Цена газа и урок для рынка

Щонайдовше до 31 березня в Україні триватиме державне регулювання ціни на газ. Із лютого "блакитне паливо" для населення має коштуватиме не вище 6,99 грн за кубометр. 

Це гранична ціна, яку запровадив уряд. Постачальники ж можуть встановити і нижчі ціни. Більшість компаній вже їх анонсували. За даними "ГазПравди" на лютий ціни стартують від 6,79.

Із серпня минулого року, відколи повноцінно запрацював ринок газу для населення, споживачі стикнулися зі зловживання з боку облгазів і афілійованих з ними газзбутів. Крім того, людям просто не вистачало інформації про зміни. Але зміни відбулися.

Газ, тепло та електроенергія – величезні роздрібні енергетичні ринки, які ще несуть на собі колосальний тягар минулого. Історично в свідомості поколінь українців вони асоціюються з державою та командно-адміністративною економікою. 

Там все вирішували за споживача – хто йому буде продавати газ, на яких умовах та за якою ціною. Світ же змінився і показав, що конкуренція приносить споживачам кращі ціни та кращий рівень сервісу.

На мою думку, хибно вважати, що відкриття роздрібного ринку газу для населення — це подія визначна винятково в газовій галузі. Це епохальна подія, яка принципово змінює сприйняття людьми енергетики в цілому та газового її сегменту, зокрема. 

Тепер люди самі обирають, у кого і за якою ціною купувати енергію – природний газ. Такого в Україні не було ніколи, — відтоді як газ з’явився в домівках українців.

Дивлячись на тих півроку, відколи запрацював ринок для населення, звичайно, хотілося б щоб він почав працювати раніше – ще з травня. Це дало б людям більше часу для адаптації до нових умов і ситуація була б більш прогнозованою для постачальників. 

Запровадження ж ринку перед опалювальним сезоном залишило менше часу на це. Також воно співпало із традиційним сезонним подорожчанням газу, що, на жаль, чимало споживачів пов’язали із самою реформою.

Саме ж здорожчання газу було різним у різних постачальників. Регіональні газзбути, які історично мають найбільшу частку споживачів, продавали газ за однією з найвищих цін на ринку. Нові ж гравці зайшли у ринок із суттєво нижчими цінами. 

Так, у січні різниця між пропозиціями постачальників перевищила 3 грн на кубометрі.

Тут проглядається очевидне зловживання з боку історичних постачальників – газзбутів. І це той випадок, коли держава має інструменти антимонопольного законодавства та зобов’язана втручатися.

Споживачі ж могли по-своєму протидіяти — "голосувати ногами" — перейти до іншого постачальника із привабливішою ціною. Але споживачі не завжди вільно могли реалізувати своє право на вибір постачальника – були недостатньо поінформовані. 

Крім того, їм протидіяли, їх залякували, дезінформували тощо. Українці дуже болісно сприймають утиски та обмеження. Особливо тоді, коли держава, яка б мала їх захищати від свавілля, самоусувається від вирішення проблем, не хоче їх помічати чи не має дієвих інструментів протидії.

"Тарифні протести"

Невдоволення, яке було восени лише на папері у скаргах людей до держорганів, взимку вихлюпнулось на вулиці. І почалось воно не з цін на газ, а з свавілля облгазів та відчуття несправедливості, безвихіддя та відсутності належної реакції з боку держави. 

Яскравий приклад, про який набагато пізніше почула вся країна – Лубни Полтавської області, де місцевий оператор ГРМ не лише "відзначився" одним із найвищих тарифів на розподіл газу, але й спільно з афілійованими газзбутами незаконно протидіяв зміні постачальника. 

Лише згодом тематика протестів розширилася й на завищені ціни на газ від регіональних газзбутів та набрала яскравого політичного забарвлення.

Напруга в суспільстві, добре підігріта політиками, зростала й уряд був змушений вдатися до екстрених заходів, які вилились у встановлення граничної ціни на газ.

Як не допустити повторення кризи?

