Шаг вперед и два назад, или что не так в украинской энергетике

Одним з принципів розвитку країн Європейського Союзу є декарбонізація економіки.

Це проявляється у встановленні жорстких вимог в різних галузях: збільшення частки електричної та теплової енергії, виробленої з альтернативних джерел, додавання біокомпонентів у моторне паливо, зниження викидів СО2 та парникових газів промисловістю тощо. 

ЄС підтримує та стимулює впровадження цих вимог сусідніми країнами та країнами-партнерами.

Як приклад — включення в Угоду про асоціацію між Україною та ЄС необхідності імплементації європейського законодавства, що регулює ці питання.

Стратегія "Green Deal" передбачає суттєвий перегляд підходів до функціонування економіки щодо її впливу на навколишнє середовище. 

Вона включає стимулювання заміщення брудних технологій екологічно нейтральними, в тому числі, через збільшення екологічного оподаткування, повторне використання ресурсів, збільшення енергоефективності технологічних процесів, впровадження ВДЕ. 

Важливим компонентом політики ЄС з декарбонізації є обмеження використання викопного палива, — у першу чергу, вугілля. 

Така політика має одну очевидну ваду. Високі витрати економіки на її виконання, а отже зростання собівартості продукції означає зниження конкурентоздатності товарів країн ЄС на світовому ринку. 

Тому наступним кроком європейських країн стане захист власного ринку від "брудних" товарів, вироблених з використанням сировини та технологій, що негативно впливають на довкілля.

Що це означає для України? Наші товари можуть втратити доступ до одного з найбільших ринків світу. До того ж він є найближчим до наших кордонів ринком, що робить його приоритетним для нашої країни.

Отже економічна інтеграція з ЄС є стратегічним напрямком української зовнішньої політики, тому дуже важливо не допустити погіршення наших позицій на цьому шляху.

Частка вугілля в енергетичному балансі України дуже висока. Близько 40% електроенергії виробляється на вугільних теплоелектростанціях, що більше ніж вдвічі перевищує цей показник в Європі (15% в 2019 році). 

У планах більшості країн ЄС — повне припинення використання вугілля для виробництва електроенергії до 2038 року (а деякі країни, зокрема Бельгія, Швейцарія, Балтійські країни, вже повністю від нього відмовились).

Такі ж тенденції в металургійній галузі, де вугілля заміщується іншими ресурсами, і в інших сферах. 

Отже, Україна ризикує опинитись у переліку країн, до товарів яких будуть застосовуватись обмежувальні мита або податки на вміст СО2, після їх запровадження.

На початку 2020 року Мінекоенерго презентувало Концепцію "зеленого" енергетичного переходу України до 2050 року, яка є в тренді європейських ініціатив. У фокусі — поступове скорочення використання вугілля для виробництва енергії. 

Концепція "декарбонізації економіки" передбачає зменшення викидів у повітря та перехід до кліматично нейтральної економіки до 2070 року, а також зниження енергозалежності від інших країн. 

Ця мета має досягатись за рахунок:

• заходів з енергоефективності та енергозбереження, які мають стати пріоритетами енергетичної політики, 
• нарощування виробництва енергії з відновлюваних джерел на зміну видобутку викопних енергоресурсів, у тому числі, використання відновлюваних ресурсів в транспортній галузі,
• ощадного поводження з відходами, що дозволить повертати в економіку частину матеріалів та енергії.

Проте Концепція може повторити долю багатьох інших стратегічних документів "про світле майбутнє", що опиняються в урядовій шухляді. 

Перші дзвіночки такого розвитку подій вже лунають. Йдеться, насамперед, про політику профільного міністерства у електроенергетиці та безпосередньо вугільній галузі. 

В умовах коронавірусної кризи попит на електроенергію суттєво впав. Наслідком цього стало зниження попиту і на енергетичне вугілля, що зумовило скорочення його закупівлі електростанціями у вугледобувних компаній. 

Через неможливість збуту власники шахт скорочують виробництво або взагалі тимчасово його припиняють. Відповідно до законів ринку, пропозиція повинна бути приведена до рівня попиту. 

Але власники вугледобувних підприємств, які, до речі, є і власниками більшості теплових електростанцій — основних споживачів вугілля, заради збереження попиту на вугілля вдалися до шантажу влади шахтарями. 

