Готовы ли вы самостоятельно платить налоги?

Змінити місце та роль громадянина в системі — головне завдання для тих, хто вирішить реально змінити країну.

На практиці не достатньо перейняти модель якоїсь успішної країни для забезпечення успіху України, адже найбільшою частиною будь-якої політичної системи є її невидима і неформалізована колективна свідомість громадян.

Найголовнішою перешкодою буде саме усталена пострадянська свідомість та небажання змінюватися.

Проблема в тому, що одні правила будуть по-різному діяти у різних суспільствах.

Напишіть на аркуші правила, розмножте їх, дайте різним соціальним групам і ви помітите, що вони будуть по-різному працювати в середовищах академіків, студентів чи, наприклад, в'язнів.

Типовим є приклад Німеччини, де діють одна конституція та одні закони, але і через 30 років спільного існування є дві Німеччини: Західна та Східна.

Звісно, є ще приклад країн Східної Європи, які так і не завершили транзит у повній мірі, проте мали певний успіх завдяки зовнішньому впливу структур країн "Старої Європи". Однак це тема для окремої статті.

Для завершення реформ слід не переймати європейські правила, а частково повернутися в ті умови, коли в цих суспільствах сформувалися реальні демократії.

Політична сила, яка реально реформує Україну, стане об'єктом ненависті для її громадян.

Загалом для успішної трансформації Україні слід здійснити купу масштабних організаційних перетворень, реформувати судову владу та правоохоронну систему, реорганізувати податкову систему та принципи фінансування видатків, здійснити масштабну дерегуляцію, реформувати трудове законодавство, змінити принципи діяльності більшості органів влади, здійснити децентралізацію.

Сумно визнавати, але без зовнішнього впливу це майже неможливо.

Якщо владі необхідно провести зміни, які не розуміє суспільство, і якщо це невигідно самій владі, то як можуть ці зміни відбутися? Для повного розуміння ситуації розглянемо функціонування інституту "податковий агент".

Податковим агентом в Україні є будь-яка юридична особа або ФОП. На них держава поклала функцію стягнення податків з працівників. Чи можливо, щоб працівники самі сплачували податки за себе?

Радянська свідомість каже нам, що це абсурд. Навіщо передавати людям кошти, якщо їх можна відразу переказати за призначенням до бюджету? Це буде додаткове навантаження для людей. Частина людей не заплатить, отже, держава втратить велику частину податкових надходжень. Чи все так однозначно?

По-перше, чи насправді зменшаться податкові надходження?

Теорія ігор каже, що вони виростуть. Розбиймо працівників на умовні групи. Працівники бюджетної сфери заплатять? Так. Працівники великих та середніх підприємств, що працюють "по-білому"? Так, можливо, за незначним винятком.

Через несплату податків вони можуть втратити роботу. Почекайте, лише з цих підприємств та установ і надходять повною мірою податки з працівників. Дрібний бізнес здебільшого "оптимізує" податки. Платить або мінімальні внески, або не платить взагалі. Тобто ми розуміємо: втрати якщо будуть, то мінімальні.

Тут починається найцікавіше. Виникне ситуація, коли буде відсутній один гравець, власник, що може самостійно отримати неправомірну вигоду від несплати податків. Підприємству доведеться роздати кошти всім працівникам у повному обсязі і не мати жодних аргументів, щоб залишити в себе якусь частину.

Натомість йому треба буде подати простенький звіт про суми виплачених коштів. Це не потребуватиме значних витрат, оскільки не вимагатиме моніторингу законодавства, обрахунку та не нестиме ризиків.

Припустімо, на невеликому підприємстві виникла змова щодо несплати податків. Чи будуть працівники впевнені, що підприємство не подасть їх у звітність та що всі з них дотримуватимуться угоди щодо ухиляння від сплати податків? Це майже неможливо. Отже, за теорією ігор, всі будуть схилятися до сплати податків.

По-друге, чи насправді громадянину складно заплатити податки? Щомісяця кожен сплачує мінімум п'ять квитанцій. Невже шоста стане таким непідйомним тягарем? Потрібно буде один раз розібратися з обчисленням, але це тільки один раз.

По-третє, бізнес платить податки за місцем реєстрації. Отже, стягнуті з працівника кошти не обов'язково потрапляють на утримання школи, де навчаються його діти, медичного закладу, де він лікується, та дороги, по яких він їздить.

Можливість платити кошти на потреби своєї громади буде додатковим стимулом сумлінно сплачувати податки. Крім того, зникнуть страшенні перекоси у фінансовій спроможності громад, які зараз залежать винятково від місця реєстрації бізнесу.

По-четверте, зникне навантаження на підприємство у вигляді адміністрування сплати податків за працівників та супутніх ризиків, адже бізнесу необхідно постійно контролювати податкове законодавство, тримати штат працівників та відповідати перед податковими органами. Покращаться умови для ведення підприємництва.

Найголовніше — сплата податків у свою громаду сформує інші відносини між владою та громадянином, іншу колективну свідомість платників податків громади, яка тиснутиме на неплатників і контролюватиме витрачання коштів владою.

Які плюси має інститут податкових агентів та загалом централізація податків? Можливо, це лише одна з цеглин основи корупційної держави, що забезпечує відсторонення громадян від участі в управлінні країною.

Після Другої світової війни чимало розвинутих країн мають такий інститут. Проте в кожній такій країні є своя специфіка, яка забезпечує участь громадян у процесі сплати податків. До того ж, він діє на основі сформованої колективної свідомості.

У Швейцарії досі кожен платить податки за себе. Американська податкова система диференційована за штатами. Вона має подібний аналог, що передбачає передавання працівником сертифікатів роботодавцю на сплату податків, але це не звільняє працівника від відповідальності за правильність їх сплати.

Це лише один з прикладів потворності та неефективності вибудованої в Україні системи. Радянська свідомість спотворює її сприйняття, дозволяє виглядати її елементам "прийнятними" та "зрозумілими". Проте існування такої системи виключає можливість повноцінного розвитку країни.

Мільйони переконані, що вони обирають краще майбутнє, доброго царя, а насправді — лише нове обличчя для потворної системи.