Внешний дисбаланс: почему в Украине до сих пор не думают об инвестициях

Новітні дані про зовнішню торгівлю України свідчать, що системна вітчизняна хвороба "дефіцит поточного рахунку платіжного балансу" — різниця між експортом та імпортом — не тільки не виліковується, а й загострюється.

За чотири місяці 2019 року від'ємне сальдо торгівлі товарами погіршилося порівняно з відповідним періодом 2018 року на 652 млн дол.

Зростання експорту на 6% повністю нівельоване зростанням імпорту на 9,3%, і ця тенденція є стійкою.

Будь-який уряд, результати діяльності якого свідчать про безвідповідальність у справі відкриття українських ринків для іноземних товарів без адекватних заходів стимулювання власних виробництв, пішов би у відставку, а наш іде на вибори.

Добре, що обсяги зовнішньої торгівлі України зростають. Добре, що відбувається переорієнтація зі Сходу на Захід. Однак украй погано, що подолання негативних тенденцій щодо балансу поточного рахунку так і не стало за останні п'ять років наріжним каменем економічної політики держави.

Натомість преса була переповнена переможними реляціями на кшталт "експортуй". Самі по собі вони не могли бути свідченням ефективних заходів з виправлення торговельного дефіциту, який насправді є хронічним явищем.

Аби щось експортувати, його треба спочатку виробити. Щоб створювалися виробництва, потрібні інвестиції — зовнішні або внутрішні. Потрібна політика стимулювання технологічного імпорту для створення виробництв товарів з високою доданою вартістю, а не продажу люксових автомобілів.

Приклади щонайменше двох країн, які подолали шлях з третього світу у вищу лігу — Китаю і Туреччини, — свідчать про ефективність політики трансферу виробництв і технологій. Все просто: хочуть "Бош" або "Самсунг" продавати у нас свої товари — нехай створюють виробництва в Україні.

Туреччина забезпечила таким чином технологічний прогрес не тільки у цивільному секторі економіки, а й у секторі оборони. Тепер вона сама експортує сотні найменувань продукції ВПК, як раніше імпортувала. Про Китай годі й говорити.

Крім створення підприємств, здатних виробляти експортну продукцію, і налагодження виробництв, спроможних замінити імпорт, дефіцит платіжного балансу мав би покриватися через надходження прямих іноземних інвестицій.

Їх отримуємо обмаль навіть з урахуванням війни. Бравурні звіти про інвестиційні перемоги містять відверто маніпулятивні дані. До "інвестицій" зараховується прихід на ринок України іноземних ритейлерів та іноземних сервісів. Проте вони не створюють доданої вартості, яка б дозволяла балансувати зовнішню торгівлю.

Залишаються золотовалютні резерви, програми МВФ, інші фінансові інструменти боргу. Вони тиснуть на обмінний курс і не дають вільно дихати економіці, оскільки обумовлюються жорсткими умовами, що мінімізують ризики. Ледь не основним механізмом балансування стають перекази українців, що працюють за кордоном.

Таким чином, уряд за п'ять післяреволюційних років і протягом двох з половиною років після початку дії угоди про вільну торгівлю з Євросоюзом не спромігся запровадити ефективні заходи для виправлення ситуації.

Українська держава не може забезпечити надходження в Україну інвестицій і створення достатньої кількості робочих місць, проте створила політичні передумови для вільної міграції робочої сили за кордон.

Робоча сила масово виїхала за кордон і, працюючи там, почала переказувати в Україну значні, понад 11 млрд дол 2018 року, фінансові ресурси, які істотно перебільшили навіть теоретичні обсяги очікуваних прямих іноземних інвестицій.

Різниця між роботою наших громадян удома і за кордоном полягає не тільки у місці сплати податків, а й у зміцненні внутрішньої спроможності України до розвитку. Колись турецькі компанії, які будують у нас дороги, привозили робітників, обладнання і матеріали з-за кордону. Тепер майже все це — українське.

Ті, хто прикривають вирубування лісів у Карпатах, повинні розуміти, що це веде не лише до екологічної катастрофи, а й до соціального вибуху. Якщо ж певне вирубування лісу допустиме, то і переробляти його треба в Україні, а не в Австрії.

