Будущее без угля. Что ждет шахтерские города

"Якщо в тебе члена сім'ї заберуть, як будеш реагувати? Якщо ти пропрацював 20 років на підприємстві, то знаєш, як болісно його лишати. Психологічний перелом".

Так шахтар з 50-річним стажем відреагував на закриття своєї шахти. Із щирим сяйвом в очах він проводить екскурсію місцями, де колись працював.

У 1990 році він мав майже мільйон колег на державних гірничих підприємствах по всій Україні, які так само вважали свою роботу другим домом. У 2018 році їх залишилося всього 42 тис. З 2004 року у працівників 68 підприємств "забрали членів родини" і щонайменше на 19 люди все ще чекають на "вирок".

Чому шахти закриваються

Вугільна промисловість давно збиткова в усьому світі.

В Україні 29 з 33 державних шахт взагалі не приносять прибутку. Коли ми говоримо про те, що енергія від спалювання вугілля дешевша для споживачів, то забуваємо згадати про мільярдні дотації, які йдуть на підтримку галузі.

У 2018 році держава виділила 3 млрд грн — на мільярд більше, ніж країна витрачає на заходи з енергоефективності. Ціна цієї промисловості вимірюється не лише бюджетними грішми, а й здоров'ям, якому шкодять викиди від підприємств.

Відмова від вугілля і перехід на відновлювані джерела енергії стали світовим трендом ще й через проблему зміни клімату. Німеччина, Бельгія, Франція, Данія, Великобританія та низка інших країн планують повністю припинити спалювання вугілля і знизити таким чином викиди парникових газів.

В Україні дві третини таких викидів спричиняє саме енергетика. Для досягнення амбітних цілей з протидії зміні клімату та для виконання міжнародних зобов'язань Україна теж повинна поступово відмовлятися від вугілля.

"Енергетична стратегія України до 2035 року" передбачає закриття усіх збиткових державних підприємств галузі до 2025 року. Щодо кожного об'єкта слід прийняти "план пом'якшення соціальних та екологічних наслідків". Проте ні конкретних планів, ні навіть чітких списків підприємств, які спіткає така доля, досі нема.

У 2018 році автор їздив до Луганської області, щоб побачити наслідки згортання вугільної промисловості для містечок. У селищі шахти "Матроська", яке недавно приєднали до Лисичанська, підприємство ліквідували ще у минулому десятилітті.

Услід за ним там закрилися школа, дитсадок, лікарня та пошта. Працюють лише один магазин та бібліотека. Важливу частину свого життя втратили не лише окремі люди, а й цілі спільноти і навіть міста. Жителі Лисичанська наголошували, що ліквідація проходила без урахування інтересів місцевого населення.

Враховуючи, з одного боку, неминучість закриття вугільних підприємств, а з іншого — глибокий негативний вплив цих процесів на життя регіонів, громадські організації ініціювали міжнародне дослідження "Досвід трансформації шахтарських регіонів: рекомендації для України".

Незалежні експерти з чотирьох країн проаналізували процеси згортання вугільної промисловості у Німеччині, Румунії, Чехії та деяких містах України. На основі цього аналізу вони розробили поради для української влади, щоб адаптувати найкращі практики для місцевих потреб і не повторювати помилок минулого.

Як закривали шахти в інших країнах

Німеччина — лідер не лише у видобутку вугілля, а й у згортанні цієї галузі. Вона першою усвідомила необхідність ліквідації збиткових та шкідливих підприємств. Там почали скорочувати споживання вугілля ще 70 років тому, а вже зараз затвердили остаточну відмову від нього до 2035-2038 років.

Німці усвідомили, що будь-яка інша галузь не може замінити металургійну і вугільну. Тому у шахтарських регіонах створили фонди та урядові програми для вирішення соціальних, екологічних і культурних проблем, економічного розвитку і диверсифікації, рекультивації земель, створення нового іміджу регіону.

Там відкривали навчальні заклади, створювали технологічні парки, розвивали інфраструктуру, запускали проекти екологічної та культурної ідентичності.

Чехія офіційного рішення щодо згортання вугільної промисловості ще не ухвалила, однак в країні є програма трансформації шахтарських регіонів Re:Start. У її рамках представники органів місцевого самоврядування, бізнесу, вишів об'єдналися у регіональні Ради з економічних та соціальних питань і реструктуризації.

Держава створила "інноваційні центри" для сприяння веденню бізнесу в регіоні. За підтримки ЄС вона реалізувала навчальні програми для активних місцевих жителів, спрямовані на посилення потенціалу місцевого розвитку.

Румунія в цьому плані більш подібна до України. Там ще намагаються зберегти галузь від неминучого занепаду. Однак рух до відповідальної відмови від вугілля вже почався. Долина Жіулуй стала пілотним регіоном для платформи "Трансформація вугільних регіонів", яку створила Єврокомісія у грудні 2017 року.

Цей регіон першим спробує перейти до чистої енергії, розробивши інноваційні проекти на місці колишніх шахт. Уже п'ять неурядових організацій з долини Жіулуй надали пропозиції щодо трансформації регіону. Їх плани стосуються розвитку туризму, залучення інвестицій, технічної допомоги місцевій владі, приватному сектору і громадянам у залученні фінансування з фондів ЄС.

Скомпонувавши та осмисливши весь цей досвід, автори дослідження розробили якщо не план успішної трансформації, то хоча б план створення такого плану.

Що робити

По-перше, слід усвідомити, що одне підприємство чи один державний орган регіони не врятують. Шахтарські міста стикаються з комплексною проблемою, яку можна вирішити лише спільними зусиллями. Для початку необхідно об'єднати зацікавлені сторони в комісію, яка надаватиме рекомендації національному уряду.

Важлива рекомендація — дата відмови від використання вугілля в енергетиці. Також держава повинна створити загальний план реструктуризації. На всіх етапах роботи центральна влада повинна співпрацювати з регіонами. Місцеві потреби, інтереси і відповідальність мусять бути на першому місці.

По-друге, універсального рішення нема, у кожному регіоні воно своє. Слід створити локальні агентства, які розроблятимуть власні програми економічного та соціального розвитку. На місцях повинні з'явитися нові освітні інституції, науково-дослідні, інноваційні центри, індустріальні і технологічні парки. Виробництво енергії повинне бути заміщене більш сталими та екологічними джерелами.

Найболючіше питання — фінанси. Держава мусить припинити надання прямих і непрямих дотацій шахтам і спрямувати кошти на потреби регіонального розвитку регіонів. Для підтримки змін слід створити фонди з питань диверсифікації економіки, розвитку інфраструктури, пенсійного забезпечення, освіти.

Цей перелік порад не є вичерпним, однак він надає орієнтири для початку системної роботи над справедливою трансформацією вугільних регіонів.

Згаданий шахтар після півсторіччя роботи пішов на заслужений відпочинок. Доглядає за садом, піклується про онуків. Далеко не всім його колегам підходить таке рішення. Ми точно не можемо просто відправити на пенсію цілі міста, які десятиліттями залежали від підприємств, навколо яких утворювалися.

Пошук та реалізація рішень, які допоможуть трансформувати шахтарські регіони, використати потенціал міст та їх мешканців і створити привабливе для життя середовище на місці закритих підприємств — це питання, яке стоїть особливо гостро. Займатися ним потрібно прямо зараз.