Что не так с таможенным режимом переработки в Украине

Як збільшити ефективність економіки країни та створити умови для подальшого зростання?

Цим питанням в Україні переймаються вже не один рік.

Розглянемо практичні аспекти ефективного застосування митного режиму переробки як однієї із складових економічного успіху країни.

Переробка як складова економічного зростання

Для визначення факторів, які можуть позитивно вплинути на ефективність економіки, доцільно подивитись на досвід країн "Варшавської четвірки" (Угорщина, Чехія, Словаччина та Польща).

Стартувавши майже з однакових позицій у економіці після розпаду радянської системи, ці країни добилися значно вищих результатів у плані економічного зростання. Наприклад, на початку 90-х ВВП сусідньої Польщі був навіть менше українського. Проте у 2015 році польський ВВП більш ніж у 2,5 рази перевищив ВВП України.

За результатами дослідження науковців із Czech University of Life Sciences, у перехідний період трансформації економіки країн Вишеградської четвірки, починаючи з 1994 року, зростання ВВП цих країн пояснюється зростанням об’ємів зовнішньої торгівлі, а саме — експорту промислової продукції з високою доданою вартістю (від 80 до 90 % у товарній структурі експорту цих країн).

Інше дослідження експертів Світового банку показує, що зростання експорту країн Вишеградської четвірки обумовлене саме тим, що у цих країнах зросла роль експортоорієнтованої переробної промисловості, інтегрованої до світових ланцюжків постачання.

Позитивну роль участі країни у міжнародному виробництві розуміють і в українському уряді. Автори Експортної стратегії, нещодавно розробленої Мінекономіки, прямо закликають до залучення країни до міжнародних ланцюжків доданої вартості, що приятиме збільшенню високотехнологічного експорту.

Налагодити експорт високотехнологічної продукції "з нуля" досить складно. У випадку держав Вишеградської четвірки до них прийшли іноземні інвестори і побудували там заводи, створюючи переробну промисловість. Наприклад, корпорація IBM у свій час  організувала потужне виробництво електронних компонентів в Угорщині.

Не в останню чергу, інтерес інвесторів до перспектив розвитку виробництва у цих країнах пояснювався саме наявністю сприятливих митних режимів переробки, які дозволяють завезти сировину без сплати податків, виробити готову продукцію, та реалізувати її на експорт.

Виробництво з використанням режиму переробки дає низку переваг, наприклад, залучення нових технологій для модернізації основних фондів, краще використання робочої сили і промислових ресурсів.

Адже Китай став "майстернею світу" не в останню чергу завдяки контрактному виробництву на основі переробки, і від відтворення іноземних технологій зміг перейти до розвитку власних технологій.

У тій же Угорщині, за даними ОЕСР, частка експорту після митного режиму переробки в 1996 році, під час економічних трансформацій, складала 20%. А у структурі китайського експорту доля продукції, виробленої у митному режимі переробки, становить близько 50%.

Тому, у комплексі з іншими міркуваннями використання митного режиму переробки в Україні має бути одним з ключових факторів зростання ВВП.

При цьому, з боку держави не очікується багато витрат. Головне — створити сприятливі умови для бізнесу. Економічні переваги очевидні: приплив іноземної валюти, а в перспективі і зростання податкових надходжень.

Митний режим переробки давно присутній в українському законодавстві. Однак, на відміну від країн Вишеградської четвірки та Китаю, доля промислового виробництва у митному режимі переробки в Україні залишається незначною, та потенціал цього митного режиму не в повній мірі використовується для забезпечення економічного зростання.

Причиною тому є ряд перешкод законодавчо- бюрократичного характеру.

Українські реалії переробки

В Україні, проблеми при застосуванні митного режиму переробки полягають саме у практичному застосуванні переробки.

Бюрократичні перепони у законодавстві, створені нібито для "кращого контролю", та непорозуміння з органами державної влади України стають "червоною стрічкою" для іноземних інвесторів. Наведемо всього декілька прикладів.

