Экспорт зерна через Беларусь даст лукашенку еще один рычаг давления
Я категорично проти ідеї вивозити українське зерно та інші вантажі до портів Литви та Латвії через Білорусь.
Українське зерно, вирощене потом наших фермерів, оброблене на нашій землі, збережене подвигом наших ЗСУ, має 550 кілометрів їхати територією ніби не ворожої, але й аж ніяк не дружньої країни.
Замість щигля по лобі, вороги одержують ще одну червону кнопку. Завтра вони скажуть: "Якщо ви не віддасте нам Одесу без бою – ми не випустимо ваші потяги".
Терористи отримують від Брюса Вілліса літак, мільйон доларів та всіх заручників на додачу – це якось занадто.
Окрім чергового важеля тиску на світ, витівка з транзитом принесе лукашенку дуже багато грошей. Залізничний тариф оплачуватиметься в повному обсязі у всіх країнах курсування.
Десятки мільйонів євро з'являться на рахунку режиму, який у підвалах вбиває студентів за неправильні пости в соцмережах.
І ще плюс приблизно п'ять мільярдів доларів за калій — єдину справжню причину згоди Білорусі на транзит українських вантажів. Санкції зупинили експорт калійних добрив, світова ціна на них зросла втричі.
Розблокування, яке вимагає Білорусь, швидко дасть їм дуже багато валютних надходжень. Гуманітарний коридор виходить ще й надприбутковим, win-win, так би мовити.
Ще аргумент — великі вантажоперевезення залучають багато співробітників, робітників різних професій, суміжні бізнеси.
Це вулики, які оживають, коли їде вантаж. Народ Білорусі – це не начальник Білорусі, ми знаємо багато прикладів.
Проте, поки що тисячі людей в Україні втратили кошти для існування і не можуть годувати дітей, забезпечувати зайнятість громадян іншої країни досить неоднозначне рішення.
У сухому залишку: терористам, які вибили чоботами двері до нашої оселі, вбивають і ґвалтують наших людей, знищують нашу економіку, і показують усьому світові фак у відповідь на боязке питання про голод, пропонується відповісти не кулею в лоб, а поступками, грошима, можливостями для нових маневрів, лицемірно ховаючи очі за тим, що це ж не зовсім терористи, а просто їхні близькі друзі.
Пропоную замість схематозу, замішаного на крові українців, зайнятися справді важливим рішенням – реальною деблокадою українських портів за допомогою конвоїв ООН та сильної зброї, насамперед ППО.
Крім зернових, які надзвичайно важливі, на складах лежать 20 млн тонн руди та котунів, метал, соняшникова та соєва олія, стоять контейнери.
Все це дає роботу підприємствам – великим та малим, наповнює бюджет, повертається до країни валютною виручкою та зміцнює її.
Зміцнення зараз потрібне Україні, а не Білорусі. Сперечатись із цим навряд чи знайдуться охочі.
Опубліковано з дозволу автора