Вместо газовой формулы "Дюссельдорф +" - внутренние резервы экономики

Перед початком аналізу цього питання стисло означу, як основні претенденти на посаду глави держави бачать проблему зниження ціни на газ і умови співпраці з МВФ.

Серед чотирьох найрейтинговіших кандидатів у президенти України лише Юлія Тимошенко зобов’язалася – в разі перемоги на виборах – знизити ціну на газ для побутових споживачів у 2 рази.

При цьому вона підкреслила, що співробітництво з МВФ є надзвичайно важливим і його необхідно продовжувати, але на умовах, які не будуть шкодити інтересам українців.

Чинний президент Петро Порошенко, вочевидь, продовжуватиме співпрацю з МВФ на раніше затверджених умовах.

А це означає подальше зростання ціни на газ для населення до рівня промислових споживачів.

Володимир Зеленський виступає за співпрацю з МВФ, при цьому не конкретизуючи умов.

Щодо Анатолія Гриценка, то він обстоює припинення співпраці з МВФ, проте щодо ціни на газ однозначно не висловлюється.

На мій погляд, сьогодні надзвичайно актуальним є визначення варіантів, які слід запропонувати Міжнародному валютному фонду, аби зберегти для України транші за програмою stand-by – і таким чином уникнути фінансової катастрофи.

При цьому необхідно пам’ятати: хоч ці кредити нині – критично необхідні для України, з часом від них слід остаточно відмовитися.

Горе-реформатори: ні кроку без МВФ.

Альтернативи підвищенню цін на газ як головній умові МВФ все ж таки існують.

Але для цього урядові потрібно проводити реальні, а не імітаційні реформи, аби бюджет України отримував потужні й прозорі ресурси від економічної діяльності.

У будь-якому разі виплата зовнішніх боргів за рахунок збіднілого населення є неприпустимою.

Як виявляється, на щось більше наші "реформатори" не здатні?

Та й  реальний ефект від такого конгеніального рішення уряду, як підвищення ціни на газ, є доволі сумнівним.

Поясню чому. Як відомо, за програмою stand-by МФВ протягом поточного року має позичити Україні З,9 млрд дол., з яких 1,4 млрд вже було отримано в грудні 2018 р.

Нагадаємо, що український уряд взамін на позику погодився поетапно, протягом року підвищити ціну на газ в цілому на 60%, щоби врешті-решт зрівняти вартість палива для побутових споживачів з ціною для промислових.

При цьому вітчизняний держбюджет у 2019 році витратить на субсидії для соціально-вразливого населення аж 58 млрд грн, що дорівнює більше, як 2 млрд дол.

Відтак вигода від урядової позики становитиме всього 1,9 млрд дол.

Проте і ця сума може вивітритися з бюджету через карколомне зростання заборгованості населення за опалення й гарячу воду.

Так, лише за даними Державної служби статистики України, борги споживачів за житлово-комунальні послуги лише за грудень минулого року зросли на 7,38 млрд грн і нині становить 50,76 млрд грн.

А це означає недоотримання бюджетом значної суми у розмірі 20% ПДВ, що становить близько 10 млрд грн (0,3 млрд дол.).

Тобто фактично кредитний "профіцит" для держави становитиме 1,6 млрд доларів. Але чи варто було за таку суму вчергове ще більше пригноблювати економічно і без того найбідніше в Європі населення?

Невже ці гроші не можна було знайти всередині української економіки – завдяки реалізації "144 реформ", якими так хизується нинішнє державне керівництво?

Реальні альтернативи, щоб не чіпати газ.

Пропоную розглянути, з яких найвірогідніших джерел можна було б не лише компенсувати підвищення ціни на газ для населення як запоруку надання кредитів МВФ, а й у перспективі відмовитися від них.

Ціна на газ для населення нині в ручному режимі регулюється урядом. Назагал це мало би відбуватися згідно з законом України "Про ціни і ціноутворення".

У ньому прописано, що ціна на газ для потреб населення, якщо вона встановлюється державою, повинна визначатися на основі собівартості й економічно обґрунтованого відсотка прибутку.

Сьогодні після минулорічного жовтневого підвищення ціни на газ цей "гешефт" складає аж 250%!

