Начнет ли правительство бороться с земельной коррупцией

23 вересня в Полтаві відбулося виїзне засідання Кабміну. Практично повністю воно було присвячене земельним питанням.

Втім, згодом виявилося, що основною медійною метою візиту уряду до Полтаві стало бажання прем’єра дати на камери старт новій поліції цього міста, а тему, скоріш за все, підбирали вже по ходу – "під аграріїв".

Тим не менш, для фахівців у земельній сфері це засідання було важливим, а враження від побаченого – неоднозначні. Вистачило і конструктиву, і популізму, і дуже дивних, м'яко кажучи, пропозицій.

Почнемо з позитиву.

По-перше, дуже слушним є задеклароване об’єднання Державного земельного кадастру з містобудівним кадастром. Це те, що давно вже треба було зробити. Якщо земельний та містобудівні кадастри будуть існувати як єдина система, люди матимуть можливість отримати в одному місці максимум інформації про земельну ділянку, а не шукати її по різних базах даних.

По-друге, в уряді кажуть, що нарешті хочуть навести порядок у сфері державного контролю за використанням та охороною земель.

Дійсно, останнє десятиріччя органи державного контролю постійно перебувають у стані реорганізації/ліквідації, тому ефективність такого контролю є вкрай низькою. Треба, нарешті, остаточно визначитись з тим, хто буде здійснювати контроль і надати цьому органу ефективні засоби боротьби із "земельними" правопорушеннями.

По-третє, Держгеокадастр намагається переходити до надання усіх адмінпослуг через Інтернет. Якщо це дійсно втілити в життя, левову частину "земельної" корупції на побутовому рівні буде знищено і це можна лише вітати.

Але лунали на засідання й зовсім інші пропозиції. Відверто кажучи, дуже дивні. 

Наприклад, був запропонований шлях боротьби із масовою передачею земель державними підприємствами Академії наук приватним підприємствами за прихованими  договорами оренди – договорами про спільний обробіток.

Це конче необхідно робити, але у який спосіб? Замість того, щоб покарати порушників земельного законодавства, пропонується легалізувати їх порушення. Більше того – дозволити їм передавати землі на праві емфітевзису (тобто довгострокової оренди з можливістю перепродажу цього права) іншим особам.

Або ще одна ідея – про виведення на земельний ринок державного агенту, який, судячи з усього, мав би монопольне право скуповувати землі у фізичних осіб – така собі реінкарнація сумнозвісного Держзембанку. 

Чи, наприклад, пропозиція встановлення фіксованих цін на землевпорядні роботи. Саме по собі оформлення права на земельну ділянку не коштує великих грошей. Найбільше коштують хабарі чиновникам, які будуть погоджувати чи затверджувати землевпорядну документацію. І тут вартість документації виростає у рази.

Боротись треба не з "жадібними землевпорядниками", а з тими, хто без грошей жодної печатки не поставить. Це є просто відволіканням уваги від корупційних проблем в земельній галузі.

Не обійшлося на виїзному засіданні і без курйозів.

Зокрема, повною нісенітницею була пропозиція прем'єра та міністра юстиції на адресу голови Держгеокадастру передати функції із державної реєстрації земельних ділянок нотаріусам. В страшному сні я не можу уявити собі нотаріусів, які перевіряють обмінні XML-файли і встановлюють, чи правильні координати були присвоєні поворотним точкам земельної ділянки. Скоріш за все, тут була банальна помилка і малося на увазі надання нотаріусам можливості видавати витяги з кадастру.

А як можна оцінити ідею Держгеокадастру щодо вирішення питання колективної власності на землю, яка залишилась після паювання у власності колишніх колгоспів?

Таких  земель по країні чимало, і досі ніхто не знає, що з ними робити. Земельне відомство пропонує дуже простий шлях: просто взяти і передати їх до комунальної власності. Тільки хочеться спитати, а як Держгеокадастр буде оплачувати націоналізацію 1,5 млн. га землі, адже Конституція забороняє вилучати власність без компенсації?

Наостанок, процитую слова прем’єра: "на жаль, реальних змін в системі реєстрації землі не відбулося".

Дійсно, не відбулось, тому що сьогодні урядова політика у земельній сфері переважно складається з описаних вище елементів та пропозицій. І, не в останню чергу, через те, що вже існуючі законодавчі ініціативи щодо наведення порядку у земельній сфері часто просто ігноруються урядом.

Замість того, щоб підтримувати законопроект № 2279 щодо впорядкування проведення земельних аукціонів, який вже давно погоджено Аграрним комітетом Верховної Ради, уряд через півроку героїчно починає розробляти свій законопроект з цього ж питання. Для чого? Для того, щоб лаври дістались уряду? Чи, щоб ще трохи потягнути час?

Замість того, щоб ще вісім місяців тому передати землі за межами населених пунктів у комунальну власність, як передбачено не тільки законопроектом №1159, а і, до речі, Коаліційною угодою і програмою діяльності Кабміну, його розгляд блокується. Знову ж таки, чому?

Спілкуючись з виборцями, я бачу, як люди  потихеньку втрачають надію. Розмови про реформи, чи то в земельній сфері, чи в будь-якій іншій, мають бути підкріплені реальними справами. Інакше у людей складається враження, що, насправді, це лише черговий засіб отримати тимчасові  симпатії електорату.