Кредитное рабство: кто спасет украинцев от заоблачных процентов по микрозаймам
У 2020 році небанківські фінустанови видали українцям 88,6 млрд грн кредитів.
Це половина від сумарного портфеля банківських споживчих кредитів, включаючи позики на термін понад 1 рік.
У цих цифрах немає нічого дивного — причини стрімкого зростання популярності позик до зарплати (в міжнародній термінології — payday loans або PDL) добре відомі.
Не було б у них і нічого загрозливого, якби не величезні ставки за такими позиками. Навесні 2021 року USAID в рамках проекту "Трансформація фінансового сектора" вирахував середній показник в Україні серед МФО. Він склав 510% річних.
Багато чи мало?
Багато це чи мало — питання, на яке немає однозначної відповіді. PDL — зовсім не український винахід.
Аналогічні кредитні продукти є в більшості країн світу. Включаючи США, Великобританію, країни ЄС.
Ставки за мікропозиками у всіх цих країнах анітрохи не менше українських. У штаті Невада, наприклад, середня річна ставка в 2019 році становила 652%.
Зважаючи на сутність мікрокредитування, яке передбачає практично миттєву видачу дуже коротких (іноді лише на кілька днів) позик, а також невеликих сум — такий рівень ставок може здатися не таким вже й великим.
Особливо якщо оцінювати їх за розміром регулярного платежу в абсолютних цифрах.
Однак проблема мікропозик турбує владу дуже багатьох країн. Вона є предметом глибокого вивчення багатьох економістів. Які намагаються відповісти на головне питання: PDL це добре чи погано.
Низка дослідників приходять до висновку, що кредити до зарплати лише заганяють споживачів в кредитне рабство.
Гіпотетично, завдання мікропозик покрити непередбачені або надзвичайні витрати, на кшталт медичних послуг, ремонту машини.
На практиці, як показало американське дослідження, 7 з 10 споживачів використовують мікропозики для покриття "касових розривів". В Україні до них варто додати ще й емоційні покупки.
У цьому немає нічого поганого, але якщо дивитися на конкретну сім'ю як на бізнес, такий підхід практично закриває можливості для розвитку і зростання.
Високі відсотки збільшують витрати, вимагаючи нового фінансового підживлення. Борг постійно збільшується, заганяючи людину у це саме кредитне рабство.
Чи є вихід із ситуації?
У всьому світі намагаються знайти оптимальну модель "боротьби" з цим феноменом. Деякі країни (наприклад, окремі штати США, Росія) обмежують максимальний розмір ставки за мікрокредитами.
У Китаї закон жорстко обмежує коло потенційних позичальників — видавати їм PDL заборонено.
Цим влада намагається захистити найбільш ризикові групи населення від дорогих мікропозик. У більш ніж половині американських штатів мікрокредитування взагалі заборонено.
В Україні з початку року працює закон, який обмежує максимальний платіж з урахуванням всіх комісій за мікропозиками в розмірі не більше двох виданих позичальнику сум. Однак дійсно успішною не можна вважати жодну з цих методик.
Це логічно. Адже законодавці намагаються знайти компромісне рішення: ввести такі правила, які не вбили б ринок і хоч якось знизили боргове навантаження на споживачів.
Суть цього високоризикового для кредитора продукту така, що він не може існувати в умовах "нормальних" ставок. У той же час, що б там не казали, мікрокредити виконують важливу соціальну роль. Тобто просто заборонити їх теж не кращий вихід.
Фінансова грамотність
Теоретично, завдання могло б виконати підвищення фінансової грамотності людей. У цьому напрямку працюють дуже багато регуляторів.
Вимоги, аналогічні українським (скажімо, обов'язкова публікація реальної річної ставки), наприклад, працюють у США. Тут з 2011 року працює Бюро фінансового захисту споживачів, покликане стежити за дотриманням правил гри на ринку.
Ці зусилля мають на меті дати споживачам релевантний спосіб порівняння умов кредитування.
Як показують дослідження, багато споживачів мікропозик користуються послугами МФО не тому, що банки не готові кредитувати їх. А тому, що не бачать різниці між PDL і, скажімо, картковим кредитом.
Невеликий експеримент, проведений економістами Адер Морзе і Маріанною Бертран, показав, що просте порівняння річної ставки досить ефективно здатне впливати на поведінку позичальника.
У чотиримісячному експерименті вони домоглися зниження споживання позик до зарплати на 11% серед випадкових респондентів.
Інвестиції в фінансову грамотність досить коштовні. І не можуть дати миттєвого ефекту. Однак з точки зору поставлених цілей їм немає альтернативи.
Заборонні заходи, якщо їх імплементувати на рівні закону, здатні лише загнати ринок у тінь. Де відсотки без перебільшення на порядок вище. А етичні правила для колекторів не працюють навіть в теорії.
Рішення — банки
На мій погляд, позиція Національного банку, який робить дуже багато зусиль для підвищення фінансової грамотності, абсолютно вірна. Це єдино правильний шлях.
Але і банки не повинні залишатися осторонь. Так, банкіри програли першу битву з МФО за ринок PDL. Але це не означає, що результати другого тайму заздалегідь відомі. І починається він прямо зараз.
Я впевнений, що найближчим часом банки почнуть активний наступ, пропонуючи клієнтам МФО набагато нижчі ставки, більші терміни і конкурентоспроможні умови видачі позик. У тому числі і з метою рефінансування раніше наданих кредитів.
Більшість роздрібних банків робили це і раніше. Однак доступ до таких продуктів поки залишається обмеженим. Скористатися пропозицією могли лише кращі, практично ідеальні з усіх позичальників МФО, що обумовлено ризик-моделями банків.
Перегляд скорингових моделей, зміна кута зору може змінити ситуацію. Такі позики не будуть доступні абсолютно всім клієнтам МФО.
Та й ставка за такими кредитами в силу специфіки ризикової моделі виявиться набагато вище вартості класичних карткових кредитів.
Однак вона все ж буде в 2-3 рази нижче за цифри МФО, що може стати порятунком для багатьох позичальників.
Я зовсім не схильний демонізувати мікрофінансові організації. Така вже модель цього бізнесу, до того ж більшість з них виконують всі вимоги законодавства.
Однак в найближчі рік-два цей ринок приречений пережити серйозну трансформацію. Значна частина клієнтів МФО поступово перейде до банків.