Прощай, морская капуста. Зачем избавляться от регулирования цен

Ми вже звикли до того, що у нас нема дефіциту, а на прилавках — не лише морська капуста "другої свіжості" і сірники.

Тим не менш, ми досі чомусь вважаємо, що чиновники краще за виробників знають, як формувати ціни.

І як тільки вони віддадуть цей контроль, ціни злетять до небес. Те, що це повна дурниця, зрозуміло для будь-кого, хто знає основи економіки.

Та чомусь багато українців, в тому числі політиків і депутатів, все ще закликають до ручного регулювання економіки.

Типова історія: у вас під домом з'явився мережевий супермаркет. Згодом напівлегальні МАФи, які були до того, закрилися. Чому? Тому що вони пропонували надто дорогі звичайні продукти.

Деякі мережі навіть проводять маркетингові кампанії з інспекції цін, стверджуючи, що у них ціни нижчі, ніж в інших.

Чи це справді так — окреме питання, але цей приклад демонструє одне: в умовах відкритої конкуренції бізнесу дуже вигідно пропонувати кращу ціну, і для цього зовсім не потрібне втручання держави. Навпаки — таке втручання тільки спотворює ринок і призводить до стрімкого росту цін.

Саме про це ми говорили під час "круглого стола", що відбувся за підтримки Американської торговельної палати і Мінекономрозвитку.

Як відомо, вже в четверте за останні півтора року міністерство запропонувало змінити сумнозвісну постанову №1548 від 1992 року про регулювання цін на соціальні продукти. Втрати, до яких призводить цінове регулювання, значні.

По-перше, ціни на соціальні продукти ростуть швидше, ніж на решту товарів.

З 2003 року по 2013 рік хліб, борошно і м'ясо свинини дорожчали швидше, ніж сукупний індекс споживчих цін, в середньому на 20%. При цьому в регіонах, де ціни регулює держава, і там, де ціни регулює ринок, продукти соціального блоку коштують майже однаково.

По-друге, необхідність занижувати прибутковість спотворює ринок продуктів. Сумлінні виробники повинні отримувати відповідні дозволи, а це ще той квест.

Як обійти обтяжливі процедури? Варіант перший — зробити підвищення наперед, оптом, щоб не ходити тричі. Варіант другий — дати хабар. На жаль, він досить розповсюджений: експертна оцінка корупційної складової цінового регулювання становить близько 300 млн дол на рік.

Як ви думаєте, хто у підсумку сплачує ці корупційні витрати? Правильно, споживачі "соціальних" продуктів.

По-третє, руйнується виробництво. Якщо ви виробляєте продукти харчування із соціального списку, у вас є чітке обмеження за прибутком.

В таких умовах важко інвестувати у розвиток, модернізацію обладнання. Тому виробники або переорієнтовуються на товари, які не підпадають під регулювання, або просто закривають виробництво.

Останнє масове скорочення виробництва відбулося навесні 2015 року, після драматичного падіння курсу гривні. Багатьом було простіше закрити виробництво, ніж отримати дозволи на зміну собівартості продуктів.

Статистика свідчить: за останні десять років виробництво найбільше падало там, де існувало регулювання цін. Компанії виживали хіба що завдяки експорту — це дозволяло хоч якось компенсувати втрати на внутрішньому ринку.

По-четверте, зменшуються можливості із залучення інвесторів у виробництво, погіршуються умови для стимулювання розвитку підприємництва.

Навіщо заходити в такий обтяжливий з точки зору регулювання сектор? Краще узяти щось простіше. Рітейлери теж переорієнтовуються на інші категорії, де нема регулювання, виділяючи для таких продуктів більші торгові площі.

По-п'яте, зменшується виробництво "соціальних" товарів, а ціни на них, як у випадку з гречкою, стрімко зростають. Коли держава намагається дотиснути виробників і скинути ціни, виникає відомий з радянських часів дефіцит.

Така ситуація шкодить в першу чергу соціально незабезпеченим верствам населення, які це регулювання було покликане захищати.

Підтримка соціально незахищених — важлива справа, але для цього необхідні ефективні програми, як у США чи Бразилії, де існує адресна підтримка сімей з низьким рівнем прибутку. Проте не треба вирішувати це за рахунок бізнесу.

Всі ці аргументи давно відомі всім учасникам ринку, представникам асоціацій і навіть державних органів. Скасування цінового регулювання підтримують всі: і Мінекономрозвитку, і Мінагрополітики, і Державна регуляторна служба, і Держпродспоживінспекція, і Антимонопольний комітет.

Тоді чому ж ця порочна практика досі існує? Головний ворог реформи — популізм. У головах багатьох українців ще живі міфи про радянське благополуччя і 15 сортів ковбаси. Але ж сортів ковбаси вже давно не 15, а всі 50, і в кожному магазині, і зовсім не через цінове регулювання.

Боротися з популізмом можна тільки одним чином: проводити роз'яснювальну роботу, наводити аргументи, а головне — дані статистики і досліджень.

Всіляким чином доносити просту думку: держава мусить створити сприятливі умови для чесної конкуренції, розвитку бізнесу і створення робочих місць. Це, в кінцевому випадку, не лише дозволить регулювати ціни ринковими методами, а й підвищити доходи населення. Хіба це не є метою соціальних ініціатив?

А тим часом уряд може зробити важливий крок назустріч бізнесу і скасувати надмірне регулювання цін. Відповідний проект — зміни до постанови №1548 — розміщений на сайті Мінекономрозвитку для публічного обговорення.

За наявності політичної волі затвердити ці зміни можна протягом місяця, адже для цього не потрібна підтримка парламенту. Такий крок отримав би позитивну оцінку бізнесу і дав би уряду додаткову підтримку у проведенні реформ.

* * *

Колонка є видом матеріалу, який відображає винятково точку зору автора. Вона не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, про яку йдеться.

Точка зору редакції "Економічної правди" та "Української правди" може не збігатися з точкою зору автора. Редакція не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія.