Нефтяные шоки: украинская стратегия

Уперше з часів початку торгівлі нафтою на біржі у черговий "чорний понеділок", травневі ф’ючерси на "чорне золото" марки WTI продавалися за від’ємною ціною.

Таке ціноутворення означало, що виробникам вигідніше доплатити за збут товару, аніж зберігати його у майже заповнених сховищах чи різко призупиняти видобуток.

Усупереч суспільному розголосу 20 квітня не можна назвати кінцем нафтової епохи.

Обвал цін на травневі ф’ючерси припав на останній день їх торгівлі на біржі: за умов переповнених сховищ трейдери де-факто "зливали" непотрібні запаси. 

Хоча й зараз червневі ф’ючерси коливаються навколо 15, а спотова ціна – навколо 22 доларів за барель, тотального краху у майбутньому очікувати не варто.

Ціновий шок був спричинений низкою факторів: рекордним спадом попиту на нафтопродукти через коронавірус у США, однієї з найбільш уражених COVID-19 держав, переповненням сховищ зберігання нафти, та невтішними оцінками нещодавньої угоди ОПЕК+ – на фоні усталеної практики виконання лише 80% зобов’язань в рамках домовленостей картелю.

Обіцянка про поступове зниження видобутку на 10 млн барелів на добу не змогло заспокоїти ринок.

У той час, коли складно прогнозувати наступні нафтові "шторми" та дії, на які можуть піти головні держави-експортери заради підтримання високих цін, варто розуміти, як на ці виклики слід відповідати Україні. 

Мінус 37 доларів за барель: що відбувається з ринком нафти

Зараз Київ не може похизуватися механізмом швидкого реагування чи ефективним критичним менеджментом: якщо ціни на українські метали та інші складові елементи експорту змінюються у зв’язку з коливаннями цін на чорне золото та в цілому вуглеводнів, ринок нафтопродуктів може відчути істотні зміни лише після довготривалих періодів структурних ринкових змін.

Єдиний функціонуючий Кременчуцький НПЗ отримує нафту у зв’язку з діючими середньо та довгостроковими підписаними контрактами – можливості закупити "у потрібний час" в "Укртатнафти" дешеву американську, лівійську чи будь-яку іншу нафту немає.

Це у свою чергу унеможливлює падіння цін на вітчизняних АЗС через істотні скачки на світових ринках – заробити на нафтових шоках можуть різноманітні трейдери, але ніяк не споживачі.

Заява виконавчого директору НАК "Нафтогаз" Юрія Вітренка про можливість зберігання чорного золото інших держав у вітчизняній нафтотранспортній системі, на Кременчуцькому НПЗ чи інших непрацюючих НПЗ, що вийшли з експлуатації, як хорошої бізнес-моделі ризикує залишитися декларативною без дуже важливої деталі.

Лише прийняття закону "Про мінімальні запаси нафти і нафтопродуктів" зможе надати можливість Держрезерву розпочати накопичення резервів та "біржову гру" на ринку чорного золота.

Ухвалення даного закону є не можливістю, а обов’язком України.

Як член Енергетичного співтовариства та підписант Угоди про асоціацією Київ взяв на себе зобов’язання імплементувати положення директиви 2009/119/ЄС, що передбачає необхідність наявності резервів нафти та нафтопродуктів держав членів на 90 денний період – саме такий часовий проміжок застосовується у тому числі для членів Міжнародного енергетичного агентства.

6 червня 2019 року ВРУ ухвалила закон, що затвердив рішення Ради асоціації між України та ЄС про внесення змін і доповнень до Додатку ХХVII (зобов’язання України щодо наближення в енергетичному секторі).

Серед всього іншого, в черговий раз було покладене зобов’язання імплементувати положення директиви 2009/119/ЄС.

Попри прийнятий закон питання щодо регулювання повноважень Держрезерву, ліцензування даного виду господарської діяльності, змін до Податкового кодексу чи до ЗУ "Про державний матеріальний резерв" залишається відкритим.

Без відточеного юридичного та технічного механізму у всіх відповідних інстанціях (Кабмін, Мінекоенерго, Держрезерв, Мінекономіки, МЗС), Україна не те, що не може запропонувати конкуренту пропозицію іноземним державам щодо зберігання нафти у нафтотранспортній системі, а навіть неспроможна грати роль ефективного трейдера та реагувати на різкі зміни на нафтовому ринку задля власних потреб.