Государственные решения

За останні півроку влада так і не розробила комплексної стратегії щодо Донбасу.

"Мінські домовленості" з самого початку ігнорувалися Росією та бойовиками, а тому не можуть вважатися повноцінним планом врегулювання конфлікту на сході.

Він був нереалістичним, при цьому деякі президентські ініціативи, зокрема, особливий порядок фінансування Донбасу, вдарили по президентському рейтингу.

Причина конфлікту на сході полягає не у російсько-українських відносинах, а у бажанні Росії переглянути архітектуру глобальної безпеки, яка сформувалася після закінчення холодної війни.

Саме тому цей конфлікт не може бути вирішений у двосторонньому форматі, а вимагає пакету рішень на трьох рівнях: геополітичному, українсько-російському та, власне, внутрішньому українському.

Питання врегулювання відносин з Росією повинне бути комплексним і стосуватися не лише Донбасу, але й Криму, про який все рідше згадують українські урядовці.

Водночас український уряд мусить виробити економічний механізм співжиття з тимчасово окупованими територіями. Відмова виплачувати пенсії жителям Донбасу означатиме визнання Києвом втрати цієї території і українських громадян.

Тимчасом політична еліта поглинута формуванням коаліції. Остаточна коаліційна угода може бути оприлюднена тільки 1 грудня 2014 року, хоча втрата часу в умовах економічної кризи та зовнішньої агресії з боку Росії недопустима.

Дилема забезпечення сходу

Український уряд опинився у патовій ситуації щодо економічного забезпечення районів Донбасу, контрольованих бойовиками.

З одного боку, безкоштовне забезпечення жителів регіону електроенергією та газом, пенсіями та соціальними виплатами перетвориться на тягар для українського бюджету, коли держава і так переживає потужну економічну кризу.

Більш того, малоймовірно, що пенсії і виплати знайдуть свого реципієнта - бойовики зі зброєю забиратимуть готівку відразу після її надходження.

З іншого боку, відмова від фінансування сепаратистського регіону буде трактуватися як відмова Києва від своїх громадян на цій території.

Це підштовхне місцевих жителів з пасивною позицією в орбіту російського впливу. Також подібний крок успішно використає російська пропаганда як для власного споживача, так і для експорту в Україну.

Альтернативний варіант - українська влада може стимулювати міграцію проукраїнського населення Донбасу на територію, підконтрольну українському уряду, та зосередитися на забезпеченні їх потреб згідно з недавно прийнятим законом "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо-переміщених осіб".

Закон поки що не підписав президент, хоча термін, відведений на це Конституцією, закінчився. Наразі в Україні офіційно зареєстровано 455 тис переселенців, хоча представники ООН заявляють, що реальна цифра становить 1 млн осіб.

Фото Андрія Поліковського

Уряд мусить бути готовий до того, що з початком зими, із загостренням дефіциту продовольства та готівки у Донбасі, ця кількість може значно зрости. Такі виклики є і джерелом нових можливостей для української влади.

По-перше, забезпечуючи потреби внутрішніх переселенців, Київ може апелювати, що підтримує весь Донбас. По-друге, ці люди є основним ресурсом для повернення регіону в орбіту впливу Києва, оскільки вони демонструють інше - демократичне, миролюбне, "українське" - обличчя Донбасу.

Яскравим прикладом застосування цього ресурсу є масові акції внутрішніх переселенців, які пройшли у різних містах України 2 листопада 2014 року та були покликані засудити фейкові вибори бойовиків.

Внутрішні переселенці наголошують, що саме вони є голосом Донбасу, а не 20% учасників збройних формувань, які Росія набрала з місцевих жителів.

Донецька інтелектуалка Олена Стяжкіна наголошує, що ще навесні 2014 року 65% жителів Донбасу хотіли жити в Україні. На той час лише третина населення регіону бажала бачити себе частиною "СРСР - Росії - ДНР".

Однак меншість була агресивною, отримала зброю та інструкторів з Росії, а решту зробила російська пропаганда та початок бойових дій на цій території.

Провал "мирного плану"

Проведення сепаратистських виборів засвідчило провал "мирних ініціатив" Петра Порошенка і відсутність запасного плану в української влади. З іншого боку, президентська адміністрація не реагує на дії бойовиків, що може говорити про наявність таємних домовленостей, не показаних у тексті "мінських угод".

Влада не використала вересень-жовтень для розробки стратегії поведінки Києва щодо Донбасу на випадок, якщо бойовики проігнорують мирні ініціативи.

