Что такое "экономика бедности" и почему Украина на нее соглашается

В публічному просторі країни приділяється дуже мало уваги тому, що Україна є країною з низькими доходами, тобто за міжнародними мірками наше населення є бідним. 

В оточенні України немає жодної держави, яка відноситься до цієї категорії, крім Молдови. 

Показник середнього доходу на душу населення по Україні в 2018 році склав 3,3 тис. дол. США. Цей показник враховує всі доходи українців: офіційні, неофіційні (тобто тіньові) і перекази трудових мігрантів з-за кордону. Розпис за видами доходів наведено нижче.

Пояснення факту неймовірного замовчування в інформаційному просторі теми бідності не складне — про нього мало згадують, оскільки виникає логічне питання, а яка саме політика і які помилки політиків призвели до такого стану. 

Що формує "економіку бідності"?

Якщо хтось думає, що це лише політика далеких попередників, що керували країною до Майдану 2014 року, то це не так. Суттєве збідніння українців відбулось також і в 2014-2018 роках.

Порівняння доходів населення України в 2018 і 2013 роках з урахуванням всіх компонентів цих доходів показує їх зниження із 5,4 тис. дол. США в 2013 році до 3,3 тис. дол. США в 2018 році. 

Тобто протягом останніх шести років в Україні формувалась економіка, яка знижувала заробітки людей і заганяла країну у пастку низьких доходів.

Назвемо це "економікою бідності" і пояснимо її механізми. Вони приховані від поверхневого погляду, але не є складними.

Суть цієї економіки полягає у втраті її технологічної здатності здійснювати глибоку переробку сировинних матеріалів та напівфабрикатів.

Відповідно вона обмежується відносно простими виробничими операціями з випуску сировини і первинної обробки. 

Така економіка вже не здатна випускати сучасні індустріальні товари, тому змушена їх імпортувати на кошти, зароблені від експорту сировинних продуктів. 

Цим самим основана частина коштів зароблених від експорту ренти витрачається на імпорт необхідної промислової продукції проміжного та кінцевого споживання.

Механізм економіки бідності яскраво демонструє сектор виробництва зернових в Україні, зокрема зерна кукурудзи (рис. 1).

Із загальних операційних витрат у 100 дол. США на виробництво 1 тонни кукурудзи близько 76 дол. США витрачається на імпортні компоненти. 

Особливо високою є частка споживання імпортних нафтопродуктів – 89,%, а також пестицидів та мінеральних добрив (відповідно 85 та 79%), яких вже не виробляє деіндустріалізована національна економіка. 

І завозимо ми цю продукцію зокрема з розвинених країн, таких як США, Франція чи Нідерланди. 

Тобто ці постіндустріальні країни бережуть і розвивають свою промисловість, розуміючи механізми багатства і бідності і знаючи, що розвинене індустріальне виробництво — це необхідна перепустка в клуб багатих держав.

Подібний процес масштабується на всю економіку України, зокрема на діяльність з виробництва іншої сільськогосподарської продукції, мінеральної сировини, деревини, тощо. Звернемо увагу на частку експорту сировини в обсягах її виробництва (таблиця 3).

Минулого року відбулось різке погіршення структури експорту, а саме зростання частки первинного сектору — сільського господарства і добувної промисловості в експорті товарів з 28% до 33%. 

Начебто небагато, але насправді це гігантське погіршення. Для порівняння, в сусідніх країнах цей показник складає 2-5%, зокрема Польща – 2%, Словаччина – 3%, Туреччина – 5%. 

Тобто ці розумніші країни власну сировину переробляють самі, тому що розуміють, де прихований справжній секрет богатства. 

А він прихований у потужностях та технологічності їхнього сектору переробної промисловості.

Отже Україна, ігноруючи індустріальний розвиток дозволила формування економіки бідності. 

І нехай вона вироблятиме 100 млн тонн кукурудзи все одно вона залишатиметься бідною країною на своїх легендарних чорноземах. 

Села зникатимуть і надалі в оточенні океанів соняшнику, пшениці і рапсу. Їх губитиме монокультурне, експортоорієнтоване господарство без переробки. 

Населення України зменшуватиметься, інженери та новатори шукатимуть реалізації за кордоном, країна позичатиме ще більше, оскільки не матиме коштів на підтримку інфраструктури і хоч якихось невисоких стандартів життя та на погашення попередніх боргів. І що ж стане з цією територією...

Все це відбуватиметься під загальний хор розмов про ліберальний ринок з рівними конкурентними умовами, який насправді існує лише в теорії, святу незалежність НБУ, насамперед від питань створення робочих місць в країні та міфічні плани зовнішньої допомоги. 

І відбуватиметься це зокрема тому, що суспільство якось перестало аналізувати реальність та суть питань, робити висновки з попередніх помилок, як і правильно позиціонувати відповідальність.

Пояснити це можна величезною незрілістю держави, тобто її все ще дитячими уявленнями про те, як насправді влаштована економічна взаємодія країн. 

В цьому можна порівняти поведінку України з подіями, скажімо, початку минулого століття, коли вона розформовувала армію замість того, щоб її створювати і зміцнювати. 

Польща, наприклад, повела себе значно розумніше, як тоді, будуючи армію, так і сьогодні, створюючи умови для розвитку переробних виробництв на своїй території.

Також замовчування цієї теми вигідно генераціям попередніх політиків, як і впливових корпорацій, моделі поведінки яких сприяли занепаду індустріальних активів та втрати конкурентоздатності промислових виробництв.

Однак найбільше претензій не до олігархів чи населення, а все ж до держави та державної політики. 

Оскільки люди, що прагнуть державного управління несуть відповідальність за рівень економічного розвитку і бідність в країні. 

Це вони повинні застосувати ту політику, яка стимулюватиме підприємців до виробничої діяльності, а громадян до здобуття професійних навиків. 

І держава, а точніше люди при владі, повинні опікуватись добробутом людей, створивши умови для праці та самореалізації. Тобто не роздаючи субвенції із бюджету, яких завжди не вистачатиме у малій економіці, а стимулюючи продуктивну економічну діяльність.

Як розірвати замкнене коло?

Отже те, що Україна прийняла економіку бідності є свідченням незрілості, егоїзму та провінційної дрібноти її політичних еліт. У переважній більшості вони бачать Україну як додаток до себе, а не себе, як частинку її великої справи. 

Вони шукають хазяїв зовні, замість того, щоб шукати силу у своєму народі.

Але як це подолати? Відповідь є, і вона така: лише започаткуванням масштабних довготермінових проектів для всієї країни. 

Наприклад, таким проектом ми бачимо будівництво сучасної, диверсифікованої і технологічної обробної промисловості, що забезпечить появу високопродуктивної, економіки та проривне зростання доходів людей.

Економіка бідності — це економіка, що втратила здатність виробляти сучасні індустріальні товари. 

Вона прирікає країну на технологічне аутсайдерство, боргову залежність та низькі доходи. Вона накладає рамки на економічне зростання та робить туманною перспективу країни як такої. 

Щоб її зламати необхідне створення сучасних індустріальних виробництв, як джерела доданої цінності і первинних доходів.

Це повинні зрозуміти політики, що постійно прагнуть влади. І не на рівні риторики, а на рівні відповідальності і, якщо хочете, високого ідеалізму! 

Наша країна погодилась на економіку бідності, тому що на це погодився її політичний провід. Підкреслю, не громадяни, а саме політичний провід, бо це його зона відповідальності. 

Не розуміючи суть справ сам, він покладається на зовнішні поради і мізерну допомогу, хоча в державі є достатньо підготовлених людей, які ясно розуміють альтернативний шлях розвитку країни.

Якби трапилась у проводі цільна та норовлива людина з високою ідеєю новітнього індустріального розвитку країни, повноваженнями і злагодженою командою, вона б організувала потрібний процес. 

Прикладів з історії можна привести багато, правда все це будуть герої з інших країн.

Але нам потрібна наша, українська історія, власний задум і стратегічна гра з економічного розвитку країни. 

Тому давайте вимагати її від політиків і самим творити цей процес, тим більше, що вже цілком зрозуміло що треба робити — ламати "економіку бідності", будуючи сучасну і технологічну обробну промисловість.