Гордиев узел: права вкладчиков и сроки судебного нерассмотрения
У своїй попередній колонці я підняв питання щодо того, чому та як інтереси власників неплатоспроможних банків в судах домінують над інтересами вкладників.
Сьогодні у Верховному Суді знаходяться справи про оскарження рішень НБУ та Фонду гарантування (ФГВФО) щодо запровадження процедур тимчасової адміністрації/ліквідації в ПАТ "КБ "Преміум", "КБ "Союз" (так звана повторна ліквідація), "УкрІнБанк", "Банк "Велес", "Грін Банк", "КСГ Банк", "Банк "Юнісон", "Банк "Народний Капітал".
Ураховуючи, що ці справи свого часу (до судової реформи) не були розглянуті Верховним Судом та Вищим адміністративним судом, вони перебувають на розгляді в суді касаційної інстанції вже від 13 до 29 місяців.
При цьому чомусь для суддів оновленого Верховного Суду не має значення, що законом передбачений максимальний строк ліквідації банку 5 років, а розгляд цих справ тільки у суді касаційної інстанції триває вже від року до майже трьох років!
Увесь цей час кредитори та вкладники таких банків перебувають у "підвішеному" стані, не знаючи, коли Фонд зможе розпочати продажі активів банку, а отже - поновити їм виплати, і чи зможе взагалі.
Бо, як наочно демонструє судова реформа, захист прав пересічних громадян, які довірили гроші банку, ніщо порівняно з захистом прав акціонера банку, що луснув, наче мильна бульбашка.
Іноді така створена судом невизначеність навіть більше грає на руку власникам неплатоспроможних банківських установ, ніж остаточне судове рішення.
Яскравий приклад – ПАТ "УкрІнБанк".
ФГВФО з грудня 2015 року по липень 2016 року виплатив його вкладникам понад 1,76 млрд грн.
При цьому загальна сума акцептованих вимог кредиторів склала понад 3 млрд грн.
У день набрання чинності рішення суду, яким скасовані рішення НБУ і Фонду про запровадження процедур тимчасової адміністрації та ліквідації, у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань змінено повне та скорочене найменування, адресу та відомості про керівника юридичної особи.
Новою назвою банку стало ПАТ "Укрінком", а місцем реєстрації – Луганська область, м. Сєвєродонецьк.
Далі ПАТ "Укрінком" обрало для себе таку стратегію під час розгляду судових справ: там, де воно виступало кредитором, товариство вважало себе правонаступником банку та вимагало повернення боргу, а там, де виступало боржником (відносно вкладників та кредиторів), наполягало, що відповідати за зобов’язаннями має Фонд гарантування.
Отже, судові рішення зразка 2016 року вивели ПАТ "УкрІнБанк" поза межі правового поля і не дозволяють здійснювати повноцінний та належний контроль за цією банківською установою ні з боку НБУ, ні з боку Фонду.
Незважаючи на неодноразові звернення до суду з боку НБУ та Фонду про прискорення розгляду судових справ, вже три роки Верховний Суд не вирішує це вкрай болюче питання як для вкладників і кредиторів ПАТ "УкрІнБанк", так і для держави в особі Фонду гарантування.
А тим часом залишки активів колишнього ПАТ "УкрІнБанк" продовжують розчинятись у "добрих намірах" ПАТ "Укрінком".
Або інший яскравий приклад, цього разу зупинення процесу ліквідації. Це вже "постаралися" Господарський суд м. Києва та Київський апеляційний господарський суд.
Перший у жовтні 2015 року своєю ухвалою "поставив на паузу" можливість запровадження у ПАТ "Банк "Фінансова Ініціатива", що на той час вже перебував у процедурі тимчасової адміністрації, наступного кроку – ліквідаційної процедури.
Другий – розглядав скаргу Фонду гарантування понад три з половиною роки – скасувавши заборону ліквідаційної процедури лише в травні 2019 року!
І це при тому, що закон "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" не передбачає, що тимчасова адміністрація може тривати більше одного, а у виняткових випадках двох місяців.
Господарський процесуальний кодекс України містить пряму норму, в якій суду не дозволяється забезпечувати позов шляхом заборони Фонду вчиняти дії, зокрема спрямовані на запровадження процедури ліквідації банку.
Ситуацію трохи зрушило з мертвої точки звернення Фонду з цього приводу зі скаргою до Вищої ради правосуддя.
Там спочатку вирішили, що суддя вчинив дії, що порочать звання судді та підривають авторитет правосуддя, а тому рекомендували його звільнити з посади.
Але пізніше, розглянувши апеляційну скаргу судді, пом’якшили покарання – відсторонили від здійснення правосуддя на 6 місяців та направили до Школи суддів на підвищення кваліфікації.
Усі наведені приклади красномовно свідчать про те, що судова реформа у нас так і не відбулась.
Очевидним є одне. Поки ми не зможемо побудувати, реформувати, бодай щось путнє зробити з судовою гілкою влади та поки судді продовжать безпідставно захищати сильних світу цього, не звертаючи уваги на тих, хто насправді потребує їхнього захисту, нехтуючи навіть прямими вказівками чинного закону, про успішність жодної реформи не може йти мова.