Как не повторить ошибок прошлого и построить технологическую, конкурентоспособную экономику

Події війни показали вражаючу здатність України до опору ворогу, який має найбільшу у світі територію і шосту за обсягами економіку. 

Важливу роль у цьому відіграють і немалі масштаби нашої країни. Тому ворог хоче їх зменшити, розчленити Україну, відібрати територію, людей і ресурси. Потім ці ресурси обернути проти неї.

Це традиційна, історична тактика Московії. Вона загарбувала сусідні князівства-землі і відразу ж мобілізовувала їх проти чергової жертви.

Отже, Україна повинна бути готова до режиму тривалого протистояння. Для цього їй потрібна маса — військова, людська, економічна. Точніше кількість громадян і території, чисельність та оснащеність збройних сил, і обов’язково обсяг економіки, який вимірюється через ВВП країни. 

Щоб наростити ВВП країни хоча б у два рази потрібна зміна структури національної економіки. Під цією зміною в першу чергу розуміється поява в країні сучасної переробної промисловості і зростання її частки в структурі ВВП. Тепер це вже питання не лише доходів і добробуту людей, а й геополітичного виживання.

Якщо економічну структуру не змінити, повториться історія попередніх десятків років. Протягом цього періоду після падінь економіка не могла виходити на попередні локальні піки.

Деякі українські економісти розуміли це і після 2014 року. Були проведені роботи з конкретними розрахунками. Одна з них "Економічне відродження через індустріальний розвиток України". 

Тому дивно, що з 2014 року в країні була відсутня політика, яка б стимулювала зміни економічної структури, а саме інвестиції у створення і модернізацію нових виробництв сучасних промислових товарів.

Це стало величезною стратегічною помилкою компрадорської олігархії, яка визначала економічну політику після 2014 року. Ми не маємо права її повторити тепер, коли на кону існування країни.

Потрібно чітко розуміти суть помилки. Вона полягала в тому, що Україна не будувала сучасну переробну промисловість, яка є основою конкурентоздатної, технологічної економіки. Не модернізувала економічну структуру і не застосовувала для цього спеціальну політику. Інакше кажучи, держава промисловістю не займалась.

Сталось це тому, що в українській економічній політиці було дуже мало суверенності. Вона майже повністю формувалась під зовнішнім впливом, у якого не було особливої зацікавленості у стимулюванні виробництва в Україні конкурентоздатних промислових товарів. Загалом це влаштовувало і український олігархічний капітал, орієнтований на ренту.

Зводилось все до спрощеного неоліберального шаблону розвитку. Його набір приблизно такий: бездефіцитний бюджет, дерегуляція, відкритість внутрішнього ринку, приватизація і заборона державного втручання в економіку. Навіть такого, яке необхідне для стимулювання вже згаданих структурних змін.

У цій політиці не було стимулювання сучасного індустріального виробництва, який насправді присутній у всіх розвинених країнах. Він полягає у підтримці виробничого підприємництва. 

Розвинені країни добре розуміють суспільну роль підприємця, який будує сучасні виробничі об’єкти. Тому там на його підтримку створена система інструментів, що підтримують інвестиції у виробництво, просувають технологічний експорт і впровадження цифрових технологій у виробництво.

В Україні такої системи інструментів створено не було. Тому в умовах відкритої економіки наш промисловий сектор не мав зброї для розвитку і конкуренції.

Наслідком цієї політики став перехід до аграрної моделі розвитку, втрата технологічності та пастка бідності країни чи низьких доходів громадян. 

Наш обсяг ВВП дуже низький — 202 млрд дол. в цінах 2021 року. Для порівняння, у Польщі ВВП - 674 млрд дол. Доходи людей на душу населення є нижчими, ніж у Європі, зокрема в 3-4 рази нижчими, ніж в сусідніх країнах. І це в країні з великими запасами природних ресурсів.

Зараз, під час війни, цю асиметрію у вазі з ворогом можемо компенсувати лише допомогою Заходу. Це реально, і це робиться. Але це не триватиме вічно. Україні потрібна конкурентоздатна і обороноздатна економіка.

Ми вистоїмо та переможемо. Але для цього не потрібно повторювати помилок минулого. Це означає, що економічна стратегія і план мають бути сформовані в середині країни українськими економістами, які мають достатньо знань і добре розуміють суть загроз в економіці.

Ключовою на нинішньому етапі має бути політика стимулювання структурних змін для побудови технологічної економіки, зокрема, будівництва сучасної, цифрової переробної промисловості. 

В результаті цієї політики мають з’явитись нові заводи, які будуть переробляти місцеву сировину і випускати готову продукцію з високою доданою цінністю.

Ці підприємства дадуть робочі місця працездатному населенню і сформують попит на різні спеціальності робітничих професій, інженерів, технологів тощо. 

Завод це, як писав Родрік, автоматичний ескалатор економічного розвитку. Він — ключовий елемент екосистеми для розвитку послуг. Він дасть роботу малому бізнесу у сфері послуг, який задовольнятиме різноманітні потреби підприємства від харчування робітників до ІТ-сервісів. Йому потрібні послуги з перевезення вантажів та доставки працівників.

Завод створює масу — утримує людей, генерує доходи бюджету, забудовує територію. Без нього пустка, яка потрібна ворогові.

Сутність політики полягає у підтримці підприємців, які взяли на себе ризик будівництва нових виробничих об’єктів. Держава має знизити ці ризики, взяти їх частину на себе. 

Це досягається компенсацією вартості кредитів, безповоротними грантами за створення робочих місць, фінансуванням підготовки спеціалістів, підтримкою не сировинного експорту, співфінансуванням інновацій через спеціальні фонди тощо.

Дії влади і бізнесу мають бути скоординовані. Підприємцю дуже важливо розуміти куди рухається держава. Найкраще це досягається через впровадження чотирирічних індикативних планів розвитку. 

В них вказуються макроекономічні індикатори, напрямки політики підтримки, цільові індикатори структурних змін, крупні інфраструктурні проекти.

Будівництво базової інфраструктури країни державними коштами також є елементом цієї політики. Спорудження інфраструктури потрібно ув’язувати з перспективами розміщення виробничих об’єктів. Це полегшить рішення підприємця, коли він буде розуміти, де проходитиме дорога і звідки взяти електроенергію.

Наша боротьба і наша відданість ідеям вільного світу безпрецедентні. Україна стоїть бар’єром на шляху безумства і деспотії, прикриваючи процвітаючу і демократичну Європу. 

Ця боротьба потребує економічної маси, сильної технологічної економіки і допомоги Заходу в її побудові.

Це може і повинне бути конвертоване в залізні аргументи української сторони, щодо напрямків західної допомоги. 

Авторами плану має бути група українських економістів і політиків. Його ключовою позицією, як і напрямком західної допомоги має стати створення сучасної технологічної переробної промисловості.