Тяжелая работа, низкая зарплата: сколько должен получать украинский водопроводчик

Водопровідно-каналізаційне господарство України впритул наблизилося до європейських стандартів.

Усі санітарні та екологічні норми питної води і стоків такі ж, як у країнах ЄС.

Вартість електроенергії, яка є однією з основних складових тарифу, теж європейського рівня.

А от зарплатня працівників галузі дуже далека від європейської.

Усе б нічого, якби ця єдина невідповідність не загрожувала зупинкою водопостачання і водовідведення.

Через неконкурентні зарплати дефіцит кадрів — чи не головна проблема будь-якої виробничої структури. За останні роки це питання загострилося й у водопровідно-каналізаційній галузі. Майже усі водоканали відчувають кадровий голод.

Наявність кваліфікованого персоналу — це основа успішної роботи будь-якого підприємства. Вислів "кадри вирішують все" актуальний і нині. Для отримання від працівників максимальної віддачі підприємство повинно мотивувати працівників.

Основою мотивації є матеріальне заохочення. Є й додаткові стимули: соціальний захист, оплата навчання для професійного росту, сприятливий клімат в колективі, моральне заохочення. Проте рівень оплати праці є основою. Він встановлюється керівниками та власниками підприємств відповідно до конкурентного середовища.

Проте конкурувати із зарплатами країн Євросоюзу дуже складно. Після підписання угоди про асоціацією з ЄС та отримання безвізового режиму у кваліфікованих українських спеціалістів з'явилася можливість дуже легко влаштовуватися на високооплачувану роботу в країнах Європейського Союзу.

Для утримання персоналу українські підприємства змушені "підтягувати" оплату своїх працівників до рівня країн ЄС. При цьому середня зарплата в країнах колишнього соцтабору, які стали членами ЄС, сягає в перерахунку 50 тис грн.

Підприємства комунальної галузі "зависнули" щодо оплати праці в радянських часах. Особливо це стосується водоканалів. Висока енергоємність обладнання та постійний ріст вартості електроенергії вимагає його термінової заміни.

Вимоги до підвищення якості води та очищення стоків потребують складних технологій, що пов'язано з кваліфікацією персоналу і його мотивацією.

Зарплата працівників підприємств водопровідно-каналізаційної галузі повинна формуватися на простих та зрозумілих принципах. У собівартості води три основні складові: електроенергія, податки та зарплата. Є ще кілька відсотків на реагенти та запчастини. Усі складові, крім заробітної плати, мають європейський рівень.

В Україні вартість послуги з водопостачання та водовідведення майже в шість разів нижча: 0,6 євро за куб м у нас проти 3 євро в країнах ЄС. Різниця 2,4 євро на одному кубометрі — це гроші, які водоканали могли б спрямувати не лише на збільшення своїх інвестиційних програм, а й на підвищення зарплатні.

Безперебійне та якісне водопостачання — один з перших показників рівня розвитку країни. Ми не можемо залишити суспільство без цієї послуги, тому треба зупинити відплив кадрів з водоканалів. Щороку все більше робітників полишають галузь, а молодь не поспішає займати непрестижні та низькооплачувані місця.

Робота у водоканалах фізично важка. Вона передбачає перебування у шкідливому середовищі та некомфортних умовах, адже аварії доводиться ліквідовувати в мороз, дощ та сніг. Часом така робота небезпечна для здоров'я і життя.

Навіть обов'язковий соціальний пакет для працівників не може компенсувати низького рівня зарплати. Про престижність такої роботи мова не йде.

Молоді спеціалісти неохоче пов'язують свою кар'єру з комунальними галузями, тож у водоканалах працюють фахівці передпенсійного та пенсійного віку. Наприклад, середній вік працівників "Київводоканалу" перевищує 50 років.

Нормативна кількість працівників, необхідних для роботи підприємства, становить майже 8,5 тис осіб, а фактична чисельність персоналу — лише 6,3 тис. Наразі терміново потрібно заповнити 529 робочих вакансій, адже лише за 2019 рік з підприємства звільнилося 427 працівників з робітничими спеціальностями.

Особливо бракує зварювальників, водіїв, слюсарів-ремонтників, електромонтерів.

У профільних навчальних закладах набір на відповідні спеціальності не перевищує 60% і продовжує знижуватися. Якщо така тенденція збережеться, населення може залишитися без послуг водопостачання та водовідведення через відсутність спеціалістів, які б обслуговували водопровідно-каналізаційне господарство.

Скорочення штату працівників водопровідно-каналізаційних господарств неприпустиме. Для цього потрібна повна автоматизація процесів та висока кваліфікація фахівців, а водоканали вимушені працювати на застарілому обладнанні, яке потребує постійного підтримання його в робочому стані.

Крім того, за технікою безпеки є певні вимоги до чисельності персоналу. Складні види робіт дозволено виконувати лише вдвох або більшою кількістю працівників.

Водоканали докладають зусиль, аби залучити нові кадри. Вони навіть готові власними силами навчати та готувати спеціалістів. Одним з рішень є дуальне навчання: поєднання теорії в навчальному закладі та практики на робочому місці.

Необхідно відразу залучати молодь до робочого процесу і гарантувати працевлаштування по закінченні навчального закладу.

Вирішити проблему можна лише спільними зусиллями держави, водоканалів та навчальних закладів. Необхідно створити громадську інституцію, яка систематизує інформацію про кадрові проблеми, організує співпрацю з освітніми закладами, розробить навчальні плани, організує перепідготовку та підвищення кваліфікації.

Ситуація вимагає негайного втручання в процес регулювання рівня заробітної плати, інакше завтра ми можемо втратити послугу з водопостачання та водовідведення. Наші фахівці, які вміють працювати за європейськими стандартами, поїдуть за європейськими зарплатами.

Підприємства водопровідно-каналізаційної галузі можна сміливо назвати стратегічними. Питна вода — це запорука здоров'я нації. Очищення стічних вод — це екологічне здоров'я країни. Чи є вихід з кадрової проблеми? Так.

Це терміновий перегляд тарифної політики, пошук економічних механізмів компенсації, які б підвищили не лише рівень зарплатні, а й престиж професії.