Глобализация против украинского моратория на продажу земли

У минулому році наша держава експортувала до Європейського Союзу зерна на 1,7 млрд доларів, соняшникової олії – на 1,4 млрд дол. та насіння олійних культур на 1,1 млрд доларів.

Україна входить до ТОП-10 найбільших постачальників агропродукції в ЄС. При цьому більшість українських аграріїв не можна поки назвати тими, хто фанатично працює над збільшенням прибутковості з одного гектара. Хоча логіка підказує, що це мало б бути стратегією.

Якщо порівнювати ефективність ведення агробізнесу українських компаній і, наприклад, датських, то різниця в ефективності використання одного гектара може досягати десятків разів.

Українським аграріям є куди інвестувати, щоб заробляти більше – це і земля, і створення інфраструктури, і навчання людей, впровадження сучасних технологій. Проте учасникам ринку бракує впевненості у завтрашньому дні.

Ту ж землю в Україні досі не можна ані купити, ані продати. Тоді чи є сенс вкладати в неї гроші, які повернуться, якщо пощастить, мінімум за кілька років?

На мій погляд, непрозорі правила користування землею, які ми називаємо "мораторієм", є економічним гальмом не тільки для аграріїв, але для всієї країни.

Власники землі не мають гарантій, що вона належатиме їм і надалі, що цю землю можна буде передати у власність дітям, тому не охоче вкладаються в довгострокові проекти – розбудову аграрної інфраструктури.

Хоча у нас є клієнти, які будують сільські дороги до своїх полів, але це у більшості випадків винятки з правила. Вони визнають, що з задоволенням вкладалися б в інфраструктуру, якщо б був би відкритий обіг землі.

Вільний ринок землі – це частина нової економічної моделі.

Якщо підходити до питання зі стратегічного погляду, я робив би так: створював би пілотні проекти, на базі яких відпрацьовував усі питання, пов’язані з Антикорупційним судом, земельними відносинами, децентралізацією тощо.

Зараз усі твердять про зраду, і як буде добре у майбутньому. Але потрібно робити конкретні кроки вже сьогодні.

Наприклад, можна створити у 5-6-ти областях пілотні проекти, відпрацювати там протягом кількох років законодавчі акти щодо земельного регулювання. Це свого роду тестування механізмів запуску ринку і для юристів, і для власників паїв, і для бізнесу.

Райони слід обирати там, де більше за все відбувається рейдерських атак, бо цей показник свідчить про найгірше врегульовані земельні взаємовідносини.

Я виходжу з логіки проектного менеджера: для того, щоб щось робити на великій території, треба це спочатку зробити на малій.

Чому б до цього пілотного проекту одразу не запросити венчурні фонди, й подивитися, що вони насправді зможуть зробити?

Україна є частиною глобальної економіки. Наше завдання – випускати щонайменше готовий продукт, а не сировину. Це означатиме, що на цій території залишиться вся додана вартість.

Візьмемо, наприклад, переробку кукурудзи, яка зараз є однією з експортних культур. Компанія "Bunge" на Вінничині планує будувати завод з виробництва кукурудзяного борошна.

Чомусь це не зробила жодна українська компанія? "Bunge" у глобальному економічному ланцюжку має свого споживача, і ця компанія бачить рентабельність в Україні.

Завдання влади зараз – створити такі економічні умови, щоб глобальні гравці лишали саме тут додану вартість. А це податки, робочі місця та інвестиції.

Українці вже мають думати про землю, яка залишиться їх правнукам, про те, як зберегти якість ґрунтів і підвищити їх вартість.

Звичайно, що зараз бізнес-план українського фермера дуже короткий. Він однорічний. Навесні – посадити, восени – зібрати.

Сьогодні українська земля дає змогу непогано заробити. Десь вона виснажується, десь ні. Загальна статистика в світі щодо чорнозему свідчить, що його кількість зменшується. Тому наразі потрібні інвестиції в їх збереження і відміна мораторію їх гарантує.

Я не вважаю, що з відкриттям ринку землі кардинально зміниться ціна на неї, і не вважаю, що ми маємо хвилюватися про це.

Ми маємо думати про той прибуток, який отримаємо з цього ресурсу. Нам важлива не ціна цієї землі з погляду продажу, а її капіталізація.

Адже це дозволить створювати додаткову вартість, ціну 1 га землі регулюватиме ринок, і на мій погляд, це не має значення. Ті люди, які думають про ціну, – спекулянти.

Не вважаю, що спекулянти довгостроково та стратегічно думають. Тому для себе формую питання відміни мораторію не як ціну землі, а як її капіталізацію. А це вже зовсім інша стратегія, інший підхід.