Агломерации как способ восстановления послевоенной Украины

На Форумі місцевого самоврядування, що відбувся у Львові, стало очевидно: після завершення бойових дій нам потрібно не просто відновити зруйноване, а переосмислити все, і лише тоді братися до роботи. Із новими смислами починати працювати треба вже зараз. 

Наприклад, в одному з українських міст обстрілами було зруйновано кілька шкіл. Відбудовувати їх точно будуть, утім питання де, скільки і в якому форматі. 

Можливо, замість трьох зруйнованих шкіл потрібні чотири нові, а може, дві, але більші й за іншими адресами. А може, це взагалі мав би бути якийсь надновий освітній хаб, про який навіть і мови не було в час, коли будували вже сьогодні зруйновані школи. 

Не можна бездумно відтворювати те, що було. І це стосується не лише шкіл, садків, лікарень, музеїв. Мова і про інфраструктуру теж.

Водночас є ще економічний аспект.

100 агломерацій світу продукують 30% світового ВВП. Тому це такі ультрареактивні двигуни економіки. І повоєнній Україні вони ой як потрібні. 

Агломерація – це потужний засіб взаємодопомоги 

Буча, Гостомель, Ірпінь – ці містечка поблизу столиці не можуть самостійно, без допомоги держави відбудуватися. І це об’єктивно. Коштів на таке масштабне будівництво громадам бракує. 

Тому допомагають інші громади – і сусідній Київ, і територіально далекий Львів. 

А якщо би тут ще включити мислення управлінця, то дуже вчасною і логічною була б відбудовна співпраця в межах їхньої агломерації. 

Зараз є чудова нагода збудувати інфраструктуру так, щоби було зручно й вигідно і містечками, і столиці – обом сторонам. Я про транспорт, комунікації, знову ж таки школи і садки. Власне це і є агломерація в дії. 

Це можливість, а не експансія. Можливість для всіх. І саме так треба сприймати агломерацію. Як потужний засіб взаємодопомоги. 

Про агломерацію в законі 

Агломерація є фактичним утворенням, хочемо ми того чи ні, воно існує. Маятникова міграція, коли зранку на роботу у велике місто, а ввечері додому в своє село чи містечко по сусідству, це доводить.

Рано чи пізно це питання треба врегулювати законодавчо. Краще, звичайно, рано. Бо невирішені проблеми будуть накопичуватися, поки все не вибухне негативом. 

Зараз триває активна робота над законопроєктом щодо агломерацій в Україні. Без сумніву, найбільше шансів бути офіційно узаконеними першими - у наразі умовної Київської та Львівської агломерацій.

З об’єктивних причин. Хоча ми в жодному разі не випускаємо з поля зору Харківську, Одеську, Дніпровську агломерації. 

Про Львів. Очевидно, тут мова не так про відбудову, але точно про подальшу побудову, з новою економічною моделлю. 

Очевидно, релокований бізнес на Львівщині затримається. А тому треба вже думати про пристосування та облаштування адекватної та стратегічно правильної інфраструктури, аби не стати ще більше заручниками транспортних та людських потоків, щоб одержувати якісні освітні, медичні послуги, щоб подбати про екологію навколо. Українці заслуговують на комфортне життя. 

А отже, це означає нестандартну модель управління – інноваційний та масштабніший підхід агломерації. 

Про роль держави

Повторюся, до відбудови не можна підходити стандартно. Це має бути переосмислено і сформовано на нових майданчиках. З погляду економічного зростання, метрополійні території – ідеальні: тут є кадри, кращі ресурси, комунікації – всі передумови. 

Це в переважній більшості розуміють громади. Тепер треба, щоб визнала ще й держава. Визнала та на ділі простимулювала.

Я говорю про такі собі бонуси в разі офіційного створення агломерації. Які? До обговорення. Це можуть бути залишені громадам кошти реверсної дотації чи якісь додаткові відсотки від ПДФО. 

Якщо говорити про реверсну дотацію для Львова на наступний рік – отримаємо цифру мільярд триста мільйонів гривень.

Це кошти, які Мінфін пропонує в нас вилучити до державного бюджету. А чи не краще було би їх залишити в місті та скерувати на агломераційні проекти?

І державі це точно було б вигідно.

По-перше, державі в будь-якому випадку потрібно формувати точки економічного зростання, щоб запустити економіку. Аби це зробити на певній території, гроші треба якщо не вкладати, то принаймні не вилучати.

По-друге, для самих громад це сформує правильну мотивацію. Адже якщо не вилучається реверсна дотація, то це додатковий стимул створювати нові робочі місця та збирати більше ПДФО, вся сума з якого лишатиметься в громаді. Зараз цієї мотивації просто нема. 

Які проекти можна було б реалізувати в межах агломерації? На прикладі Львова їх можна називати дуже багато: від простіших - створення спільних рекреаційних зон, побудова нових автостанцій, створення спільних індустріальних парків тощо, і до складніших – єдине транспортне сполучення в межах агломерації, в тому числі участь в організації приміського залізничного сполучення.