Час із обмеженням ціни на рівні 6,99 грн треба використати для того, щоб навести лад із дотриманням правил ринку всіма учасниками та покращенням захисту вразливих споживачів.

Перше, — розв’язати проблему зі зловживанням домінуючим становищем газзбутів, афілійованих із облгазами. Вони отримали в спадщину майже всіх побутових споживачів і вперто хочуть отримувати надприбутки з цього надбання. 

На жаль, часто методи такого "стримування" споживачів є репресивними: тих, хто змінив постачальника, залякують перевірками облгазів, людям виставляють незаконні борги та навіть перекривають трубу, або ж знімають на повірку лічильник і довгий час не повертають його.

Це є відвертими порушеннями законів, прав споживачів і принципів конкуренції. Тож Антимонопольний комітет, Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (НКРЕКП) і правоохоронні органи мали б ретельно розібратися в ситуації.

Нам нарешті треба з’ясувати, кому держава справді має допомагати, а хто цілком у змозі й сам платити ринкові ціни на газ, тепло тощо.

Бо несправедливо встановлювати єдину, занижену ціну й для умовної пенсіонерки з невеликим помешканням, і для власника будинку в сотні або й тисячі квадратних метрів десь у Конча-Заспі.

Врегулювати ситуацію має вдосконалення адресних житлових субсидій, а також, можливо, запровадження додаткових інструментів соціального захисту вразливих споживачів. 

Саме таким споживачам і потрібно надавати цільову грошову допомогу. У держави сьогодні відсутня персоніфікована інформація, скільки фактично споживають газу люди, яких можна віднести до категорії вразливих і які не є субсидіантами, хто вони, яка їх кількість та скільки вони сплачували за газ, для того, щоб оперативно надати їм цільову адресну допомогу.

Адресна допомога – це найефективніший варіант захисту вразливих споживачів.

Бо дбати потрібно не лише про вразливих споживачів, а й про ефективне витрачання грошей платників податків. Держава не має давати людям підстав для нераціональної поведінки. 

Наприклад, коли субсидіант не має мотивації змінювати постачальника із високою ціною на постачальника із більш низькою, бо йому держава все одно покриє всі витрати. Платники податків цього не зрозуміють.

Тож люди мають отримувати нарахування субсидії лише за визначеною державою граничною ціною на газ, яка дорівнюватиме справедливій ринковій ціні. І якщо споживач і надалі хотітиме, щоб субсидії вистачило для обігріву домівки, йому доведеться шукати постачальника з нижчими цінами на газ, аніж в історичного постачальника. 

Це буде справедливо по відношенню до платників податків та стимулюватиме людей ставати раціональнішими.

Такі зміни сприятимуть збільшенню довіри до держави з боку платників податків, а також заощадженню державних фінансів, які можуть бути скеровані на додаткову соціальну підтримку більшої кількості споживачів, а не на вимивання коштів з бюджету у вигляді компенсацій газзбутам, які завищили ціну з метою отримання надприбутків. Крім того, це також не спотворюватиме ринкові сигнали для решти споживачів.

Ще один важливий урок для ринку – це правильна інформаційно-просвітницька кампанія.

На жаль, дотепер українці недостатньо знають про можливості ринку газу та переваги зміни постачальника. І цим вмить користуються політики-популісти.

Ситуацію потрібно виправляти. Українцям варто донести суть і необхідність ринкових реформ. Люди мають зрозуміти: щоб жити, як у Європі, нам потрібно змінювати пострадянські підходи в економіці та політиці. Адекватної альтернативи європейському ринковому вектору просто не існує! 

Що буде, якщо не робити висновків і не вдосконалити ринок?

Наразі в галузі склалася неприпустима ситуація, коли певні компанії порушують правила, але покарання за це не несуть. Правила мають бути одні для всіх, і вони мають виконуватися. 

А профільні органи мають слідкувати, щоб деякі гравці не зловживали своїм положенням — не завищували ціни, не вчиняли зговір тощо.

Якщо ж цих і інших уроків кризи ми не засвоїмо та не зробимо домашню роботу, – під час наступного опалювального сезону ризикуємо знову стикнутися з тими ж проблемами.