Какими должны быть стратегические направления восстановления национальной экономики
Розвиток економіки в умовах воєнного часу потребує чіткої державної стратегії, де успіх залежить від злагодженості і системності державної економічної політики та її націленості на конкретні показники якісних змін.
Питання стратегії і тактики відбудови національної економіки, її модернізації – це питання майбутнього України – сильної європейської країни з потужною промисловістю, в тому числі ВПК, переробною промисловістю, що генерує значну частину доданої вартості, та розвиненим малим і середнім бізнесом, що забезпечує в першу чергу зайнятість населення.
Розвиток воєнної економіки неможливий без державних стимулів, однак не варто забувати і про макроекономічну стабільність.
Найбільш нагальним проблемним питанням розвитку нинішньої української економіки є втрата її виробничого та трудового потенціалу. В той же час найнагальнішим питанням її макроекономічної стабільності є загрози стабільності обмінного курсу.
За оцінками НБУ, поточний рівень безробіття оцінюється у 35% від кількості робочої сили, а реальний ВВП становить лише 60% від попереднього року.
У той же час дефіцит платіжного балансу за 6 місяців поточного року становив 8,1 млрд дол., а девальвація обмінного курсу гривні в річному вимірі – 35%.
Тому пріоритетними напрямами поточної державної економічної політики мають бути:
- відродження виробничого потенціалу економіки та створення робочих місць;
- заходи зміцнення платіжного балансу країни та валютної стабільності.
Створення робочих місць дозволить зберегти заощадження населення та трудовий потенціал економіки.
В нинішніх умовах заощадження населення більшою мірою скорочуються через втрату робочих місць, та пов’язаного з цим зниженням (або зникненням) поточних доходів, аніж від росту цін в магазинах.
Тому формування пропозиції робочих місць дозволятиме підтримувати рівень поточних доходів громадян і запобігатиме скороченню їх заощаджень.
З досвіду післявоєнної відбудови Боснії та Герцеговини відомо, що ігнорування проблеми цілеспрямованого створення робочих місць призвело до довгострокової стагнації виробничої активності, виникнення хронічного безробіття, яке ще протягом 10 років після закінчення війни (у 1996-2007 рр.) зберігалося на рівні 30-40% робочої сили і досі залишається одним з найвищих в Європі (16%).
Україна не повинна перетворитися на постачальника трудових ресурсів іншим країнам чи на суцільний торгівельний базар імпортних товарів.
Відсутність активної державної політики свого часу завадила Україні відновитися після кризи 2014-2015 років. У періоді 2016-2019 рр. Україна утримувала надзвичайно високі процентні ставки (понад 10% річних у реальному вимірі), консолідувала державні видатки, знижувала податки, зменшувала роль держави в економіці.
В результаті Україна збільшила своє відставання у розвитку від країн — географічних сусідів, падіння заощаджень та інвестицій досягло рекордно низьких показників, трудова міграція та безробіття стали "природним" явищем для української економіки, так само як і її "деіндустріалізація".
Надії на приватну ініціативу і ринкові сили не спрацювали в економіці низького платоспроможного попиту. Не варто повторювати ті ж самі помилки в умовах воєнної економіки.
Конкретні напрямки галузевої структурної політики на наш погляд слід сконцентрувати на розвитку ВПК і технологій подвійного призначення, ефективному використанні наявних природних ресурсів, видобуванні та переробці вуглеводнів.
Держава має широкий арсенал інструментів політики, здатних стимулювати створення нових робочих місць та генерування мультиплікативного ефекту в економіці:
- державні інвестиції у нові робочі місця в пріоритетних видах діяльності;
- державно-приватне партнерство, насамперед в сфері інфраструктури;
- різні форми державної допомоги бізнесу на створення робочих місць;
- державні гарантії за кредитами та компенсація кредитних процентних ставок;
- державне замовлення на закупівлю товарів та послуг;
- націоналізація системно важливого бізнесу, якому загрожує банкрутство;
- стимулювання імпортозаміщення та локалізації виробництва;
- стимулювання переміщення виробництва у безпечні регіони;
- стимулювання конверсії виробництва;
- розв’язання проблемних питань логістики та транспортної інфраструктури;
- розв’язання проблемних питань енергопостачання.
Розвиток ВПК і виробництва товарів подвійного призначення. Вимоги воєнного часу не залишають вибору щодо пріоритетів промислової політики. Витрачання дефіцитних валютних ресурсів на озброєння чи воєнна допомога від міжнародних партнерів не будуть тривати постійно.
Розвиток вітчизняного ВПК та товарів подвійного призначення має бути головним пріоритетом промислової політики найближчого майбутнього. Особливо варто звернути увагу на сферу ракетної техніки та переносних комплексів, безпілотної авіації, виробництва боєприпасів.
Відновлення та модернізація промислових об’єктів – важливий пріоритет національної економічної політики.
Великі промислові підприємства не тільки пропонують значну кількість робочих місць, але й генерують попит на супутні послуги, що живить підприємницьку ініціативу малого бізнесу на суміжних територіях.
Відродження національної промисловості повинне відбуватися на засадах її технологічної модернізації. Виключно ринкові стимули не діють у високоризикових сферах, тим більше в умовах постійної воєнної загрози.
Для широкого інноваційного процесу потрібна відповідна державна політика стимулювання інновацій, державне венчурне фінансування.
Цікавий досвід ефективної інноваційної політики має Ізраїль, де в середині 80-х років. було створено венчурну індустрію на основі співпраці армії та держави.
Зокрема, ізраїльська програма підтримки технологічних інноваторів "Йозма" передбачає отримання державної підтримки у розмірі до 50% від необхідних для діяльності коштів.
Ізраїльська армія відігравала роль кузні кадрів для технологічної сфери, а держава створила систему фондів венчурного фінансування інноваційних стартапів, включаючи залучення коштів іноземних інвесторів.
Україна є країною, багатою природними ресурсами. Підвищення ефективності використання природно-ресурсного потенціалу економіки, формування виробництв з високим ступенем переробки корисних копалин чи сільськогосподарської продукції – це не тільки шлях до якісних зрушень у структурі економіки і підвищення рівня її технологічного укладу, але й вагомий внесок у формування потужних виробничих кластерів національної економіки із значною кількістю робочих місць (включаючи суміжні та допоміжні галузі), що дозволить розв’язати проблему зайнятості населення.
За даними НАН України, найбільш перспективними галузями української економіки, які здатні забезпечити потужний економічний ефект при відповідній їх технологічний модернізації є:
- атомна енергетика, в тому числі створення елементів ядерного паливного циклу з використанням покладів урану і цирконію;
- титанове виробництво;
- літієве виробництво;
- алюмінієве виробництво;
- чорна металургія;
- важке енергомашинобудування;
- фармацевтична промисловість та виробництво медичної техніки;
- новітні нафтохімічні виробництва виготовлення органічних продуктів;
- виробництво синтетичних рідких палив (бензин, дизельне пальне тощо);
- аграрна селекція та генетика.
Енергетична безпека української економіки є питанням оборонної ваги і має розв’язуватися за активної участі держави.
Актуальні напрями тут — збільшення видобутку власної вуглецевої сировини, будівництво підприємств з переробки вуглеводнів, розвиток логістичної інфраструктури постачання енергоносіїв.
Питання розвитку транспортних коридорів завжди було актуальним питанням для України.
Початок воєнних дій кардинально змінив транспортну карту української зовнішньої торгівлі, що вимагає перебудови транспортної інфраструктури під потреби максимального задоволення експортного потенціалу української економіки, а також відповідати потребам оборонного комплексу.
Спрощення процедур проходження прикордонно-митного контролю (в т.ч. завдяки взаємним міжурядовим угодам, як наприклад між Україною та Польщею) також можна віднести до заходів, що сприяють збільшенню товарно-транспортних операцій.
Аграрний сектор України безумовно має великий потенціал для розвитку. Підвищення ступеня переробки аграрної сировини – ключовий напрям його стратегічної модернізації.
Підприємства аграрного сектора є достатньо конкурентними виробниками і могли б самостійно розширювати свій виробничий потенціал, здійснювати інвестиції в переробні потужності.
Однак, звуження ринків збуту та висока вартість кредитних ресурсів змушує аграріїв активно користуватися інструментами державної кредитної підтримки.
Інституційна зрілість – важливий компонент успішної ринкової економіки. Верховенство права, мінімізація корупції та сильна демократія розширюють можливості широкомасштабного залучення приватних внутрішніх та зовнішніх інвестицій.
Тому інституційні реформи в системі державного управління слід продовжувати. Однак варто зрозуміти, що їх значимість в ослабленій війною економіці є вторинною по відношенню до прямих державних стимулів.
Поряд з заходами структурної політики варто приділяти увагу заходам макроекономічної стабілізації. Зміцнення платіжного балансу – має бути основним середньостроковим стратегічним пріоритетом для збереження макроекономічної стабільності.
За період воєнного часу дефіцит платіжного балансу досяг 4,5 млрд дол, а всього з початку року — 8,1 млрд дол.
