Государство - эффективный собственник?

Останнім часом багато говорять про необхідність приватизувати десятки державних підприємств.

Найпопулярніший аргумент: держава - неефективний власник.

Справді, держава не може бути ефективним власником кіоску з пивом.

Однак такі великі корпорації, як "Укрзалізниця" чи "Енергоатом" можуть заробляти мільйони гривень для держави.

Приклади для наслідування можна знайти в усьому світі, наприклад, у Китаї чи арабських країнах.

У чому відмінність? Насамперед, у ставленні. У Китаї існує повага до держави і державного майна. Працювати у державній корпорації престижно.

В арабських країнах робота в державних чи державно-приватних компаніях - це найбажаніша кар'єра, там працюють найкращі фахівці та управлінці. У таких країнах державні корпорації - це фундамент, на якому тримається економіка.

А що у нас? У державні компанії приходили функціонери з міністерств. Приходили на маленьку зарплату, але отримували можливість красти величезні суми.

Державна компанія - це великі закупівлі та великі продажі, але мінімальний контроль та неефективна система управління. За цими недоліками нескладно приховати великі зловживання. Щоб взяти гроші, достатньо просто нахилитися.

Щоб цьому запобігти, управлінцю в державній компанії треба запропонувати настільки добрі умови, щоб йому було невигідно красти.

Якщо у керівника державної компанії зарплата 10 тис грн, а кар'єрне майбутнє повністю залежить від політичної кон'юнктури, то утриматися від спокуси взяти 10 млн грн тут і зараз можуть дуже небагато людей.

Так, для більшості людей в Україні 10-20 тис грн - дуже велика зарплата. Але керівник, в управлінні якого мільярди гривень державних коштів і який забезпечує робочі місця та стабільну зарплату, повинен бути достатньо фаховий і мотивований, щоб не красти, а керувати і примножувати статки держави.

Його зарплата повинна бути конкурентна порівняно з аналогічною роботою в комерційному секторі. Та сьогодні для таких керівників ця робота має більше соціальний характер. Менеджери-фахівці на підприємствах залишаються не довше, ніж на рік-два. Їм пропонують гарні умови з відповідною зарплатою.

Відповідно, і підхід до управління та оцінювання роботи керівника повинен бути таким, як у приватному бізнесі. Перед кожним керівником повинні стояти чіткі, вимірювані завдання, від досягнення яких і повинні залежати їх зарплати.

Фото ukrspirt.com

Держава, як і бізнес, повинна залучати для управління своїми активами найефективніших керівників, а не обирати з-поміж тих, хто не знайшов собі місця на ринку праці або приходить не розвивати підприємство, а красти. Хто ж повинен ставити ці завдання та оцінювати ефективність державного підприємства?

На мою думку, державі варто запозичити інструменти у приватного бізнесу. Наприклад, інтереси інвесторів у бізнесі забезпечує наглядова рада. До неї входять досвідчені підприємці та фахівці, які можуть не лише контролювати, а й ставити завдання та давати поради щодо стратегії.

Саме наглядовій раді підпорядковується керівництво компанії. На мою думку, такі органи варто створити і для українських державних підприємств. Міністерства, які погано справляються з функцією управління державними компаніями, делегували б цю функцію наглядовій раді, яка би професійно цим займалася.

Сьогодні держава для державних компаній відіграє роль регулятора, а повинна бути інвестором. Зараз держава нікуди не інвестує. У кращому разі - залучає кредити, аби щось підремонтувати і не дати інфраструктурі розвалитися. А інвестор знаходить можливості вкласти кошти, щоб потім отримати прибуток.

Чи стануть державні підприємства ефективними після запровадження іншої системи корпоративного управління та залучення найкращих професіоналів?

Здавалось би, більшість державних підприємств - це монополії. У них нема необхідності конкурувати на ринку, а тому працювати там простіше. Однак з іншого боку, у державному секторі діє багато бюрократичних механізмів, які не дозволяють приймати швидкі управлінські рішення.

Наприклад, коли змінюється ситуація на ринку, приватна компанія може швидко переглянути свою стратегію, переорієнтуватися на випуск нового продукту, скоротити штат працівників, найняти нове керівництво, знизити ціну. Натомість, державні компанії настільки зарегульовані, що всі ці рішення просто неможливі.

Фінансові плани затверджують міністерства, а діяльність регулюють закони та інші нормативні акти. Навіть кадрові призначення в державних підприємствах - це довгий, складний і дуже політизований процес.

Хоча державні монополії грають у відгородженому від конкуренції просторі, у них є соціальний фактор, який для бізнесу абсолютно добровільний і необов'язковий.

Фото ukrspirt.com

Наприклад, "Укрзалізниця" могла би бути надприбутковою, але для цього їй довелось би збалансувати ціни на товарні і пасажирські перевезення так, що більшість людей не могли б собі дозволити їздити потягами.

Аналогічно - "Укрспирт". Ціну на спирт регулює держава, адже непомірне подорожчання цього ресурсу лягло би на плечі кінцевих споживачів. А це призвело б до падіння бюджетних надходжень від акцизного податку. На жаль, у бідній державі цього соціального фактора уникнути неможливо.

У країнах з ефективною економікою - США, Саудівській Аравії, Китаї - державні монополії можуть бути надзвичайно прибутковими, а у таких країнах, як Бангладеш, Конго чи Україна, цього досягти значно важче.

Саме тому більшість українських компаній потрібно приватизувати. Для приватного бізнесу соціальний фактор - це питання його соціальної відповідальності, а для державної - вагома складова діяльності.

А до ідеї, що державна компанія отримує 500 млн грн прибутку, а її керівництво - зарплатню, в десять разів більшу, ніж середньостатистичний громадянин, сьогоднішнє українське суспільство взагалі не готове.

* * *

Колонка є видом матеріалу, який відображає винятково точку зору автора. Вона не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, про яку йдеться.

Точка зору редакції "Економічної правди" та "Української правди" може не збігатися з точкою зору автора. Редакція не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія.