Почему финансирование водоканалов требует пересмотра даже во время войны

Війна вплинула на всі без виключення сфери нашого життя. Суттєво ускладнила вона і роботу водопостачальних підприємств: як на територіях, де безпосередньо відбувались бойові дії, так і у містах, де збільшився потік вимушених переселенців. 

Забезпечення людей водою та водовідведенням — це критично важливе завдання, тому водоканали повинні працювати за будь-яких умов, що вони і продовжують робити, незважаючи на всі складнощі і перепони. 

Але з кожним днем витрати підприємств лише зростають, тому проблема фінансування загострюється все більше і більше.

Щоб зрозуміти, з яким проблемами стикаються водопостачальні підприємства під час війни, можна умовно розділити водоканали України на три групи. 

Перша група — це ті підприємства, які перебували в зоні бойових дій і зазнали значних пошкоджень систем водопостачання та водовідведення, а також значній відтік споживачів.

Друга – водоканали, які перебували або перебувають в зоні ризиків бомбардувань або бойових дій. Там ми в більшості випадків спостерігаємо значний відтік споживачів.

Третя група – водоканали в основному західних регіонів України. Там основна проблема полягає у значному зростанні кількості споживачів.

Найбільша проблема — руйнування систем водопостачання і водовідведення, у підприємств одразу виникає потреба у фінансуванні заходів з відновлення робочого стану мереж чи обладнання. 

Відновлення водопостачання та каналізування — це першочергова задача, адже від цього залежить і санітарно-епідеміологічний стан населеного пункту, і можливості пожежогасіння під час надзвичайних ситуацій.

Другий ризик – відтік споживачів. За цим стоїть не лише зменшення обсягів подачі води та водовідведення при майже тих самих питомих витратах (оскільки обладнання в більшості водоканалів не модернізоване), а й суттєве зменшення надходжень. 

Як наслідок – відсутність можливості фінансувати закупівлю електроенергії та реагентів на тлі значного зростання вартості та порушення логістичних ланцюжків. 

Врешті-решт, така ситуація унеможливлює виплату заробітної плати співробітникам, які працюють в складних умовах воєнного стану.

Третій ризик пов'язаний із значним зростанням кількості споживачів в містах на заході України. Це призводить до значного збільшення навантаження на системи підготовки води та, головне, на системи каналізування. 

Водоканалам необхідно витрачати кошти на непередбачувані протиаварійні роботи, закупівлю додаткових обсягів реагентів, електричної енергії тощо.

Саме тому, треба казати відверто про необхідність перегляду умов фінансування витрат водоканалів. При цьому в основі має бути ретельний аналіз поточної ситуації на кожному підприємстві. 

Треба також врахувати соціальну складову сьогодення – зменшення платоспроможності споживачів, перш за все – пересічних мешканців міст, сіл та селищ.

Оскільки джерел фінансування водоканалі тільки два – тариф і бюджет – то суспільство має вирішити, де має пройти межа між розрахунком величини тарифу, який відповідає можливостям людей сплачувати рахунки, та бюджетною підтримкою, що дофінансує економічно обґрунтовані витрати підприємств в частині, які не "покриє" тариф.

Вважаємо, що запровадження економічно обгрунтованих тарифів – це найбільш логічний вихід із ситуації. Так, для певних верств населення підвищення може стати відчутним, але не для більшості. 

Далі будуть задіяні фінансові механізми, що сприятимуть вирішенню таких питань. Адже водоканали сплачуватимуть податки і тим самим наповнюватимуть державні та місцеві бюджети, а з цих бюджетів можна буде забезпечувати незахищеним верствам населення належні пільги та субсидії. 

Звісно, однаковий підхід неможна застосовувати до всіх підприємств. Підвищення тарифу не врятує ситуацію у населених пунктах, які зазнали вагомих руйнувань. Так, наприклад, одним з найбільш постраждалих міст в частині водопровідної системи є Миколаїв. 

Внаслідок обстрілів там було критично пошкоджено систему водопостачання, і майже місяць вода взагалі не подавалась у крани споживачів. Щоб хоч якось покращити ситуацію, вдалось налагодити подачу води з Бузького лиману. 

Ця вода навіть після очищення не відповідає вимогам Державних санітарних норм і правил "Гігієнічні вимоги до питної води, призначеної для споживання людиною", тому може використовуватись лише для технічних потреб. 

Зрозуміло, що і під час відсутності водопостачання, і тепер, коли споживачі отримують недостатньо якісну воду, платежі за послуги скоротились до мінімуму. 

За які ж кошти підприємству відбудовувати інфраструктуру? Звісно, що підвищувати тариф в такій ситуації не на часі. В цьому випадку надію треба покладати на органи місцевого самоврядування, які б могли профінансувати необхідну модернізацію та роботи з відновлення повноцінного водопостачання. 

Після налагодження безперебійного забезпечення якісною питною водою вже можна буде поговорити про коригування тарифу.

Водночас зазначимо, що через зменшення надходжень до місцевих бюджетів податків, зборів та інших видів платежів, несплату місцевих зборів підприємствами, що були джерелами наповнення бюджету, а також враховуючи першочергове направлення фінансування на організацію та забезпечення територіальної оборони населених пунктів, у місцевих бюджетів немає можливості виділити фінансування для підтримки сталої роботи підприємств водопровідно-каналізаційного господарства.

Вважаємо, що така підтримка має надходити з державного бюджету, в розмірі, що може бути розрахована органом ліцензування. Але може бути знайдене рішення, що передбачає спільне фінансування з бюджетів різних рівнів.

Головне — це не робити вигляд, що проблеми немає, адже бездіяльність лише погіршить ситуацію і призведе до того, що водоканали не зможуть повноцінно надавати послуги. 

Треба разом шукати рішення на всіх рівнях, будувати конструктивний діалог між підприємствами водопровідної галузі, регулятором та органами влади. 

Зараз необхідно демонструвати єдність не лише безпосередньо у бою з ворогом, але й у вирішенні внутрішніх питань, особливо таких важливих, як забезпечення мешканців водою та водовідведенням.