Основними причинами погіршення стану платіжного балансу стали: зупинка підприємств через війну; обмеження морських торгівельних шляхів експорту; звуження ринків збуту; збільшення потреб економіки в імпорті цивільних та воєнних товарів; збільшення обсягів виведення валюти за кордон біженцями з України; затримки валютної виручки експортерів; закриття зовнішніх ринків капіталу для українських емітентів; інші канали виведення іноземної валюти з країни (наприклад банки за червень- липень збільшили свої чисті зовнішні активи на 3,5 млрд дол, в т.ч. напередодні девальвації гривні – на 1,8 млрд дол.).
Заходи зі зміцнення платіжного балансу можна розділити на 2 категорії: адміністративні та структурні. Адміністративні заходи включають посилення обмежень та контролю за рухом капіталів, операціями з іноземною валютою та імпортом тощо.
Такі заходи повинні вводитись тимчасово, але оперативно, на основі постійного моніторингу і контролю.
Структурні заходи включають інструменти стимулювання процесів імпортозаміщення і локалізації виробництва, а також державні ініціативи щодо розвитку логістики та транспортних шляхів експорту тощо.
Такі заходи дозволяють посилити фундаментальну стійкість економіки до валютних шоків і мають середньостроковий ефект.
Оскільки попит та пропозиція іноземної валюти поки що домінантно формуються неринковими чинниками, то обмеження на рух капіталів та фіксований обмінний курс мають зберігатися.
Режим фіксованого обмінного забезпечує низку переваг при функціонуванні економіки в умовах екстраординарних шоків, а саме:
- сприяє передбачуваності бізнес-процесів;
- стабілізує боргову позицію економіки;
- зменшує вразливість економіки до змін потоків капіталів.
Фіксація обмінного курсу дозволяє покращити ефективність інтеграційних процесів, що позитивно впливає на залучення інвестицій в рамках геополітичних союзів.
Режим фіксованого обмінного курсу є сумісним з незалежною процентною політикою та режимом інфляційного таргетування за умови збереження певних обмежень на рух капіталів.
Чого не потрібно робити під час війни – так це надмірно концентруватися на проблемі інфляції, не приділяючи достатньої уваги проблемі безробіття, а також передчасно повертатися до режиму гнучкого курсоутворення.
Антиінфляційний ефект високих процентних ставок може бути дуже обмеженим, оскільки економіка перебуває в стані структурної кризи.
Основні причини поточної інфляції в Україні мають немонетарний характер, пов'язані із структурною перебудовою виробничо-фінансових зв’язків економіки, проблемами постачання сировини та збуту готової продукції.
Причини нинішньої інфляції – в рості витрат виробників, а не в збільшенні доходів споживачів.
Підвищення процентних ставок може створити проблеми для боргової стійкості державних фінансів, оскільки нинішній фіскальний дефіцит переважно генерується неринковими факторами і не може бути скорочений простим рішенням Уряду.
В результаті додаткові податки, які зараз намагається зібрати Мінфін з ослабленої економіки для фінансування невідкладних потреб бюджету можуть цілком і повністю піти на виплату підвищених процентних ставок фінансовим посередникам.
Відомий економіст, нобелівський лауреат Т.Сарджент, ще в 1981 році довів, що підвищення процентних ставок в умовах падіння реального ВВП не дає антиінфляційного ефекту, якщо при цьому баланс державного бюджету зберігається дефіцитним.
Висновок економіста в тому, що для досягнення антиінфляційного ефекту потрібно знижувати дефіцит державного бюджету, але без підвищення процентних ставок, принаймні до того моменту, поки темпи реального ВВП залишатимуться нижче рівня реальних процентних ставок.
Підсумовуючи викладене. Стратегія структурної перебудови економіки України повинна базуватися на активній цілеспрямованій державній політиці створення робочих місць і охоплювати такі напрями:
- локалізація та імпортозаміщення;
- виробництво озброєнь, воєнна конверсія промисловості;
- енергетична безпека;
- логістика та транспортна інфраструктура економіки;
- націоналізація та фінансова санація підприємств стратегічного значення, яким загрожує банкрутство.
Запуск нових виробництв дозволить ефективно замикати грошову масу в новій доданій вартості та генерувати супутні податкові надходження, що особливо важливо в умовах збільшення емісійних коштів в економіці.
Підвищення продуктивного обігу грошей в економіці та збільшення конкурентоспроможних виробництв дозволить мінімізувати ризики валютної кризи чи розкручування інфляційної спіралі.
Створення робочих місць також буде стимулом для повернення в Україну людей, які були вимушені покинути Україну внаслідок бойових дій.