Порошенко та Яценюк були поглинуті передвиборною кампанією, натомість бойовики використали цей час для інституційного забезпечення своїх квазідержавних утворень і нарощення військової присутності Росії.

Були створені органи управління, налагоджена робота шкіл та лікарень, відновлена економічна діяльність, забезпечення продовольством.

Водночас деяких незалежних лідерів бойовиків, наприклад, Ігоря Безлера, було витіснено з регіону, а з іншими Росія провела "виховну" роботу щодо необхідності координації зусиль у боротьбі проти українського уряду.

Накопичення озброєння та агресивні рухи Росії після "виборів" свідчить, що бойовики можуть спробувати відбити Дебальцеве - важливий транспортний вузол, Щастя з його головною електростанцією у Луганській області, Маріуполь - найбільший морський порт на Азовському морі - та донецький аеропорт.

Петро Порошенко. Фото texty.org.ua

Мета - забезпечення інфраструктури "ДНР-ЛНР" і подальшого перетворення їх на невизнані, але функціонуючі республіки на кшталт Абхазії чи Придністров'я.

При цьому всю відповідальність Кремль перекладе на бойовиків, оскільки у російському сприйнятті світу фейкових виборів достатньо для визнання маріонеткових республік, якщо вони працюють в інтересах Росії.

Коаліціада шкодить Україні

В умовах миру місяць на створення парламентської коаліції - звичайна практика. Однак коли Україна бореться із зовнішнім агресором та економічною кризою, втрата навіть кількох тижнів - неприпустима розкіш.

Тим більше, що між партіями, які формують коаліцію, нема ідеологічних розбіжностей, а їх передвиборні обіцянки збігаються на 80%.

В умовах, коли проведення реформ і боротьба з корупцією є питаннями виживання української держави, затягування формування коаліції свідчить про небажання основних політичних гравців поступатися власними амбіціями та про вплив на процес переговорів зовнішніх гравців, зокрема олігархів.

Згідно з Конституцією, процес формування коаліції може тривати місяць з дня відкриття першого засідання Верховної ради нового скликання.

Володимир Гройсман, віце-прем'єр та учасник коаліційних переговорів від "Блоку Петра Порошенка", недавно заявив, що перше засідання може відбутися 1 грудня 2014 року, і що саме тоді буде презентована коаліційна угода.

На руку учасникам процесу і затримка з підрахунком голосів на мажоритарних округах: остаточні результати були опубліковані лише 12 листопада 2014 року.

Відразу після виборів "Блок Петра Порошенка", "Народний фронт" і "Самопоміч" заявили, що предметом коаліційних переговорів повинен бути не розподіл посад, а визначення спільної програми реалізації реформ з конкретними кроками та часовими рамками. При цьому конкретики у заявах політиків бракує.

Представники провідних демократичних партій говорять про євроінтеграцію як єдиний зовнішньополітичний вектор, Угоду про асоціацію як дорожню карту для проведення реформ, децентралізацію як спосіб наділити регіони більшими повноваженнями, необхідність збільшення енергетичної незалежності України.

Спекулювання політиків на темі євроінтеграції може призвести до того, що реформи не будуть реалізовані, а об'єднавча риторика буде дискредитована. Деякі відомства уже зловживають тим, що пояснюють непопулярні кроки необхідністю відповідати європейським стандартам.

Володимир Гройсман

Наприклад, голова НБУ Валерія Гонтарєва недавно заявила, що можливість достроково знімати строкові депозити негативно впливає на збалансованість банківської системи і не відповідає європейським стандартам. Аналогічно, у ЄС не прийнято розплачуватися готівкою на суму понад 1 тис євро.

Однак такі новації потрібно було запроваджувати до фінансової кризи, а не тоді, коли довіра населення до банків втрачена, а гривня за рік упала на 100%.

Схожі підходи сповідують і чиновники Міністерства охорони здоров'я. Вони прийняли протокол, за яким значна частина хворих на туберкульоз проходитиме курс лікування у лікарнях та амбулаторно, а не в туберкульозних диспансерах.

Відмова від ізоляції хворого підвищує ризики поширення хвороби. Урядовці посилаються на європейський досвід, але ситуація з туберкульозом у країні набагато гірша, ніж в ЄС. Епідеміологічний поріг Україна перетнула у 1995 році.

Такі випадки свідчать, що при розробці реформ відомства повинні брати до уваги нюанси нинішньої ситуації в Україні. Євроінтеграція не може бути об'єктом маніпуляцій, а реформи мусять опиратися на деталізовані публічні політики у конкретній сфері, а не бути набором декларативних гасел певних політичних сил.

