О "плане Маршалла для Украины" и не только

Ще в 2017 році Європейська народна партія (ЄНП), найбільша партія Європарламенту, схвалила резолюцію про розробку довгострокового плану підтримки нашої країни, який почали називати "план Маршалла для України". 

Тоді ж екс-прем'єр-міністр Литви Андрюс Кубілюс повідомляв, що за його участі розпочато підготовку документу "Новий європейський план для України". 

Робота над конкретним змістовним наповненням плану Маршалла для України якщо і починалася, то не була доведена до логічного завершення.

З того часу питання щодо плану Маршалла піднімалися не один раз. Але так і залишилися планами. Я особисто також неодноразово про це писав.

В теперішній суворий час ми відчуваємо потребу в розробці такого плану. Але наша країна має провести серйозну підготовчу роботу, щоб бути готовою до його реалізації. У цій колонці хочу розповісти про важливі аспекти того, що для успішної реалізації цього проєкту ми маємо зробити.

Але спочатку нагадаю, що прийнятому в 1947 плану економічного відновлення європейських країн Джорджа Маршалла (держсекретар США) передував план Ганса Моргентау (міністр фінансів США). 

Цей план був розроблений в 1944 році і отримав схвалення президента США Франкліна Рузвельта та прем'єр-міністра Великобританії Вінстона Черчілля. 

План Моргентау був спрямований на Німеччину і передбачав перетворення її на аграрну країну. Хід думки союзників був зрозумілий — деіндустріалізація Німеччини представлялася їм як гарантія нейтралізації німецького мілітаризму, що спричинив дві світові війни ХХ століття.

Після закінчення Другої світової війни план Моргентау почали впроваджувати. Але, колишній президент США Герберт Гувер, якому було доручено моніторити та аналізувати виконання плану Моргентау, зробив висновок про катастрофічні наслідки втілення в життя запланованих заходів.

"Існує хибна думка, що нову Німеччину можна перетворити на сільську країну. Це неможливо зробити, не знищивши або не вивізши з неї 25 мільйонів населення", — вважав він. 

Реалізацію плану Моргентау було зупинено. На заміну йому прийшла "Програма відновлення Європи" (відома як план Маршалла), у реалізації якої брали участь 17 європейських держав.

До речі, план Моргентау мимоволі викликає асоціації з висловом колишнього американського посла Джеффрі Пайєтта, який отримав широкий резонанс, про те, що Україна має стати аграрною наддержавою. 

Але за сучасної епохи практично неможливо претендувати на статус наддержави, якщо економіка держави спирається переважно на аграрний сектор! 

Втім, таку думку можна пробачити дипломату, який не є фахівцем в економічній історії. Як би там не було, мені видається позитивним те, що зараз наші європейські партнери говорять саме про план Маршалла щодо України.

В обґрунтування своєї думки, наведу цитату з виступу Маршала під час представлення свого плану у 1947 році.

"Фермер завжди виробляв продовольчі товари та вимінював їх у містян на інші життєво необхідні продукти. Поділ праці є основою сучасної цивілізації. Нині йому загрожує розвал. 

Міські виробничі підприємства випускають недостатньо товарів для обміну на вироблені фермером продукти харчування. Не вистачає сировини і палива. Не вистачає промислового обладнання або воно зношене. 

Фермер не може знайти у продажу необхідних йому товарів. В результаті збут сільськогосподарського продукту, що виробляється за гроші, якими не може скористатися, представляється йому невигідною угодою".

Що ж ми маємо вже зараз робити для того, аби бути готовим до реалізації заходів у рамках "план Маршалла для України"?

Перше. Успішна робота щодо відбудови і відродження української економіки неможлива без вирішення управлінської проблеми. 

Було б неправильно охарактеризувати ситуацію в цьому питанні, як "управлінський колапс", але динаміка тут не оптимістична. Необхідно ретельно попрацювати над налагодженням системи зворотних зв'язків між керівниками та виконавцями у держорганах. 

Треба мінімізувати (в ідеалі, виключити) ситуації, коли конструктивні рішення керівництва органів влади не виконуються на рівні пересічних виконавців або саботуються "на місцях". 

Дуже важливою є наявність конструктивної і позитивної мети — вона є усвідомленою необхідністю виконувати свою роботу в конструктивному творчому ключі, відповідально і грамотно. 

Основним аспектом є компетентність. Забезпечити її можна застосовуючи принципи позитивної селекції, коли дорога вгору ієрархічними службовими сходами буде забезпечена найбільш професійним, цілеспрямованим, відповідальним та ефективним державним управлінцям.

Друге. Варто врахувати той факт, що важливою складовою плану Маршалла для Західної Європи була його ідеологія.

Її суть – швидке відновлення зруйнованих війною економік західноєвропейських країн можливе у тому випадку, якщо кожна країна зможе оперативно налагодити випуск обладнання та матеріалів, яких потребують інші західноєвропейські країни. 

Вважаю, цю ідеологію варто творчо екстраполювати зараз на нас: для відновлення та налагодження зв'язків між провідними галузями промисловості, а також усередині галузей – для відновлення промислової кооперації та інтеграції підприємств-суміжників. 

План діяльності у цьому напрямі потрібно розробляти вже зараз. Крім того, важливо в рамках зони вільної торгівлі з ЄС та іншими країнами, де у нас діє відповідний механізм, забезпечити максимум просування українського експорту, в першу чергу продукцію з високою часткою доданої вартості. 

Максимально, за участю експортерів та їх партнерів в інших країнах, забезпечувати переробку сировини, яка йде на експорт. Створити сприятливі умови для розвитку нових переробних потужностей, а також розміщення тих, що виводяться з інших країн.

Третє. Відновлення внутрішнього попиту – важливий тригер активізації розвитку економіки. Збільшення мінімальної заробітної плати має зробити певний внесок у цей процес. 

Комплексний аналіз результатів збільшення "мінімалки" ще належить зробити, проте якщо переваги будуть визнані переважаючими недоліки (є підстави припускати, що буде саме так), то варто розглянути можливість її подальшого зростання. 

Збільшення внутрішнього споживання, нарощування роздрібного товарообігу надасть імпульсу активізації економіки. Дуже важливо у цьому напрямі відновлення кредитування.

Четверте. Кошти, які можуть бути залучені, необхідно інвестувати у капіталовкладення з метою заміни матеріально та морально застарілих основних фондів українських підприємств. Окремі галузі і виробництва фактично знищені. 

Потрібно визначитись: чи доцільно їх відбудовувати чи формувати зовсім нову структуру виробництва, яка буде більш конкурентнішою в нових економічних умовах. 

Це реально: якщо план Маршалла для України буде реалізований, ми не будемо обмежені тими зобов'язаннями, якими пов'язані при отриманні кредитів від МВФ — спрямовувати позикові кошти на збільшення міжнародних резервів (що, звісно, також є важливим).

П'яте. Необхідно створити умови максимального сприяння внутрішніх інвестицій. По-перше, динаміка внутрішніх інвестицій буде "лакмусовим папірцем" для прийняття рішень про вкладення коштів іноземними інвесторами. По-друге, важлива синергія іноземних та внутрішніх інвестицій.

Шосте. Зняти всі обмеження для залучення іноземних інвестицій та окремих виробництв, які можуть бути розташовані в Україні. 

Створити території пріоритетного розвитку та технопарки із звільненням від окремих видів оподаткування для підприємств і організацій, що переносять свою виробничу діяльність з інших країн, в першу чергу з росії, на територію України.

Причому всі перелічені заходи нам необхідно реалізовувати безвідносно до того, як просуватимуться відносини з "планом Маршалла для України". Самі собою вони мають дати імпульс якісному і кількісному розвитку економіки. 

Першочергові аспекти будь-якої успішної дії — розуміння владою та народом суті проблем та консенсус щодо засобів та методів, що застосовуються для їх вирішення. 

Вважаю, що багато хто з нас не тільки усвідомлює наявність перелічених проблем, але й загалом поділяє запропоновані варіанти рішень.

Ще одне важливе міркування. Думки Маршалла та Гувера, як і раніше, актуальні — країна без сучасної індустрії ризикує постійно перебувати під постійною загрозою зниження ефективності сільськогосподарського виробництва. 

Але я неодноразово говорив, що у сучасному світі недоречно добровільно замикати себе у межах якоїсь однієї ортодоксії. Економічна наука пропонує безліч способів поліпшення становища, але не дає універсальних рецептів. 

Результати досліджень економістів необхідно поєднувати з національними особливостями країн і можливостями, що історично склалися. Екстраполюю цю думку на обговорення шляхів відновлення економіки України. 

Ми є унікальною країною, яка має 43 млн га сільськогосподарських угідь і 32,5 млн га орних земель, з яких 60% припадає на чорноземи. Було б злочином не використати даровані Богом та природою можливості! 

Особливо з урахуванням досягнутих успіхів у сільському господарстві. І тим більше, що українське сільське господарство може і повинно створити передумови розвитку сільгоспмашинобудування, галузі виробництва мінеральних добрив.

Песимісти скажуть – навіщо Захід створюватиме собі конкурента в особі України, надаючи допомогу в рамках можливого нового плану Маршалла? 

По-перше, стан нашої економіки далекий від того, щоб після реалізації цього плану (сподіваюся, це відбудеться) вона становила велику конкурентну загрозу для основних гравців сучасної економіки. 

По-друге, в економічному прогресі немає і не може бути жодних горезвісних "елементарних пояснень" та "простих теорем". 

Економічний прогрес — поняття недетерміністичне, ефемерне і своєрідне, тому збільшення кількості суспільств, у яких проводиться цей великий експеримент, і припущення певної конкуренції між ними підвищує шанси на продовження економічного прогресу в усьому світі. 

У цьому зацікавлені як західні партнери, так і Україна. Безумовно, наша зацікавленість значно сильніша.

Висловлювання західних політиків щодо перемоги України у війні з росією та щодо розробки довгострокового плану підтримки України свідчить про те, що в Європі вірять, що Україна здатна перемогти росію і подолати свої економічні проблеми. 

Незважаючи на помилки, ми поступово виходимо на правильний шлях. А наявні труднощі будуть подолані завдяки готовності українського народу усвідомити величезну відповідальність, яку історія поклала на нас на нинішньому етапі розвитку держави.