЄС на 0,5%.

81% українських біженців заявили, що хотіли б повернутися в Україну в майбутньому, а 13% планують повернення в найближчі три місяці.

Оцінюючи відсоток повернення українських біженців на батьківщину, слід враховувати й те, що він визначається не лише намірами (побажаннями) біженців, а й особливостями їх юридичного статусу. А статус тимчасового захисту не надає іммігрантам права постійного перебування у країнах ЄС.

Коли країна стає безпечною для повернення, то європейські уряди запускають процес масового повернення мігрантів з тимчасовим захистом набагато швидше, ніж планують самі мігранти. У цьому контексті зацікавленість країн у поверненні мігрантів до країн їх походження, як правило, спонукає органи цих країн практикувати фінансові стимули для повернення і загрози примусової депортації.

У першій половині 1990-х років близько 700 тис громадян Югославії прибули до Німеччини, тікаючи від війни. Більшості таких мігрантів Німеччина надала статус тимчасового захисту або Duldung status. Після підписання Дейтонської мирної угоди в груді 1995 року цей статус було відкликано і уряд Німеччини офіційно проголосив план репатріації біженців із статусом Duldung.

До літа 1996 року таким мігрантам були розіслані листи-вимоги залишити країну, а процес репатріації та депортації тривав до 2000 року. У результаті 75% біженців повернулися на свою батьківщину або в іншу країну на теренах Югославії, 15% біженців вирушили до інших країн і лише 10% осіли в Німеччині.

З точки зору країни походження біженці, які повертаються після закінчення війни, зазвичай роблять позитивний внесок у розвиток національної економіки.

Основними каналами такого впливу є інновації і технологічні знання, виробничі навички та нові компетенції, здобутий досвід, мережі сформованих зв′язків і контакти з діаспорою, накопичені заощадження та згенеровані потоки інвестицій.

Експерти ОЕСР у цьому зв′язку відзначали, що професіонали з новими технологічними, науковими, управлінськими, маркетинговими знаннями і вміннями після повернення на батьківщину створюють нові компанії, передають здобуті навички і загалом покращують людський капітал нації.

Таким чином, після закінчення війни в Україні можна сподіватися на повернення більшості біженців та отримання позитивних ефектів від збільшення обсягу трудових ресурсів і нової якості їх включення до економічної діяльності.

Аби процес повернення був стійким, а в українців не виникали мотиви для повторної еміграції, украй важливо проводити ефективну політику їх реінтеграції.

Експерти Міжнародної організації з питань міграції ототожнюють стійке повернення мігрантів та їх успішну реінтеграцію в країні походження. При цьому реінтеграція поширюється на економічні, соціальні і психологічні аспекти пристосування мігрантів до життя на батьківщині.

Успішна реінтеграція передбачає наявність безпекових умов, вільного доступу до освіти, охорони здоров′я, соціального забезпечення, наявність можливостей для працевлаштування та отримання житла на ринкових чи пільгових умовах.

Успішна реінтеграція має важливе значення для досягнення національної злагодженості й результативності післявоєнної реконструкції. Ключовими компонентами програми економічної реінтеграції біженців мали б стати:

– консультування щодо можливостей придбання чи отримання пільгового житла і доступності місць тимчасового перебування;

– сприяння зайнятості репатріантів у місцевій економіці;

– надання освітніх послуг і послуг з професійної підготовки, організація навчальних програм з управління власним бізнесом;

– доступ до мікрокредитів для заснування власної справи і юридична підтримка цього процесу;

– проведення громадських робіт з відновлення інфраструктури з можливістю тимчасового працевлаштування репатріантів і достойною оплатою їх праці.

Джерелами фінансування програм реінтеграції мігрантів можуть бути державний та місцеві бюджети України, допомога міжнародних донорів. Одноразова допомога при поверненні не є необхідним елементом програми реінтеграції.

По-перше, наявний фіскальний простір не дозволятиме уряду чи місцевим органам передбачити значущу фінансову допомогу репатріантам. Бюджети й так будуть переобтяжені витратами на відбудову зруйнованого житла й інфраструктури, відновлення сфери публічних послуг.

По-друге, кількісні та якісні параметри минулих прецедентів масових повернень свідчать, що розмір грошової допомоги не був основним мотивом для повернення чи неповернення мігрантів на батьківщину.

Важливо допомогти мігрантам у пошуку житла, бо не всі з них можуть відвідати майбутнє місце проживання до прибуття в країну. Їм може бракувати інформації про ціни на ринку житла та наявність підстав для отримання соціального житла. Ці проблеми особливо гострі для мігрантів, які повертаються до іншого регіону.

Міжнародний досвід свідчить, що мігранти повинні отримати якісну інформаційно-консультаційну підтримку в питаннях пошуку житла на ринку чи отримання доступу до соціального житла. Набір інструментів житлової політики в рамках програми реінтеграції українських біженців мав би включати:

– надання репатріантам тимчасового житла чи місць утримання в громадських центрах;

– консультування й організаційну підтримку з питань отримання соціального житла;

– інформування щодо кон'юнктури ринку приватного житла та консультування щодо процедурних моментів;

– роз'яснення та організаційну підтримку з питань отримання іпотечних кредитів банків та участі в державних іпотечних програмах.

На місцеві органи влади має бути покладена відповідальність щодо забезпечення тимчасовим житлом (терміном до шести місяців) мігрантів, які не мають інших альтернатив для проживання після прибуття в країну.

У процесі розробки житлової політики слід дотримуватися такого принципу: репатріанти не повинні мати якихось виняткових чи пільгових умов (крім тимчасового житла) порівняно з іншими громадянами країни.

Ця проблема активно дебатувалася в Польщі. У результаті домовилися про те, що політика реінтеграції повинна зробити легкодоступними для мігрантів наявні інструменти з поширенням на всіх громадян: іпотечні кредити, соціальне житло.

Виняткове право мігрантів полягатиме в отриманні консультаційних послуг та організаційної підтримки в процесі подання заявок на відповідні програми.

Допомога з пошуку роботи і стимулювання зайнятості є ще однією важливою складовою політики реінтеграції українських біженців. Така допомога повинна мати цільовий характер і будуватися на основі потреб місцевого ринку праці.

У період пошуку роботи чи заснування власного бізнесу репатріанти повинні отримати право на допомогу з безробіття, навіть якщо їм бракує страхового стажу. Допомога має бути прив'язана до фактичного прожиткового мінімуму.

Репатріантам можна пропонувати широкий набір засобів для їх контактів з роботодавцями: ярмарки вакансій, платформи з пошуку роботи, бази даних діаспори. Значну роль відіграють цифрові платформи, які допомагають працевлаштуватися як робітникам, так і висококваліфікованим фахівцям.

Цифрові платформи виконують низку функцій: допомагають знайомитися з вакансіями і вимогами до кандидатів, зменшують витрати на наймання персоналу для роботодавців, розширюють перелік робочих місць. Вони корисні для репатріантів, які ще не прибули на батьківщину, але вже шукають роботу.

Програми зайнятості мали б реалізувати місцеві служби зайнятості та органи влади, у деяких випадках – у співпраці з неурядовими організаціями.

Популярною формою зайнятості серед репатріантів є відкриття власної справи. Дані Міжнародної організації з питань міграції свідчать, що 89% реципієнтів допомоги за програмами європейських урядів VARRP надають перевагу кредитам на заснування власного бізнесу.

У міжнародній практиці програми розвитку підприємництва, націлені на репатріантів, включають доступ до пільгових позик, навчання з питань управління власною справою і фінансового менеджменту, підтримку з проходження бюрократичних процедур для запуску бізнесу.

Для досягнення позитивних результатів необхідно надавати мігрантам достовірну та вичерпну інформацію про інвестиційні можливості на місцевих ринках, а також доступ до фінансування з метою відкриття і розширення власного бізнесу.

Кредитна програма "5-7-9%" і програми портфельних гарантій повинні відкрити вікно можливостей для мігрантів у частині заснування власного бізнесу.

Продумана багатовекторна політика реінтеграції мігрантів, що повертаються, повинна підтримати процес стійкого повернення українських біженців після війни, їх успішну адаптацію до суспільного життя, а також зробити помітний внесок у відновлення й модернізацію української економіки.

Програми Євросоюзу з надання допомоги на повернення мігрантів і реінтеграційні програми в Україні мають ґрунтуватися та тісному співробітництві органів влади чи зацікавлених сторін в Україні й країнах ЄС.

Таке співробітництво в міжнародній практиці вважається імперативом, що дозволяє уникнути "білих плям" і дублювання допомог у країнах походження мігрантів і країнах, що їх приймають.

При цьому доцільно використати уроки з найкращої світової практики, запровадити єдині гармонізовані стандарти фінансування, а також налагодити ефективну взаємодію й обмін інформацією між учасниками процесу.