Як захистити бізнес

Прем'єр декларує бажання відмовитися від фінансування непідконтрольних українській владі територій Донбасу.

Для держбюджету це матиме частково позитивні наслідки, бо самодостатність Донецької області становить 39,8%, Луганської - 44,1%. Проте економічна ситуація в Україні може погіршитися, оскільки ці області забезпечують 16% ВВП країни.

Енергетичний сектор потребує комплексних реформ, і це стосується не лише видобутку газу, а й забезпечення АЕС ядерним паливом і ТЕС - вугіллям.

У всіх цих напрямках Київ залежить від Москви, тому це підриває основи національної безпеки України. Газове питання держава може вирішити самотужки, але галузь потребує спрощеної процедури ліцензування і лібералізації ринку.

Уряд України та ЄБРР підписали антикорупційну ініціативу, згідно з якою створюється посада бізнес-омбудсмена з антикорупційних питань. Протягом двох тижнів Кабмін прийме рішення стосовно створення інституту бізнес-омбудсмена.

Очікується, що бізнес-омбудсмен буде опікуватися розглядом скарг українських бізнесменів і представників закордонного бізнесу, що працюють в Україні. Зокрема, це стосуватиметься сигналів щодо корупційних проявів і рейдерських захоплень. Основна мета - стимулювання приходу в Україну інвестицій.

Зараз урядова комісія готує нормативно-правову базу: проекти закону і постанови уряду, які створять законодавче підґрунтя для діяльності бізнес-омбудсмена.

Валерія Гонтарєва. Фото tsn.ua

ЄБРР, Кабмін і представники бізнес-асоціацій, що працюють в Україні, шляхом конкурсу шукають людей, які можуть претендувати на цю посаду. Існує висока ймовірність, що цю посаду може обійняти іноземець.

Це не перша спроба створити такий інститут. Аналоги є у США, Росії, Грузії. Дискусії про його імплементацію в Україні тривають з осені 2012 року. Тоді Держкомпідприємництва намагався отримати функції бізнес-омбудсмена та певний контроль над низкою контролюючих органів.

Наступна спроба була у 2013 році. ЄБРР провів переговори з урядом щодо створення офісу бізнес-омбудсмена в Україні для покращення інвестиційного клімату, проте до реалізації задуму переговори не дійшли.

Експертне середовище позитивно оцінює впровадження інституту. В умовах перманентного очікування реформи судової системи, невдалих спроб покращення захисту прав інвесторів інститут бізнес-омбудсмена може стати цивілізованим інструментом вирішення конфліктів та суперечок між владою і бізнесом.

Однак не варто сподіватися, що бізнес-омбудсмен зможе стати гарантом якісного судочинства та своєрідною панацеєю в сфері захисту прав власності. Очевидно, що даний інститут зможе займатися тільки окремими характерними проблемами.

Водночас він може стати одним з точкових ударів, який разом з іншими заходами зможе поступово покращувати інвестиційний клімат в Україні.

Бізнес-омбудсмен може захищати інтереси бізнесу і за межами України. Урядові та неурядові структури розвинених країн ведуть потужну роботу із захисту інтересів власних компаній за кордоном. В українських же не вистачає персоналу, який може ефективно забезпечити відстоювання інтересів українського бізнесу.

Зараз функції бізнес-омбудсмена виконують саморегулюючі організації, бізнес-асоціації та окремі органи влади. При створенні цього інституту важливо чітко розмежувати функції, щоб уникнути конфліктів і дублювання обов'язків. Також важливо унеможливити застосування корупційних схем.

Донбас без грошей

Одним з найбільш контраверсійних питань минулого тижня була заява Яценюка про те, що непідконтрольні Україні території Донбасу фінансуватися не будуть.

Також прем'єр заявляв, що ці території потребують значних дотацій: 19,6 млрд грн Донецька область і 14,6 млрд грн - Луганська. Для усієї Донеччини держбюджет передбачає 37 млрд грн, Луганщини - 19,8 млрд грн.

Дискусійним залишається питання наповнення держбюджету цими областями. Голова ДФС Ігор Білоус заявив, що за січень-жовтень 2014 року держбюджет недоотримав близько 6,7 млрд грн податків з Донецької та Луганської областей. За даними ж Донецької ОДА, область за дев'ять місяців виконала бюджет на 91%.