Водночас достатнє економічне обґрунтування таких надприбутків державного монополіста відсутнє.

На думку деяких експертів, адекватною б була вартість газу для населення на рівні 4000-4500 грн за тис. куб.

Тоді б і монополістичні "вовки" лишалися б ситими, і переважна більшість населення могла б самостійно сплачувати рахунки за ЖК-послуги, найперше ж – за постачання тепла й гарячої води.

А головне держбюджет міг би зекономити 58 млрд грн і виплатити самостійно за рахунок цих коштів цьогорічні 1,9 млрд дол. боргу перед МВФ.

Усе це наочно демонструє, що "страшилки" від топ-можновладців щодо економічного краху без підвищення ціни на газ для населення до рівня промисловості – як мінімум, безпідставні.

Держбюджет міг би отримати мільярди гривень від приватизації архаїчних державних та комунальних підприємств.

За оцінкою самого прем’єр-міністра Володимира Гройсмана, ці структури приносять Україні збитків на 82 млрд грн, будучи осередками неефективності та корупції.

У 2018 році уряд планував отримати від приватизації таких підприємств 22,5 млрд грн. Це трохи менше чверті всієї суми, що її наша держава має отримати за програмою МВФ stand-by. Та план приватизації був цілковито провалений.

Протягом останніх п’яти років (та й раніше) майже кожен політик чи урядовець просторікував на предмет того, як нам потрібно боротися з офшорами і контролювати трансфертне ціноутворення.

За часів Януковича навіть був прийнятий спеціальний закон, аби запобігати ухилянню від сплати податків шляхом продажів олігархічної (і не тільки) продукції власним офшорам за сміховинною ціною.

Проте і донині державна боротьба з "трансфертами" лишається на папері, оскільки олігархічний бізнес сьогодні ще міцніше зрісся з державним апаратом.

Тим часом, 75 % українського експорту проходить через офшорні "прокладки" і на цих схемах Україна щороку втрачає близько 54 млрд грн.

Цієї суми якраз би і вистачило на обов’язкову виплату, що її має здійснити Україна Міжнародному валютному фонду у поточному році.

Через корупцію, що процвітає на митниці, Україна втрачає щороку понад 4 млрд євро. Лише вдумаймося: це – більше однієї десятої усієї дохідної частини держбюджету-2018!

Водночас, якби уряд ліквідував корупційні потоки на митниці, то отримав би суму, яка б з головою покрила кошти, що їх вижебрали верховні можновладці у МВФ за програмою stand-by.

Ще одна стаття доходів, яка б однозначно уможливила безболісну виплату Україною боргу МВФ (апріорі без підвищення ціни на газ у ЖК-секторі) – це детінізація економіки.

За різними експертними даними, поза банківською системою перебуває від 50 до 100 млрд доларів у гривневому еквіваленті. 

Значна частина цих коштів циркулює в "тіньовій" економіці. Чи хтось чув про якусь дієву і притомну президентську чи урядову програму щодо комплексного виводу цих мільярдів з "тіні"?

Хто буде цим займатися, якщо численні топ-чиновники й депутати вписують в е-декларації мільйони гривень, доларів і євро у "кеші", офіційне походження яких вони пояснити не в змозі?

Тим паче, що згідно зі свіжим резонансним рішенням Конституційного суду, відтепер вони не зобов’язані цього робити взагалі.

Тут перераховано лише декілька найдієвіших альтернатив, які дозволили б не лише не мордувати людей безпрецедентним підвищенням цін на газ, не лише виплачувати поточні зовнішні борги, а й навіть уможливили б узагалі обійтися без непідйомних для української економіки кредитів від МВФ.

На жаль, нинішня політична еліта просто-таки не зацікавлена проводити чи не найважливішу реформу економіки, що полягає в ліквідації вищеназваних гіперкорупційних схем.

Сьогоднішні ж можновладці не мотивовані це робити саме тому, що тоді вони будуть геть позбавлені корупційної ренти і злочинних надприбутків.

Вочевидь до цих питань можна буде повернутися лише після системного перезавантаження всіх гілок влади.

Так, ці проблеми не вирішуються за помахом чарівної палички. Проте останні 5 років у цьому сенсі були безнадійно втрачені.