Независимость государства от народа?

24 серпня 1991 року була проголошена така жадана для народу "державна незалежність" України. Але чому не виправдалися сподівання на краще життя?

Очевидно, сучасний стан українського суспільства можна визначити так: держава в Україні стала цілком незалежною від свого народу.

Цей висновок підтверджують два факти, які характеризують сучасний стан суспільства.

З одного боку, "чужа воля" із-за меж України вже не панує в Україні - у цьому й полягає незалежність держави. З іншого боку, "своя воля" українців в Україні ще не панує. Це ознака того, що держава в Україні як інструмент управління суспільним життям людей не знаходиться у руках суверенного народу.

Стаття 5 Конституції України проголошує: "Носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування. Право визначати і змінювати конституційний лад в Україні належить виключно народові".

Спитаймо себе: чи користається народ України належною мірою своїм суверенітетом для убезпечення від узурпації його прав з боку власної держави та від зловживань державною владою? Очевидно, це питання риторичне.

Той "театр політичних дій", який розгортається в Україні, свідчить, що, ставши незалежними від "чужої волі", українці ще не навчилися "своєю волею" володіти тим інструментом, який називається "держава".

Жодна з гілок державної влади в Україні не знаходиться під владою народу, носія суверенітету. Державною владою оволодівають політичні маргінали, тобто політики, озброєні політичною сваволею і політичними ілюзіями.

Користуючись відсутністю у громадян політичного досвіду і політичної культури, вони ловлять їх під час виборів на "м'якуш", що готується за рецептами політичних технологій. Ми - народ, який не уміє володіти своєю державою, як маленька дитина, що не навчилася володіти своїми руками, ногами і головою.

Феномен "незалежності держави від народу", єзуїтське використання усіх гілок державної влади для зловживань сталі можливими через відсутність у громадян належної соціальної і політичної культури, яка повинна забезпечити суверенітет українського народу над власними державними інституціями.

Одним з драматичних наслідків відсутності в українців належної політичної культури є процвітання буйним цвітом на теренах України політичних маргіналів. Це вони, утворюючи псевдополітичні угруповання, борються з власним народом. Їх мета - захоплення державної влади і її використання для зловживань.

Фото УП

Вони отримують можливість з допомогою держави експлуатувати народ завдяки використанню демократичного за формою волевиявлення громадян. На цьому й паразитують політичні маргінали, зловживаючи демократичними інститутами. Це, очевидно, не вина нашого народу, а його біда, але чи може це нас втішити?

Хто поверне в Україні державну владу народу? Лише він сам шляхом правильного волевиявлення на демократичних виборах. Однак щоб волевиявлення було правильним, народу повинна допомогти справжня українська еліта, місія якої - сприяти формуванню у громадян прогресивної політичної культури.

Досить переконливо про необхідність соціального просвітництва народу писав французький соціолог Еміль Дюркгейм. Підкреслюючи, що ми живемо у світі, "який не визнає жодного властителя, крім громадської думки", він стверджував: "Щоб цей властитель не став нерозумним деспотом, слід його просвіщать".

Очевидно, неодмінним для становлення демократії є принцип соціального просвітництва, коли просвітництво - вище політики, а просвітителі - вище політиків.

Значний просвітницький потенціал належить і соціальній практиці людей. Все більше громадян, потерпаючи від зловживань влади, усвідомлюють наступну політичну закономірність: влада робить з ними те, що вони їй дозволяють.

Завдяки навчанню реаліями життя громадяни втрачають ілюзії на зразок "держава повинна нагодувати свій народ" і отримують уроки нової політичної культури, що здатна перетворити їх з рабів держави на її господарів.

Очевидно, завданням номер один прогресивних партій в Україні є забезпечення політичного просвітництва з допомогою усіх засобів сучасної цивілізації. А громадянам-виборцям серед усього розмаїття партій варто підтримувати лише ті, які борються за владу народу над державою, а не за владу держави над народом.

Лише завдяки соціальному і політичному просвітництву, яке сприяє формуванню у громадян прогресивної політичної культури, український народ зможе демократичним шляхом повернути собі державу, забезпечивши народний суверенітет в Україні і убезпечивши державну владу від узурпації.

Фото УП