Трудова міграція є нормальним процесом. Проте, якщо вона відбувається у таких масштабах, як у нас, то через кілька років нам теж будуть потрібні трудові мігранти, і вже зараз слід ретельно уявляти всі можливі наслідки цього процесу.

Особливо небезпечним для внутрішньополітичної стабільності є те, що погіршення торговельного балансу стало реальністю після початку дії угоди про вільну торгівлю з ЄС. Позитивна тенденція 2015 року, коли вдалося виправити катастрофічні наслідки агресії РФ, змінилася стійким погіршенням дефіциту платіжного балансу: у 2018 році він зріс майже удвічі до 11,5 млрд дол — 9% ВВП.

У 2018 році було точно відомо, що темпи зростання експорту товарів порівняно з 2017 роком зменшуються, але як можна визнати негативні тенденції у передвиборчий рік? Натомість Україна запропонувала ще й укласти угоду про вільну торгівлю з Китаєм, що звело б нанівець навіть ті мізерні кроки, які деінде робляться для реанімації національного промислового виробництва.

Звичайно, неможливо ставити під сумнів угоду про вільну торгівлю з Євросоюзом. У довгостроковій перспективі вона стане ефективним інструментом підвищення якості української продукції. Наші продукти харчування — не сировина — вже присутні в усьому світі: від Перської затоки до Північної Америки.

Водночас новітній завод з виробництва мерседесів Німеччина відкриває в автократичній й агресивній Росії, а не у демократичній і мирній Україні. Причиною цього є утиски бізнесу, корупція і відсутність правової держави, особливо чесного правосуддя. Що зроблено у цьому плані за останні роки?

Було б несправедливо стверджувати, що кругом суцільна зрада. Ні, бізнесу стало трохи легше дихати, особливо тому, що перемістив частину персоналу і фінансові операції у Польщу. Нацбанк лібералізував валютні операції і тепер українці, щоправда, не всі, можуть купувати акції іноземних компаній.

Можливо, колись українці зможуть купувати акції і власних компаній, які будуть торгувалися на прозорій фондовій біржі і перебуватимуть під ретельним наглядом чесної і професійної комісії з цінних паперів.

Сотні мільярдів доларів, які лежать на депозитах, давно повинні бути інвестовані у технології і виробництва, а не у брутальну забудову міст, насамперед Києва, перетворюючи його на некерований і некомфортний мегаполіс.

Якщо вигідніше будувати торговельні моли, а не виробництво фармацевтичної продукції чи побутової техніки, то державна політика є хибною. Монетарні стимули повинні бути спрямовані на виробництво, а не на споживання.

Треба говорити про тотальне енергозбереження, а не тільки про збільшення потужностей для генерації, про інвестиції в промислові інновації, а не про будівництво чергового "Епіцентру" на відстані двох кілометрів від попереднього.

Крім суто математичних показників зовнішньої торгівлі, варто нарешті звернути увагу на її товарну структуру. Сировина з перерозподілом рік від року певних відсотків  між "залізом", "хімією" та "аграрним сектором" — ось її структура.

І так всі 28 років незалежності. Ухвалено безліч урядових документів, але змін нема. Причина у тому, що це насправді нікому не цікаво.

Впливові бізнесмени, які контролюють відповідні галузі, почуваються цілком упевнено, а малокваліфіковані урядовці, які сприяють цій упевненості, мріють про перехід у Верховну Раду, а не про реалізацію змістовних реформ.

Під час фінансової кризи 2009 року уряд Туреччини ухвалив програму економічних стимулів, у тому числі з урахуванням структури зовнішньої торгівлі, потреб і можливостей кожного регіону, наявності промислового потенціалу і робочої сили.

Туреччина — унітарна держава, та треба було бачити, як ретельно по кожному вілайєту (області) були розписані економічні стимули для розвитку територій.

Загальнонаціональні програми враховували необхідність зростання доходів основної частини населення, а не купки багатих. Хочеш "Рейндж ровер" з трилітровим двигуном? Будь ласка: 20 тис євро податок. Щороку. Без винятків.

Відібрати і поділити — ідеологія Шарикових, але водночас неможливо ігнорувати й економічні та соціальні процеси в українському суспільстві та світі.

Світ переходить до наступного етапу промислової революції, а ми радіємо все ще очікуваному приходу "Ікеї". Хочеться вірити, що оновлена владна команда розуміє ці виклики і не має психологічних перепон для реалізації очевидної політики.