Кто заплатит за углерод

Асоціація з ЄС для мене як людини, яка працює у реальному секторі, і не зі слів, а з практики знає про труднощі ведення бізнесу в Україні, означає можливість покращити інвестиційний клімат у нашій державі.

Мені важко уявити майбутнє України, враховуючи той шпагат, у якому вона може опинитися після ухилення від підписання такої доленосної і омріяної для багатьох українців угоди на Вільнюському саміті.

Призупинення переговорів з ЄС урядовці аргументували неготовністю вітчизняної економіки працювати в умовах вільної торгівлі з європейськими господарствами.

Серед причин такої неконкурентоспроможності фігурує висока енергозатратність національних підприємств. Але ж угода про асоціацію спрямована на підтримку економічного розвитку України.

Вона відкриває багато нових можливостей, в тому числі стимулює підприємців до модернізації своїх виробництв. Це в тому числі підтверджує досвід тих держав, які є членами Євросоюзу.

Суттєво знизити енергоємність української економіки та зменшити викиди парникових газів, у чому Україна як учасниця Кіотського протоколу теж зацікавлена, покликаний розвинений і ефективно працюючий ринок вуглецю.

Його, відповідно до угоди про асоціацію з Європейським союзом, Україна повинна створити протягом двох років. Це дуже копітка робота. До її виконання треба приступати вже зараз, не чекаючи підписання цього документа.

Перший період дії Кіотського протоколу, за яким країни-учасниці взяли на себе зобов'язання знизити викиди парникових газів в атмосферу, закінчився. У світі панує певна невизначеність з умовами другого періоду.

Активно обговорюються два сценарії: чи буде ратифікована міжнародна угода щодо другого періоду дії Кіотського протоколу, і як розвиватимуться події, якщо вона не буде ратифікована. Причин цієї дилеми багато.

Одні країни не влаштовують умови участі, інші прагнуть створити власні механізми, зокрема, внутрішній ринок торгівлі викидами. Я б навіть сказав, що у світі почався своєрідний карбоновий сепаратизм.

Відсутня одностайність країн у підходах. Вони не хочуть витрачати багато коштів і намагаються вибороти для себе максимально комфортні умови.

Впевнений: компроміс буде знайдено, адже кожна держава намагається внести свою лепту у зниження викидів парникових газів. За оцінками Світового банку вуглецевий ринок у 2011 році оцінювався 176 млрд дол.

До 2013 року Україна знаходилася у вигідному становищі. За умовами першого періоду дії Кіотського протоколу базовим періодом для порівняння був 1990 рік.

Фото УП

У ті часи українська промисловість була на піку, обсяги виробництва були високими, як і, відповідно, викиди парникових газів. Україна могла продавати навіть державні квоти. Тобто високий рівень викидів базового року дозволив і державі, і підприємствам залучати інвестиції через продаж вуглецевих одиниць.

За правилами другого періоду дії Кіотського протоколу базою для порівняння пропонуються 2008-2010 роки. Для вітчизняної промисловості це дуже низький рівень викидів, відповідно, Україна вступить у жорсткі зобов'язання. Обсяги, які будуть перевищувати показники цих років, доведеться докуповувати.

На підприємствах України аналогічна ситуація. Якщо у 2008 році завод викидав 3 млн тонн, а у 2016 році викидатиме 4 млн тонн, то 1 млн тонн він буде зобов'язаний докупити. Якщо він цього не зробить, то буде оштрафований.

У Європі тонна СО2 коштує 5 євро, а штраф за перевищення - 100 євро за тонну. Якщо підприємство перевищить норму, воно купуватиме викиди на ринку. Допомогу може надати держава, яка має право емітувати певну кількість одиниць для підприємства безкоштовно. У Європі така практика є нормою.

Щоб цей досвід не перетворився на додатковий тягар для бізнесу, а стимулював підприємців до модернізації, в державі мусить працювати відповідне українське законодавство, яке б базувалося на рекомендаціях директив Євросоюзу.

Наразі в Україні відсутні і довгострокова кліматична політика, і стратегія з реалізації політики щодо клімату. У перспективі їх розробкою повинен зайнятися уряд на основі пропозицій Міністерства екології та природних ресурсів.

Ці документи повинні стимулювати зниження енергоємності економіки та вплинути на її структурні зміни. Крім того, нас чекає складний етап роботи з гармонізації законодавства і методологій вуглецевого ринку ЄС з українськими реаліями.

Це важливий період з огляду на пошук відповіді на запитання, хто заплатить за створення ринку СО2. Щоб мінімізувати навантаження на економіку, потрібний перехідний період, протягом якого частину зобов'язань взяла би на себе держава. Коли ж ринок запрацює, тоді його можна буде відкрити для бізнесу.

Фото dt.ua

Ось чому таким важливим є діалог влади, ділових кіл та експертного середовища, їх взаємодія у підготовці плану із створення вуглецевого ринку в Україні.

Не варто розглядати систему торгівлі викидами лише як додатковий тягар для бізнесу. Це і нові можливості для виробництв за рахунок зниження енергоємності. Якщо підприємство провело модернізацію і знизило викиди парникових газів, то об'єм скорочень можна оформити, вийти на ринок і продати його іншим учасникам.

Попереду у нас велика дискусія про те, якою повинна бути модель вуглецевого ринку України. За рахунок проектів технічної допомоги країна отримає серйозну експертну допомогу в розробці системи торгівлі викидами, але участь української бізнес-громадськості і фахівців є домінуючою.

Казахстан, наприклад, вже має відповідне законодавство і формує свій вуглецевий ринок. Більше того, над його розвитком працюють і українські спеціалісти.

Ми не маємо права сказати "ні" такому розвитку подій. Ми зобов'язані зробити свій внесок у протидію глобальному потеплінню. Тим паче, що резерви для зниження енергозатрат в Україні великі.

Яким буде український вуглецевий ринок, і чи зможе він бути інкорпорований у систему торгівлі викидами ЄС, значною мірою залежить від нас. І лише від нас залежить, хто заплатить за створення ринку СО2 в Україні: держава чи бізнес.

* * *

Колонка є видом матеріалу, який відображає винятково точку зору автора. Вона не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми.

Точка зору редакції "Економічної правди" та "Української правди" може не збігатися з точкою зору автора. Редакція не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія.