Разрушить мифы. Почему украинскую землю не будут скупать

Український ринок землі за кількістю міфів, які тут народжуються, нагадує збірку казок, гомеопатію та легенди про прибульців чи снігову людину одночасно.

І навіть поява законопроекту, в якому чітко вказано, яким буде ринок землі на думку уряду, ці міфи не зруйнувала.

Наразі багато говорять, що землю скуплять або китайці, або великі латифундії, або спекулянти за безцінь.

А як ніхто не скупить, то все одно фермери не матимуть грошей, щоб її купити самим. Поясню, чому ці міфи не мають нічого спільного з реальністю.

По-перше, великим гравцям – світовим інвестиційним фондам, міжнародним компаніям та  вітчизняним агрохолдингам – цікаві великі та цілісні масиви землі, на яких можна вести рентабельний бізнес. А з цим в Україні проблема.

Єдині великі масиви землі, що залишились в Україні, – це державні землі.

Середній розмір ділянок державних земель, що надаються зараз в оренду, – більше 80 га. Для порівняння у приватників – в середньому це лише близько 3,6 га.

Відповідно, щоб зібрати значний масив землі, треба домовлятися одночасно з десятками пайовиків, які можуть у найнесподіваніший момент відмовитися від співпраці, утворивши "острівець незалежності" посеред єдиного масиву землі.

Ходити домовлятися з окремими власниками паїв, умовляти їх продати землю тощо, буде дуже небагато бажаючих.

Ще менше буде бажаючих створити "шахматку" та намагатися викупити решту паїв, тиснучи на право сусідів для першочергового викупу.

Великі гравці – чи то китайські компанії, чи українські латифундії – цим точно займатися не будуть.

Відповідно, набагато частіше фермерам чи середнім аграріям доведеться захищати свої інтереси від таких само фермерів-сусідів, які схочуть купити землю, а не від агрохолдингів.

По-друге, треба пам’ятати, що в законопроекті прописане обмеження по концентрації сільгоспземлі – 15% у межах області та 0,5% у межах країни для пов'язаних осіб.

Буде ще й обмеження по кількості землі у межах ОТГ, але цей запобіжник  ще розглядається. Тож великі масиви просто неможливо буде купити.

По-третє, не факт, що землі ще захочуть продавати. Вже багато разів говорили, що ніхто не зобов’язуватиме продавати землі. Це буде виключно за власним бажанням, яке може й не з’явитися.

Крім того, компанії навіть зможуть не захотіти купувати – в умовах невизначеності ринку перших років його існування, виводити гроші з обігу та витрачати їх на викуп всієї орендованої землі компаніям не вигідно. 

Друга частина цього міфу. Часто питають, чи у разі запровадження ринку землі малий і середній фермер отримають доступ до фінансування, без якого не зможуть викупити землю, на якій працюють?

Я не бачу причин, чому малий і середній фермер під реальні активи не зможе отримувати банківське кредитування.

З точки зору банківського бізнесу, він може бути навіть більш цікавим позичальником, аніж великий холдинг.

Адже, по-перше, для невеликого фермера його агробізнес – єдиний, і він зробить все, щоб його тримати у доброму стані, у тому числі мати надійну кредитну історію.

По-друге, невеликі фермери часто мають кращу якість управління своїми земельними ділянками.

Говорять, що у невеликих фермерів є проблеми з якістю звітності, необхідної для отримання банківського фінансування. Але й звітність великих компаній не завжди правдиво описує те, що відбувається в їх бізнесі насправді.

Крім того, державна підтримка, хоча комусь здається й не дуже суттєвою – 4,4 млрд грн при прогнозованій кількості людей, що захочуть продати землі у перший день – до 7% людей, але допоможе при правильному адмініструванні суттєво зменшити видатки.

Тож жодних причин для того, щоб затримуватися із введенням земельного ринку немає, а стагнація в агросекторі, яка може ще погіршитися через передбачувану міжнародними експертами світову кризу, мусить тільки підштовхувати цей процес.

Бо чим швидше ми з неї вийдемо, тим легше зустрінемо кризу, якщо вона таки станеться. Тому попри всі міфи оптимальним є голосування за закон про обіг земель одразу.

Тим більше, що не зважаючи на публічні баталії щодо ринку землі, розуміння того, що ринок потрібен, вже є у панівної більшості стейкхолдерів цього питання.

А суперечки між ними звелись всього лиш до  3-4-х  позицій.