Решают ли проблемы ЖКХ "предельные тарифы" на тепловую энергию?

У червні уряд встановив граничні тарифи на теплову енергію для населення на опалювальний сезон 2019-2020 рр. Основні аргументи такі:

1) У країні спостерігається парадоксальна ситуація, коли ціна на газ для всіх регіонів однакова, а ціна тепла коливається в різних містах від 1300 грн до 2300 грн/Гкал. З цим свавіллям місцевих "комунальних баронів" пора закінчувати.

2) Українці не повинні переплачувати за безгосподарність або маніпуляції таких чиновників.

3) Оплата за такі послуги має зменшитися по всій країні в середньому на 14%, а в деяких областях навіть більше ніж на 30%.

Це рішення Кабміну викликає багато запитань, пов’язаних з тим, хто, як і коли покриватиме збитки теплокомуненерго (ТКЕ) у випадку, коли ці граничні тарифи будуть нижчими економічно обґрунтованого рівня.

А це точно станеться у більшості ТКЕ при прогнозованому зростанні вартості природного газу  в опалювальний сезон.

Такі політичні рішення уряду можуть бути розцінені як втручання у сферу встановлення регульованих тарифів на теплову енергію, що за законодавством України, є компетенцією органів місцевого самоврядування чи НКРЕКП.

Такі рішення не сприятимуть передбачуваності і покращенню інвестиційного клімату в країні.

Разом з тим, справедливі питання уряду потребують відповіді.

Ця ситуація, на нашу думку, є одним з доказів нереформованої системи тарифоутворення в ЖКГ, і встановлення цих тарифів за принципом "витрати +" за складною і зарегульованою процедурою.  

Крім зазначених проблем, існує ще одна, пов’язана з тим, що зміни тарифів на теплову енергію постійно не встигають за змінами вартості палива, насамперед газу, що суттєво змінюється практично щомісяця.

Унаслідок цього ТКЕ постійно працюють з тарифом, що не відповідає їх економічно обґрунтованим витратам, і  постійно звертаються до місцевої влади для компенсації з місцевих бюджетів цієї "різниці в тарифах".

А чи є альтернатива, крім встановлення граничних тарифів, для вирішення цих проблем?

На   нашу  думку,  тариф  на  теплову енергію  ТКЕ  має  базуватися на тарифі  для  "модельних" котелень на відповідному виді палива.

Пояснимо спрощено на прикладі газової котельні. Модельний тариф такої газової котельні включатиме:

1)  модельну  газову   складову    (близько    80%   загального   тарифу), яка   залежить  тільки    від    вартості     газу    і    автоматично оновлюється в загальному  тарифі кожного  місяця  при встановлені нової ціни на газ.

Легко  рахується за однією формулою, яка враховуватиме кількість природного газу, що витрачається на одну Гкал теплоти в такій модельній системі, і, відповідно, її вартісне вираження. Встановлюватиметься НКРЕКП раз на місяць.

2) модельну  операційну  складову  (близько   20%  загального модельного тарифу). Включатиме нормативні операційні витрати  на персонал, ремонти і адміністративні витрати. Встановлюватиметься НКРЕКП раз на рік.

Цей модельний тариф буде однаковим  для  всієї країни. Власне, його  і  має  сплачувати  населення. 

І від цього модельного  тарифу  за  мінусом  10% і мають встановлюватися тарифи на тепло з альтернативних джерел енергії.

При такому підході щомісячні зміни вартості газу автоматично потраплятимуть у тариф на теплову енергію, що сплачуватиме населення.

Якщо цього модельного тарифу підприємствам ТКЕ не вистачатиме, вони звертатимуться   до  органів місцевого самоврядування (ОМС) для затвердження додаткового тарифу, що покриватиме їх особливості та "неефективність" порівняно з модельними  котельнями  і   інвестиційну  складову.

От  цей додатковий тариф затверджуватимуть ОМС залежно  від  специфіки  підприємства  ТКЕ за методом  "витрати  +", або за більш прогресивним методом, що гарантуватиме певну рентабельність на вкладені інвестиції.

Але сплачуватиме цей додатковий тариф вже бюджет ОМС.

Оскільки газ – основне, але не єдине паливо в ТКЕ, такий же підхід модельних котелень необхідно розповсюдити і на інші види палива.

