К гуманной тюрьме

З часу проголошення незалежності України пенітенціарне законодавство держави значно еволюціонувало в напрямку гуманізації відбування покарань, умов утримання та визнання прав і свобод людини головними цінностями.

Шлях приведення пенітенціарного законодавства до міжнародних стандартів умовно можна поділити на три основні етапи.

Перший етап - період з 1991 року до вступу України до Ради Європи у 1996 році. Тоді Україна затвердила спрямованість пенітенціарної політики на забезпечення прав і свобод громадян, прийнятих у розвинених країнах.

Визначні кроки цього етапу - закон "Про попереднє ув'язнення", постанова Кабміну "Про програму приведення умов тримання засуджених у відповідність з міжнародними стандартами" та закону "Про внесення змін в законодавчі акти щодо врегулювання деяких питань, пов'язаних з умовами відбування покарання".

Другий етап - період з 1996 року до прийняття Кримінально-виконавчого кодексу.

Реформування кримінально-виконавчої системи набрало нових обертів з вступом України до Ради Європи. Після цього експерти організації вивчили законодавство, яке регламентує виконання покарань та практику його застосування.

За результатами перевірки була оприлюднена доповідь "Оцінка в'язничної системи України" з рекомендаціями щодо приведення її у відповідність із загальноєвропейськими стандартами. Було наголошено на "необхідності створення пенітенціарної служби як автономної соціальної організації".

Під час другого етапу реформування було прийнято закон "Про уповноваженого Верховної ради з прав людини" та постанову уряду "Про невідкладні заходи щодо залучення до праці осіб, які відбувають покарання в місцях позбавлення волі".

Важливими для подальшої діяльності пенітенціарної системи стали закони "Про внесення змін до Кримінально-процесуального кодексу", "Про боротьбу із захворюванням на туберкульоз", "Про ратифікацію факультативного протоколу до конвенції проти катувань", "Про внесення змін до Виправно-трудового кодексу".

Також було затверджено Кримінальний кодекс, який набрав чинності 1 вересня 2001 року. Документ кардинально змінив принципи призначення та відбування кримінальних покарань - з урахуванням міжнародних стандартів.

Третій етап реформування установ кримінально-виконавчої системи почався 11 липня 2003 року з прийняття Кримінально-виконавчого кодексу. Його положення ґрунтуються на Конституції, міжнародних актах з прав людини та міжнародному досвіді у сфері виконання кримінальних покарань.

Фото УП

Кодекс передбачає перебудову системи класифікації установ за прийнятими у Європі ступенями безпеки, вводить прогресивну систему зміни умов тримання засуджених за рівнем їх виправлення, визначає права засуджених на побачення, отримання посилок, передач, продуктів харчування, відрахування із зарплати.

Документ більш чітко регулює питання матеріально-побутового та медико-санітарного забезпечення, надання психологічної та педагогічної допомоги.

Кримінально-виконавчий кодекс заклав нові засади виконання покарань, однак в Україні фактично збережена радянська система з притаманними їй рисами адміністративно-командного управління. Це перешкоджає належному виконанню завдань, покладених на Державну кримінально-виконавчу службу України.

Гострою проблемою пенітенціарного сьогодення є перевантаженість установ та слідчих ізоляторів. Украй незадовільними є умови тримання.

В останні роки були виділені значні фінансові ресурси для зміни умов тримання осіб в установах виконання покарань та слідчих ізоляторах. Певною мірою ці умови були поліпшені, але більшість проблем досі не розв'язані.

Частина корпусів у слідчих ізоляторах перебуває у незадовільному технічному або навіть аварійному станах і не придатна для тримання людей. Більшість будівель та інженерних мереж установ зведено 50 і навіть 100 років тому.

Про невідповідність умов тримання засуджених нормам законодавства та європейським стандартам не раз відзначалося у доповідях уповноваженого Верховної ради з прав людини, комітету ООН проти катувань, комітету ООН з прав людини, Європейського комітету з питань запобігання катуванням.

Зокрема, зверталася увага України на переповненість установ, неналежні кількість та якість продуктів, медичну допомогу, умови перевезення, нестачу денного світла та свіжого повітря, невиправдані режимні обмеження.

Фото УП

Різні аспекти тримання під вартою були негативно оцінені Європейським судом з прав людини в рішеннях у справах проти України.

Крім того, вживається недостатньо заходів щодо виконання міжнародних зобов'язань України стосовно створення належних умов тримання засуджених. Зокрема - в частині переходу від казарменого до блокового розміщення засуджених та збільшення норми жилої площі на одного засудженого.

Низький рівень організації соціально-виховної та психологічної роботи із засудженими не забезпечує умов для ефективної індивідуальної корекції їх поведінки, створення умов для виправлення і ресоціалізації засуджених.

Це призводить до непоодиноких випадків суїцидів в установах та слідчих ізоляторах, непідготовленості до життя після звільнення і, як наслідок, до значної кількості випадків пенітенціарного рецидиву.

Критичний стан підприємств установ виконання покарань не дозволяє залучити всіх засуджених до праці, яка є одним із засобів виправлення та ресоціалізації. Принципи діяльності таких підприємств не відповідають сучасним умовам ринкової економіки, через що вони неспроможні ефективно функціонувати.

Тим не менш, українське законодавство впевнено крокує до міжнародних стандартів. Для визначення шляхів реформування Державної кримінально-виконавчої служби 2012 року президент підписав указ "Про концепцію державної політики у сфері реформування Державної кримінально-виконавчої служби".

У травні 2013 року Верховна рада прийняла за основу проект закону про внесення змін до Кримінально-виконавчого кодексу щодо порядку та умов відбування покарання та зміни до закону "Про попереднє ув'язнення".

Особи, які утримуються у слідчих ізоляторах, отримають право на короткочасні виїзди у зв'язку із смертю або тяжкою хворобою близького родича.

Фото УП

У квітні 2012 року прийнято новий Кримінальний процесуальний кодекс - КПК, який відповідає сучасним демократичним стандартам. Кримінальний процес виписаний в документі у якісно новій формі порівняно з попереднім КПК.

Новий КПК став революційним у багатьох процесуальних нюансах. У ньому знайшли відображення абсолютно нові положення, які усунули прогалини регулювання КПК 1960 року.

Так, позитивним для адвокатів є те, що захиснику надано право до першого допиту мати конфіденційне побачення із своїм клієнтом.

Право на таке побачення відзначено окремо - без дозволу слідчого, прокурора чи суду. А після першого допиту - побачення без обмеження кількості та тривалості.

Основною відмінністю Європейських пенітенціарних правил від чинного виправно-трудового законодавства України є закріплена в них мета впливу на засуджених.

Якщо для вітчизняного законодавства це покарання за вчинений злочин і запобігання наступним злочинам, то у розумінні європейського законодавця - виховання почуття відповідальності і навичок, які допоможуть дотримуватися закону і самостійно задовольняти життєві потреби після звільнення.

В сучасних умовах стрижнем реформування пенітенціарної системи повинна стати винятково ідея ресоціалізації засуджених, що є основою пенітенціарної філософії.

Стан системи виконання покарань є мірилом цивілізованості і демократичності будь-якої держави. Україні для приведення цієї системи до міжнародних стандартів необхідно зробити ще дуже багато.

Фото УП