Почему упал интерес к военным облигациям

Поки суспільство розбирало на цитати відому статтю The Washington Post і раділо черговій "бавовні" в Криму, у фінансовій сфері відбулася подія, здатна значно ускладнити оборону країни вже в найближчому майбутньому. 

На черговому аукціоні з розміщення військових облігацій, який відбувся 16 серпня, Міністерству фінансів вдалося залучити до бюджету мізерні (відносно потреб) 71,5 млн грн. 

Динаміка вражає, оскільки на двох попередніх аукціонах (2 і 9 серпня) обсяг розміщення гривневих ОВДП, хоч і був також недостатнім, та все ж перевищував 3 млрд грн.

Цьому має бути логічне пояснення. І воно, безумовно, є. 

Різке падіння попиту на військові облігації є наслідком цілеспрямованих деструктивних дій Національного банку.

Ще з кінця квітня Нацбанк почав схиляти Мінфін до розміщення облігацій на "ринкових" умовах. На думку НБУ, це мало відбуватися за рахунок підвищення Мінфіном ставок за ОВДП "до привабливіших для їх покупців рівнів". 

У своїх рекомендаціях НБУ фактично абстрагувався від того факту, що країна перебуває у стані війни, в якому поняття "ринок" є дуже обмеженим.

Мінфін не поспішав дослухатися до таких "порад", оскільки підвищення ставок за військовими облігаціями призвело б до значного збільшення витрат на обслуговування державного боргу, що є неприйнятним під час війни.

Відтак Нацбанк перейшов від закликів до дій: 2 червня облікову ставку було підвищено з 10% до 25%. 

Метою такого контроверсійного рішення було названо "захист гривневих доходів та заощаджень громадян, збільшення привабливості гривневих активів, зниження тиску на валютному ринку і в результаті посилення спроможності Національного банку забезпечувати курсову стабільність і стримувати інфляційні процеси під час війни".

Проте, через півтора місяці ми дізнались, що гучні слова про курсову стабільність – це порожній звук: 21 липня НБУ оголосив про "корекцію" офіційного курсу на 25% до рівня 36,57 грн/дол.

Справжньою ціллю підняття облікової ставки на захмарний рівень було підвищення прив’язаної до неї ставки за депозитними сертифікатами НБУ з 9% до 23% річних.

Отримавши таку фантастичну альтернативу для вкладення вільних коштів, банки зреагували цілком логічно – значно послабили інтерес до військових облігацій: обсяг розміщення гривневих ОВДП у червні впав до 8,8 млрд грн, а в липні – до 6,5 млрд грн, тоді як ще у травні становив 27,2 млрд грн.

Важливий момент: річні темпи інфляції у квітні становили 16,4% і банки чудово усвідомлювали перспективу їх подальшого прискорення до 20% і вище. 

Однак, це не стримувало їх від купівлі військових облігацій у травні під 9,5-11,5% річних. Тобто, визначальними були не темпи інфляції, а рівень ставки за депозитними сертифікатами (9%) як альтернативи для вкладення коштів.

Потрібно ще раз наголосити: Національний банк, підвищивши ставку за депозитними сертифікатами до 23%, вдався до безпрецедентного кроку, який не має жодного логічного пояснення.

Висока інфляція на сьогодні є проблемою практично для всього західного світу. У Єврозоні інфляція в липні сягнула рекордних 8,9%, проте депозитна ставка ЄЦБ становить 0%. 

Ще виразнішою ця різниця є на прикладі окремо взятих країн Балтії (членів Єврозони): в Латвії річні темпи інфляції у липні становили 21,5%, у Литві – 21,6%, в Естонії – 22,8%. 

У Польщі, яка має власну валюту, депозитна ставка центрального банку становить 6% при інфляції 15,6%. Як то кажуть, відчуйте різницю!

Але є одне але. Яким би абсурдним не було рішення Нацбанку підвищити ставки за депозитними сертифікатами значно вище рівня інфляції (нагадаю, у травні темпи інфляції становили 18%), воно, як не дивно, не суперечить закону про НБУ. 

Нацбанк може встановлювати ті ставки, які вважає за потрібне. Така вона – ціна незалежності центрального банку. 

Саме через дискреційність повноважень (право чинити на власний розсуд) у керівництво центральних банків у демократичних країнах потрапляють люди з бездоганною репутацією і глибоким розумінням економіки. Але, як бачимо, це не стосується України.

Але що, все-таки, відбулося в середині серпня? Чому обсяги розміщення військових облігацій за один тиждень (з 9 до 16 серпня) впали у 48 разів до рівня статистичної похибки?

Фактор депозитних сертифікатів (основний) діє вже третій місяць поспіль, проте Мінфіну все ж вдавалось розміщувати ОВДП на кілька мільярдів гривень за один аукціон. Отже, спрацювали ще якісь фактори.

Одна з ймовірних причин падіння попиту на військові облігації на первинному ринку – відновлення роботи фондового ринку, яке відбулося 8 серпня. Наразі ОВДП з терміном погашення через рік пропонуються з дохідністю близько 18%, що безперечно більше, ніж 14% на аукціонах Мінфіну.

Інша причина – чергова інформаційна атака на Мінфін з боку НБУ з нагнітанням панічних настроїв. 

У межах цієї інформаційної кампанії Голова НБУ не побоявся повідомити суспільству про можливі "катастрофічні довгострокові ефекти" емісійного фінансування бюджету, серед яких "крах фінансової стабільності та втрата контролю над економічними процесами", попри те, що така риторика прямо суперечить основній конституційній функції НБУ. 

Відтак пан Голова продовжив нав’язувати власне бачення пріоритетів бюджетної і боргової політики, які є виключною компетенцією Мінфіну. 

Крім того, очільник НБУ дозволив собі натяки щодо вірогідного підвищення дохідності ОВДП після відкриття вторинного ринку. Немає сумніву в тому, що банки уважно стежать за заявами керівництва Нацбанку.

На додачу до всього – "контрольний постріл" по шансах Мінфіну розміщувати військові облігації на прийнятних умовах. Ходять чутки, що певні працівники Нацбанку дзвонять банкам-первинним дилерам і "просять" їх ставити у заявках на аукціонах ставки 20-23% річних, формуючи в такий спосіб кон’юнктуру ринку. 

Враховуючи наполегливість з якою НБУ "витискає" з Мінфіну підвищення ставок за ОВДП, нескладно повірити, що ця інформація може бути правдивою. 

І якщо надмірне підвищення ставки за депозитними сертифікатами ще якось можна "вписати" в межі законності, то на подібні "прохання" з боку НБУ вочевидь знайдуться конкретні статті в Кримінальному кодексі. 

Отже, ситуація виглядає таким чином: держава в стані війни потерпає від дефіциту коштів для фінансування воєнних витрат, водночас, у банківській системі заблоковано близько 200 млрд грн вільної ліквідності (не рахуючи коштів банків в іноземній валюті), яка щомісяця збільшується на понад 3 млрд грн за рахунок процентних витрат НБУ за депозитними сертифікатами.

І наш рідний Національний банк робить усе можливе і навіть неможливе для того, щоб ця проблема лише поглиблювалась. Хтось має це терміново виправити…