Тобто НКРЕКП рахуватиме кожен місять модельний тариф для різних видів палива і модельних потужностей (табл. 1 наведено як приклад, цифри – умовні):

Табл. 1. Модельний тариф для різних видів палива і потужностей

Кожне ТКЕ (за результатом попереднього року) буде формалізоване за виробкою теплової енергії з різних видів палива і у різному за потужністю обладнанні (табл. 2, наведено як приклад, цифри – умовні):   

Табл. 2. Частка теплової енергії виробленої ТКЕ з різних видів палива і у різному за потужністю обладнанні (сума всіх часток має складати 100%)

Модельний тариф (МТ) такого ТКЕ рахуватиметься на базі даних табл. 1 і табл. 2 як:

МТ = 0,1*1800 +0,2*1600+0,3*1400+0,1*1400+0,1*1200+0,1*1620+0,1*1440=1486 грн/Гкал.

Чи є приклади подібного підходу?

Подібний успішний підхід до встановлення тарифів на теплову енергію на базі модельних котелень діє в Естонії.

У 2014 році Агентство з конкуренції та ціноутворення Естонії впровадило нову порівняльну модель ефективних систем централізованого теплопостачання.

Тарифи встановлюються для модельних котелень трьох типорозмірів: 5000, 50000 та 300000 МВт*год/рік.

Якщо підприємство може постачати теплову енергію за тарифом, нижчим ніж  розрахований для модельної котельної, то узгодження тарифу підприємства з агентством не потрібне.

В іншому випадку тарифи підприємства контролюються та погоджуються агентством.

Також модель служить для виявлення недосконалих систем централізованого теплопостачання (ЦТ), та для орієнтації споживачів щодо об'єктивної вартості  послуг ЦТ.

Переваги "модельного" підходу

При такому підході левова частка тарифу на теплову енергію (паливна складова і нормативні операційні витрати) встановлюватимуться централізовано для всієї країни, автоматично формуватиме тариф, який сплачуватиме населення.

Ідея близька до "граничних тарифів" уряду, але при нашому підході  ці централізовані тарифи перманентно враховуватимуть зміни паливної складової і основні особливості ТКЕ і не заганятимуть останніх в збитки. 

Тобто централізовано встановлюється не одна цифра тарифу на країну на весь опалювальний сезон, а матриця модельних тарифів (табл. 1), що вираховуватиметься щомісяця в залежності від вартості різних палив.

З урахуванням цієї матриці і особливостей ТКЕ (табл. 2) щомісяця рахуватиметься і автоматично попадатиме в тариф для населення модельний тариф для кожного ТКЕ.

ОМС можуть додатково підвищити тариф, врахувавши особливості ТКЕ і заплановані інвестиційні витрати, але сплачуючи ці витрати вже з місцевого бюджету.

При цьому з тіні виводиться саме складова тарифу пов’язана з "неефективністю" ТКЕ порівняно з модельними  котельнями  і   інвестиційна  складова тарифу.

На ці додаткові тарифи з’являється безпосередній вплив ОМС, які платитимуть за ці витрати і контролюватимуть їх.

В Україні практично всі роки її існування точиться дискусія щодо переваг і недоліків встановлення тарифів на теплову енергію для населення централізовано чи на місцях.

Наш підхід пропонує нове бачення цієї дилеми: левова частка тарифу, яка піддається уніфікації, встановлюватиметься централізовано, і тільки її менша частина, яка враховуватиме  регіональні особливості, - на місцях.

Такий підхід до встановлення тарифів на теплову енергію матиме наступні переваги:

- оперативно (раз на місяць) враховуватиме зміни в тарифі паливної складової;

- підвищує прозорість встановлення тарифів;

- суттєво вирівнює тарифи на теплову енергію по країні.

Пропонуємо застосувати такий підхід не тільки для встановлення тарифів на тепло для населення, а і для встановлення всіх регульованих тарифів на тепло.

Вважаємо, що система тарифоутворення, що пропонується, є значно логічнішою і ефективнішою за ту, що діє зараз.

Вона дає відповіді на всі питання уряду, що прозвучали, і не має недоліків "граничних тарифів".

Звісно, для впровадження такої моделі потрібні системні зміни в законодавство і підзаконні акти.

Співавтор - Діана Корсакайте, старший експерт з енергетичної політики, регулювання і реформування ринків