Документування операцій з переробки

У країнах ЄС при застосуванні режиму переробки митниця контролює обсяг виходу готової продукції при завершенні дії митного режиму. Тобто, спершу завозиться сировина, а вже при митному оформленні готової продукції виробник звітує, скільки він фактично витратив сировини на виробництво цієї продукції, і скільки утворилося відходів. Такий підхід відповідає логіці нормального технологічного процесу.

В Україні, все відбувається навпаки. Український переробник ще до завезення сировини повинен подати митниці повний звіт: скільки він планує ввезти сировини, скільки і якої готової продукції з цієї сировини буде вироблено, і т.д.

Однак, з точки зору технології виробництва, практично неможливо заздалегідь визначити точні показники виходу готової продукції та утворення відходів. Наслідком цього є зокрема те, що багато виробників, які працюють за індивідуальними замовленнями клієнтів практично не можуть застосовувати митний режим переробки в Україні.

Митний режим переробки та валютне регулювання

Традиційно, митний режим переробки в Україні асоціюється з виробництвом на давальницькій основі: український переробник отримує плату за переробку, у той час коли сировина і готова продукція належать іноземному замовнику.

Давальницька модель у свій час дозволила багатьом українським галузям, наприклад, пошив одягу та виробництво взуття) вижити під час кризи у 90-х. Разом з тим, у світовій економічній практиці митний режим переробки може застосовуватися і до імпортної сировини, купленої переробником.

Наразі в митному законодавстві України ніщо не забороняє підприємству закупити сировину, ввезти її в Україну у митному режимі переробки, та продати готову продукцію на експорт за кордон. Така організація процесу вигідна виробнику — не потрібно сплачувати ПДВ і мито при імпорті.

Вона вигідна також і державі — в країну надійде більше валютної виручки, виробнику не треба буде відшкодовувати ПДВ, буде сплачено більше податку на прибуток.

Але ж, застосування митного режиму переробки на підставі договорів купівлі-продажу гальмують недосконалі норми підзаконних актів Нацбанку, розроблених ще у 90-х роках. Вони застаріли та не узгоджуються з Митним кодексом.

Фіскальний тиск

Ще однією з причин, чому інвестори не досить активно розвивають виробництво на основі переробки в Україні, є фіскальний тиск та непередбачуваність дій українських чиновників.

Приклад — нещодавній спір про застосування режиму переробки між українськими фіскалами та міжнародним тютюновим виробником, про що раніше уже писала Економічна Правда.

Тютюнова компанія отримала від митниці дозвіл на переробку та здійснювала виробництво тютюнових виробів на експорт на підставі договорів купівлі-продажу. Але ГУ ДФС у Харківській області та Департамент податкового і митного аудиту ДФС зробили висновок про нібито неправомірність використання режиму переробки компанією і нарахували компанії більше півмільярда гривень.

Аргументи фіскалів звелися до неможливості застосування режиму переробки на підставі купівлі-продажу, претензіями до формування собівартості готової продукції у бухгалтерському обліку та маркуванню готової продукції штрих-кодами.

Хоча все це за своєю суттю не має відношення до контролю дотримання умов митного законодавства при застосуванні митного режиму переробки.

При цьому, митний департамент самої ж ДФС, Міністерство фінансів, Рада омбудсмена і ряд експертів неодноразово підтверджували законність операцій компанії. Судовий процес між ДФС та компанією триває, і сам факт його наявності не кращим чином відбивається на привабливості України для інвесторів.

Що робити

Україна має шанси повторити успіх Польщі, Угорщини, або інших східноєвропейських країн в частині розвитку переробної промисловості та застосування режиму переробки.

 Але це може трапитися лише якщо застаріле законодавство буде реформовано, стане чітким і прозорим та, що головніше, українські чиновники почнуть поважати закон, іноземних інвесторів та будуть готові нести відповідальність за свої дії.

У протилежному випадку мультинаціональні виробники, обираючи між Україною та іншими країнами при будівництві заводу, будуть продовжувати робити вибір не на користь України.