Как Россия толкает десяток стран к голоду

Війна росії проти України й терористичне блокування українських портів державою-агресором призвели до того, що в світі виразно забовваніла тінь продовольчої кризи. 

Постає питання, чи місце України в продовольчому ланцюжку є винятково критичним або ж є додаткові чинники.

Насправді, напад росії на Україну вивів складну ситуацію з продовольством на пік.

Криза розвивалася уже деякий час, чому свідченням є зростання цін на всі основні види сільськогосподарської продукції. Зараз ситуація досягла ознак ідеального шторму.

Як війна впливає на продовольчу кризу?

У світі давно не було війни на території країни, що годує добрячу частину світу. Всі інші причини також зустрілися в одному місці в один час. Це можна назвати гуманітарною катастрофою.

Ціни на продовольство почали зростати з 2014 року. Утім, за один лише 2020 рік (початок пандемії Covid-19) зростання цін перевищило попередні п’ять років разом узяті. Начебто куди вже вище. Як виявилося, є куди. 

Нині, за оцінками Світового банку, середній ціновий індекс на продовольство зріс на 42% відносно минулого року. При цьому ціна на кукурудзу зросла на 50%, а на пшеницю – на понад 90%.

Ковідна інфекція спричинила не лише локдауни на китайських фабриках по виробництву мікрочіпів. Сільгосппостачання також зазнало серйозних розривів. Збільшився час постачання, а також вартість доставки від поля до споживача. 

Посухи вражають Європу і Азію, Бразилію та Австралію. В інших місцях, як-от США, лютують торнадо чи трапляються повені. Це чинники втрати понад 10% врожаїв. 

Варто згадати, що в українському локальному вимірі опустелювання є критичним чинником, який впливає на ведення сільського господарства в південних областях.

Здавалося б, що може бути гірше. Найгірший варіант – війна. Вона вдарила відразу по всіх стовпах забезпечення світу українським продовольством. Україна не є найбільшим виробником кукурудзи чи пшениці у світі. 

Річ у тім, що в основному країни вирощують зернові та олійні культури для власних потреб. 

Натомість Україна з росію забезпечують 30% експорту пшениці у світі, тобто рівень продаваного зерна в глобальному масштабі набагато менший за повне виробництво, що породжує ситуацію, за якої на нашу країну доводиться велика частка експорту. Понад те, Білорусь і Росія є другим і третім виробниками калійних добрив відповідно. Ціни на добрива цьогоріч зросли втричі.

Як ерефія сприяє розвитку найгіршого сценарію?

Проблема сучасної кризи полягає не у нестачі зерна (як це було з рисом у 2008 році), але у відсутності доступу: тобто в одних частинах світу, як-от в Україні, зерно зберігається на елеваторах або просто знищується ворожими ракетами, а в інших країнах не вистачає хліба. 

Причиною тому є цинічні дії росії. Агресор став використовувати продовольчий тероризм у світових масштабах шляхом мінування та блокади чорноморських морських шляхів. 

У той же час росія краде українське зерно з окупованих територій: змушуючи фермерів або продавати за безцінь (50$ за тонну), або ж відбираючи в них силою. 

Після того вона намагатиметься продати збіжжя далі через треті країни або напряму до Китаю. Усі стенання росії про те, що вона начебто готова допомагати голодуючим, є не більше ніж лицемірством або намаганням збути награбоване в Україні. 

Важливо зазначити, що постачання в росію насіння і засобів захисту рослин міжнародними компаніями під приводом того, що буцімто інакше фермерам не буде що і як вирощувати, є доволі сумнівним аргументом.

Продати вирощене можна лише з дозволу московського фюрера, а відтак росія не годуватиме світ, а лише накопичуватиме власні продовольчі запаси на майбутнє, коли проти неї побудують новітню залізну завісу.

Чи може ситуація погіршитися далі? 

Без сумніву, так. Високі ціни, наприклад, на добрива, а також дорожча вартість капіталу для фермерів можуть відвернути їх від вироблення більшої кількості продукції, а це, в свою чергу, призведе вже до нестачі зерна. 

Без сумніву, білорусько-російський шантаж з добривами має бути подоланий – передусім за допомогою технологій точного внесення, що мінімізують необхідні кількості добрива. 

Цифровізація допоможе також із ланцюжками постачання та скоротить часові затрати. Але поширення цих технологій по світу займе ще багато часу.

Сирія, Ліван, Ємен зараз перебувають під особливим ударом: адже там не лише свої військово-політичні проблеми, але й, крім того, вони більше ніж на половину залежать від українських та російських зернових. 

Єгипет імпортує більшу частину зернових з України і росії, а споживання хліба є однією з найважливіших частин дієти в цій країні. 

Недарма, слова "життя" і "хліб" є одним і тим же в їхньому вокабулярі. Згадані країни складають далеко не повний перелік в Африці та Азії.

Ще у 2021 році ФАО у своїй доповіді вказувала, що станом на 2021 рік рівень продовольчої безпеки повільно знижувався починаючи з 2014 року. 

Можна лише здогадуватися, якою буде ця доповідь за 2022 рік. ООН зазначає, що в 2021 році 135 млн осіб страждали від голоду чи недоїдання. Наразі ця цифра, за оцінками Організації, майже подвоїлася.

Що можна зробити, щоб зарадити ситуації? 

Передусім зупинити війну в Україні. Бо дуже скоро буде запізно.

Зміни клімату не підлягають корекції, принаймні у близькій перспективі. Доволі повільно відбуваються процеси переорієнтації ланцюжків постачання, а також віднаходження економічної рівноваги для покращення доступу до фінансування фермерів. 

Першочергові дії світової спільноти мають бути спрямовані туди, де ефект є швидким і відчутним.

У 2021 році Україна зібрала рекордну кількість зерна – понад 100 млн тонн. 

Поточні запаси зерна складають близько 30 млн тонн. З них половина знаходиться в зоні бойових дій, і частина вже була вкрадена росією. 

Можливості вивезення через західні кордони залізницею або річковим транспортом мізерні – так ефективно можна транспортувати менше 10% наявного зерна. 

Наслідком буде не лише потенційне псування або знищення поточних запасів, але й рішення фермерів радикально зменшити посівні площі і технологію виробництва, що вплине на продовольчу ситуацію у світі в середньостроковій перспективі.

Короткостроковим рішенням може стати розблокування портів та вивезення збіжжя до Туреччини під гарантії агресора. Хоча росії вже давно ніхто не вірить.

Тому рішення щодо припинення бойових дій мають бути прийняті невідкладно. А єдиним прийнятним для України способом це зробити є повне виведення підрозділів рф із окупованих територій.