Шесть миллионов гривен для пенсионера: как это возможно?

Політика соціального рабства, що впроваджувалася у Радянському Союзі, на жаль, продовжує реалізовуватись і в незалежній Україні.

Її ключова особливість – утримування бідних, і як наслідок – залежних українців на гачку державних подачок. Замість створення умов для відкриття і розвитку бізнесу  на підприємців чиниться тиск, зростають штрафи.

Замість прозорих тарифів та монетизації пільг на комунальні послуги впроваджується субсидіювання, розподіл якого відбувається в ручному режимі.

Замість припинення тиску на бізнес та створення умов для залучення інвестицій, що будуть стимулювати появу нових робочих місць, - мізерні виплати по безробіттю.

Чи не найбільш залежні українські пенсіонери - все трудове життя вони напрацьовують страховий стаж, сплачують внески і податки, а у результаті отримують мізерну пенсію, при цьому ще й різноманітні надбавки за умови праці та інші вислуги українські уряди скасовують на свій розсуд.

У 2011 Азаров забрав левові частки пенсій у чорнобильців, у 2017 Гройсман залишив без пенсійних надбавок науковців і зменшив пенсії всім наступним поколінням пенсіонерів, знизивши коефіцієнт вартості року страхового стажу з 1,35 до1.

З метою зменшення залежності від влади необхідно впроваджувати систему обов'язкового пенсійного накопичення, в тому числі створюючи саму культуру накопичень,  яка зробила успішними і заможними пенсіонерів в розвинутих країнах.

Пенсійні фонди світу, на відміну від українського, не стоять з простягнутою рукою перед урядами, вони самі інвестують у власну економіку. Ресурси 300 потужних світових пенсійних фондів складають 6 трильйонів доларів.

Активи пенсійних фондів Нідерландів дорівнюють 133% ВВП держави, Швейцарії - 115%, США - 107%. Взагалі нормою у державах зі сталою економікою вважається показник 70%. Ці пенсійні фонди купують корпоративні акції, банківські метали, нерухомість, землі, не рідкими є випадки, коли вони виступають кредиторами для держави.

Але керувати рабами легше, ніж тими, хто має голос і вимагає, щоб його чули, тому жоден український уряд, в тому числі сьогоднішній, поки що так і не впровадив другий обов’язковий накопичувальний рівень пенсійного страхування.

Частково накопичувальний рівень (необов’язковий) вже  працює у вигляді недержавних пенсійних фондів, чиї активи складають близько 2 мільярдів гривень.

Найбільшими активами володіє пенсійний фонд НБУ (1,5 млрд грн) і саме діяльність цього фонду є аргументом тих, хто з власних інтересів не хоче впроваджувати накопичувальну систему в Україні.

Річ у тім, що корпоративний пенсійний фонд Нацбанку був фактично пограбований власним керівництвом, третина його активів була виведена через різноманітні схеми: пряме фінансування інвестиційних проектів, кредитування проектів під заставу депозитів фонду, приховане кредитування, придбання окремих акцій за завищеними цінами, тощо.

Але сам цей факт не характеризує систему накопичень, навпаки - саме тому, що система обов'язкових накопичень сьогодні не впроваджена, стала можливою ця ситуація.

Та не тільки цим прикладом лякають українських вкладників. Є декілька міфів, які потребують негайного спростування. Зокрема, деякі з них утворені хибними твердженнями представників Світового банку.

Міф №1: Україна не готова до впровадження накопичувальної системи.

Це не відповідає дійсності, Україна готова до цього з 2003 року, коли була розроблена модель недержавного пенсійного страхування, за якою і працюють сьогодні недержавні пенсійні фонди.

Міф №2: інвестування в українські активи не є ефективним.

Таке твердження дуже вигідно лобіювати представникам саме іноземних економік. В Україні успішно інвестують у ОВДП, депозити, банківські метали, облігації, акції. Інвестувати  в іноземні активи означає  вимивати капітал з власної держави та інвестувати в розвиток чужої.

Міф №3: до роботи у накопичувальній системі треба залучати іноземні структури, а українські не варті довіри.

В Україні є приклади вітчизняних фондів, які під час кризи 2008 року зберегли та примножили активи своїх вкладників (як і в інші нестабільні політичні і економічні часи). Про історії таких успіхів треба обов'язково говорити, аналізуючи їх причини.

Міф №4: запровадження накопичувальної системи негативно вплине на внески до існуючої системи

Внески до солідарного рівня пенсійного забезпечення, які складаються з ЄСВ, жодним чином не пов'язані з відрахуваннями, які пропонується здійснювати  до накопичувальної системи згідно з відповідним законопроектом, що зараз очікує свого розгляду у парламенті.

Такі внески здійснюватимуться окремо, і не зменшать базу ЄСВ, яка надходить до бюджету, навпаки - можуть збільшити її.

Накопичувальний рівень передбачає персоналізацію платників відрахувань, тобто він сприятиме детінізації заробітних плат: самі працівники будуть зацікавлені в отриманні офіційної оплати праці.

Думка іноземних партнерів надзвичайно важлива для нас, але під питанням майбутнє України, є ризик втрати державності, а отже  такі важливі рішення, як справжня реформа системи пенсійного забезпечення, Україна має приймати на власний розсуд.

Ми вдячні Світовому банку за допомогу, проте, на жаль, у ситуації із пенсійною реформою Світовий банк нічого не пропонує, хоча міг би надати інформацію щодо додаткових важелів можливостей та запобіжників ризиків.

Саме розрахунки Світового банку демонструють, що якщо не впровадити накопичувальний рівень сьогодні, то вже через 30 років українці отримуватимуть пенсію, яка становитиме мізерні  18% від їх заробітної плати.

Але за обчисленнями експертів ринку недержавного пенсійного страхування, впровадження системи обов'язкових накопичень вже з 2019-го року надасть можливість кожному пенсіонеру отримати при виході на пенсію приблизно 6 мільйонів гривень, які будуть розподілені на щомісячні пожиттєві виплати.

Сьогодні Україна як ніколи готова до впровадження накопичувального рівня , бо "завтра" у нас може вже не бути.