Влада вирішила "допомогти" приватним вугільним компаніям, у першу чергу, ДТЕК, за рахунок державної компанії НАЕК "Енергоатом". 

Мало того, що електроенергія, вироблена атомними станціями, є найдешевшою на ринку, вона ще є і вуглецево нейтральною, що цілком відповідає суті Концепції декарбонізації. 

Замість того, щоб подати правильні сигнали про необхідність скорочення вугільної енергетики та зробити перший крок до декарбонізації, уряд зробив крок назад.

Варто згадати і сумнівні рішення щодо імпорту електроенергії з РФ, всупереч інтересам українських енергогенеруючих компаній, а також імпорт вугілля з цієї країни, який негативно відображається на власному вуглевидобутку, в першу чергу державному, втрати якого покриваються з бюджету. 

Основним вигодонабувачем від реалізації цих рішень були компанії іншої олігархічної групи. 

У вугільному питанні є ще один аспект — державні вугледобувні підприємства. У державній власності залишились шахти, які в період "дерибану" галузі часів Януковича виявились нікому не потрібними.

Причин "непотрібності" декілька: складні геологічні умови видобутку, виснаженість пластів та запасів, у результаті чого — надто висока собівартість продукції. 

Ці проблеми з роками тільки загострились. На сьогодні державний вуглевидобуток — це чорна діра, яка затягує державні ресурси та продукує соціальну напругу в регіонах, яка періодично виплескується в Київ.

Собівартість вугілля держшахт не просто висока: у деяких компаніях вона в рази (!) перевищує ціну, за якою це вугілля продається. А різницю компенсує держава, тобто кожен з нас. 

Однак держава дотує не тільки збиткові державні підприємства. Платники податків дотують і приватні, цілком прибуткові компанії. 

Робиться це за рахунок безпрецедентних податкових преференцій вугледобувним компаніям. Фактично, вони не сплачують ренту за видобуток корисних копалин, які, згідно з Конституцією, є власністю народу України, — ставка рентної плати на енергетичне вугілля становить жалюгідні 0,75%. 

На вугілля не нараховується ПДВ, а також відсутні зобов’язання за екологічним податком, при тому що ці підприємства є одними з найбільших забруднювачів навколишнього середовища.

У проблеми збитковості держшахт існує рішення — закриття та заміна їх продукції природним газом. На сьогодні його ціна на ринку є нижчою, ніж собівартість більшості державних вугледобувних компаній. 

І це навіть за наявних відмінностей у політиці оподаткування вугілля та газу. На природний газ, як і на переважну більшість інших товарів, нараховується ПДВ, а газовидобувні компанії платять рентні платежі.

Загалом, лише газовидобувний підрозділ НАК "Нафтогаз України" забезпечив надходження до бюджету 62,7 млрд грн у 2019 році. Як кажуть, відчуйте різницю!

За приблизними оцінками, що навіть не враховують транспортні витрати, більшу екологічну шкоду вугілля та деякі технологічні аспекти, на сьогодні продукція державних підприємств, що виробляють більше 2,3 млн тонн вугілля (а це майже 70% всього видобутку держшахтами), програє в ціновій конкуренції природному газу. 

Сумарні втрати економіки України від використання дорожчого ресурсу наближаються до 5 млрд грн на рік. 

Якщо ж підхід до оподаткування газу і вугілля буде ідентичним, економічно недоцільним стане видобуток вже трьох чвертей державного вугілля. За умови заміни вугілля газом при виробництві теплової та електричної енергії економічний ефект для економіки перевищить 6,7 млрд грн щорічно (і це без урахування надходження до бюджету у вигляді податків).

Цих коштів цілком би вистачило на закриття шахт, соціально-економічну адаптацію та перепрофілювання працівників підприємств, рекультивацію територій, що сприяло б досягненню мети Концепції "декарбонізації економіки". 

Дії та рішення уряду, що є протилежними цілям цьому документу та просто економічній логіці — другий крок назад.

Можна лише констатувати, що ми стаємо свідками улюбленої гри можновладців: написати красивий і правильний документ про розвиток енергетичної галузі і тут же приймати рішення, які не тільки не імплементують його у життя, але і рухають країну у протилежному напрямку. І це буде тривати доти, доки влада ставитиме інтереси олігархів вище інтересів суспільства.