Ігор Білоус. Фото minrd.gov.ua

Доходи Донеччини у 2013 році становили 16,3 млрд грн, видатки - 41 млрд грн. Отже, самодостатність регіону - 39,8%. У Луганській області надходження у 2013 році становили 9,4 млрд грн проти 21,35 млрд грн видатків, тобто видатки перевищували доходи на 44,1%, і цю різницю покривала держава.

Компенсувати падіння бюджетних надходжень з регіону може зменшення державних витрат, у тому числі - на фінансування дефіциту пенсійного фонду. Проте проблемою є те, що за оцінками Світового банку внесок Донецької і Луганської областей у ВВП країни становить 16%.

Отже, ці регіони значно впливають на ситуацію в економіці України, і їх втрата може спричинити значне падіння промислового виробництва та ВВП.

Навряд чи регіону вдасться використовувати свій економічний потенціал у наступних роках. За даними заступника міністра економічного розвитку і торгівлі на території Донецької та Луганської областей економіка впала на 80%.

На Луганщині зупинені 19 з 23 системних підприємств, на Донеччині - 50%. Втрата робочих місць сягнула 50% на великих підприємствах і до 90% - на малих. Більше 90% готелів, ресторанів та магазинів у Донецьку припинили свою роботу.

Втрата контролю над окремим територіями у зоні АТО унеможливлює виконання державою низки функцій, зокрема, виплати пенсій та інших соціальних зобов'язань, міжбюджетних трансфертів та відновлення інфраструктури Донбасу.

Очевидно, що загальні тенденції економічної ситуації до кінця 2014 року не зміняться, тому проблему варто розглядати у двох аспектах.

1. Для держбюджету втрата контролю над регіоном означатиме зменшення видаткової частини за рахунок високої бюджетної залежності двох областей.

2. На економічну ситуацію в Україні значно впливатиме втрата контролю над регіоном через високу залежність промислового виробництва від вугільної галузі. Як відомо, у Донбасі видобувається 80% українського вугілля.

Спад також неминучий у металургійній промисловості - частки Донецької і Луганської областей у структурі металургії України становлять відповідно 34,4% і 9,3%, машинобудуванні - 6,9% і 15,8%, хімічній промисловості - 16% і 13%.

Енергетика потребує лібералізації

Україна має високу енергетичну залежність від російського газу, палива для атомних станцій і вугілля. Щоб її послабити, у жовтні 2014 року відбулося підписання тимчасових російсько-українських газових домовленостей. Утім, Росія оцінює їх як тимчасову політичну угоду без юридичних зобов'язань.

Певного успіху український уряд досягнув у диверсифікації постачальників ядерного палива, уклавши контракт з однією з американських компаній.

Володимир Путін. Фото elise.com.ua

Однак якщо Росія дочекається слушного моменту і відмовиться поставляти в Україну газ, вугілля і ядерне паливо, для Києва така ситуація виявиться катастрофічною: він опиниться на межі енергетичного колапсу.

Україна змушена купувати ядерне паливо у Росії через застарілу конструкцію ядерних реакторів. Так само залежні від російського антрациту українські ТЕС і ТЕЦ. Запобігти російським викликам енергетичної безпеки можна тільки шляхом оновлення національної енергетичної інфраструктури.

У рамках плану дій "Відновлення України" Яценюк запропонував нову енергетичну стратегію. У ній передбачається залучення ЄС та США до інвестування в модернізацію та експлуатацію ГТС, диверсифікація поставок ядерного палива, укладання договорів на будівництво і добудову атомних енергоблоків.

60% газу, який раніше купувався у РФ, постачатимуть європейські компанії. Крім Росії, ядерне паливо тепер купуватиметься і в американської Westinghouse.

Україна повинна дотримуватися жорсткої економії енергоресурсів, заміщуючи газ іншими видами палива. Прийнято рішення щодо будівництва атомних блоків.

Країна потребує розробки родовищ, оновлення інфраструктури та створення сприятливих умов для видобутку газу. Увесь флот бурових установок потребує модернізації. Ліцензії на розробку родовищ отримати важко: їх видають на п'ять років з продовженням після закінчення терміну дії.

Питання забезпечення газом можна вирішити власними ресурсами, але потрібно спростити процедуру ліцензування та лібералізувати ринок.

* * *

Колонка є видом матеріалу, який відображає винятково точку зору автора. Вона не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, про яку йдеться.

Точка зору редакції "Економічної правди" та "Української правди" може не збігатися з точкою зору автора. Редакція не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія.