Почему санкции – это не игра в короткую
Рішучий порив українських дипломатів, політиків та інтернет-активних громадян дав результат. Масштабні санкції проти "оркостану" запроваджені.
Але чому нам все-таки видається, що вони такі запізнілі і не достатньо дієві?
Можливо, справа в тому, що ми дивимося на світову політику, демократичні процедури та російську економіку крізь призму власних стереотипів і очікувань, що ось вже завтра з’являться ознаки зруйнованого тилу окупантів і перемога над ним буде швидкою.
Нам би всім щиро хотілося побачити, як попіл від економічної системи Московії розноситься неквапливим весняним вітром по осиротілій Красній площі. Втім, наша перемога продовжує залишатись похідною нашої мужності, згуртованості і незламності.
Чому нам видається, що санкції запізнились? Ми прагнемо побудувати справжню демократичну країну з верховенством права. А це означає, що політики, ухвалюючи рішення, дотримуються процедур і враховують думку електорату.
А тепер давайте поміркуємо. Якщо політики в провідних країнах знають, що, в разі масштабної війни з РФ, Україна може швидко зазнати поразки, чи готові вони будуть одразу наражати себе на ризик електоральних втрат, запроваджуючи санкції, які вдарятимуть по добробуту власних виборців?
А виборець, з якими би цивілізованими країнами себе не асоціював, робить вибір між добробутом і цінностями. Звичайно, саме ступенем цивілізованості і визначатиметься цей баланс між добробутом і цінностями.
Втім, цінності "включаються" тоді, коли з’являється картинка, яка виводить пересічного мешканця держави добробуту зі стану рівноваги. Сам факт того, що вони таки "включаються" і західні суспільства демонструють солідарність і готовність до економічних і політичних дій вже говорить про те, що вільний світ не живе виключно холодильником.
Іншими словами, щоб "занепокоєність" перейшла в рішучі (відносно звичайно) дії потрібен час. І західний світ цього разу все-таки продемонстрував небачену рішучість, особливо якщо порівняти з 2014-2015 роками.
Чому нам видається, що санкції не обвалюють економіку "оркостану" миттєво?
Краще сказати, що розрахунок на те, що це відбудеться швидко, вже є стратегічною комунікативною помилкою, адже сам факт таких очікувань та поспіху з їх дією демонструє ворогу нашу "функцію втрат" (loose function, або, іншими словами – ворог може сприймати це як сигнал про те, що наш запас міцності менший, ніж ми самі думаємо).
А це небезпечно з міркувань того, що в стратегічних протистояннях перемагають запаси ресурсів.
Для нас життєво необхідно, щоб санкції підривали економіку і соціум окупантів. Але треба набратися терпіння і зрозуміти, що санкції не є чарівним уколом снодійного, що приносить вічний сон.
По-перше, ми звикли асоціювати макрофінансову стабільність з курсом гривні. Але для пересічних росіян це значно менш вагомий критерій такої стабільності. Російська економіка значно менше доларизована, коливання сировинних цін значно менше впливає на внутрішні макроекономічні процеси, ніж багато хто думає. Тому не варто чекати, що зміна курсу рубля щодо долара чи євро є автоматичним критерієм наближення до нашої перемоги.
По-друге, чи не найбільш масштабний санкційний удар – це блокування операцій ЦБ РФ. Але його структура валютних резервів вміщує значні запаси доларової та єврової готівки, що дозволить компенсувати внутрішні відтоки валюти здебільшого через готівковий ринок.
Зрозуміло, що відсутність доступу до валюти центробанку та суверенних фондів добробуту нещадно вдаряє по макрофінасовій стабільності.
Але результат цього проявиться тоді, коли профіцит торгівлі "бензоколонки" почне видихатися. А це потребує часу на те, щоб ті самі імпортери російських енергоносіїв знайшли альтернативу.
По-третє, заборона на вихід нерезидентів з російських активів також суттєво знижує тиск на рубль. Це саме стосується обслуговування корпоративного боргу.
Зрозуміло, що при відсутності обмежень на вихід нерезидентів і продовженні зовнішніх виплат, відсутність доступу до резервів була би критичною. Але вона такою поки не стала саме тому, що вихід нерезидентів заблоковано.
Іншими словами, в рамках заданих двосторонніх обмежень тиск на курс буде визначатись внутрішніми відтоками та станом сальдо торгівлі.
По-четверте, обвал капіталізації російських компаній, втішний, але доступ до фінансування можливий через внутрішню банківську систему та вірогідне пом’якшення політики щодо ліквідності з боку ЦБ РФ.
А тут лімітом є хіба внутрішня інфляція, яка, в умовах відсутності альтернативних інструментів хеджування ризиків знецінення активів, заохочуватиме попит на долари та євро. Але знову таки, з часом.
І звичайно, політико-економічний момент. Московія наразі – автократичний монстр із зазомбованим суспільством, контрольованими олігархами (яким делегований такий статус, на відміну від України, де статус олігарха був вибораний в боротьбі за максимізацію активів та політичної ваги) і переляканим середнім класом, який ще не зрозумів, що відбувається.
А тому автократ в короткостроковому і навіть середньостроковому періоді може перекладати тягар війни на суспільство. Зрозуміло, що на довшій дистанції може виникнути зовсім інша конфігурації розподілу політико-економічної ваги, яка і визначатиме політичний порядок денний в цьому Мордорі.
Однак, це не означає, що санкції не дієві. По-перше, середній клас обріс іпотеками і споживчими кредитами, які з кожним днем обслуговувати буде все важче.
Це прямий удар, але сила його дії проявиться з часом і загостриться, коли ЦБ РФ змушений буде і надалі підвищувати ставки. По-друге, великі компанії – від природних монополій до сировинних гравців – за визначенням більше залежні від зовнішнього фінансування.
Компенсувати його можна виключно коштом високої інфляції і підривом банківської системи. По-третє, розрив фінансових та економічних зв’язків, обвал логістики та страхування – все це як іржа роз’їдатиме широкий прошарок економічної активності, за яким рано чи пізно розпочнеться явна деградація економічної системи.
По-четверте, про технологічне відставання, мабуть, вже можна не говорити. Технологічний регрес буде повільною, але невпинною силою, що витіснятиме "оркостан" на узбіччя глобальної економіки.
Звичайно при умові збереження технологічних та фінансових санкцій в сукупності і бажано з ембарго на імпорт енергоносіїв.
Втім, "цей новий і бравий світ" російської економіки – справа не завтрашніх обнадійливих новин. Швидше – якихось післязавтрашніх. А це означає, що нам потрібно продовжувати триматись, як важко би нам не було.
Якщо санкції діятимуть незворотньо при довгій грі, то ми змушені прийняти її виклик. Ми вже підняли ставки мужністю ЗСУ, територіальної оборони, волонтерами та згуртованістю і самопожертвою. Впевнений, що саме це є нашим шляхом до перемоги.