"Економічна правда разом з відповідями кандидатів продовжує публікувати редакційний аналіз.

Дана публікація коментує другу частину відповідей кандидата в президенти Сергія Тігіпка стосовно галузевої економіки.

З аналізом першої частини відповідей кандидата можна ознайомитися тут.

Блок 4. Держрегулювання і податки

Сергій Тігіпко відрізняється від інших кандидатів тим, що підіймає непопулярні, але досить важливі теми. Це свідчить про те, що кандидат в президенти розуміється на актуальних економічних питаннях України, і не уникає дискусії попри їх електоральну неефективність.

Водночас, його фахове бачення рідко підкріплюється чіткою позицією стосовно того, яким чином необхідно їх вирішувати і це є безумовним плюсом.

Наразі Тігіпко входить до вкрай обмеженого числа кандидатів, які говорять про необхідність підвищення фіскального тиску на СПД - фізичних осіб, досить чисельну категорію осіб, конфлікту з якими намагаються уникати навіть влада.

Він справедливо зауважує, що "погано сформульована та ще гірше реалізована система податкового стимулювання і державної підтримки малого та середнього бізнесу призвела до протилежного результату.

Замість рушійної сили економічного розвитку малий бізнес став інструментом мінімізації податкових зобов'язань та ховання підприємців в "тінь". Дана теза знайде широку підтримку в експертних колах, бо фахівці фіскальної політики досить добре знають, що частина СПД замається відмиванням колосальних обсягів коштів, а ще частина формування податкових ям.

Сьогодні максимальна ставка податку сягає 200 гривень. При заробітній платі більше 1333 гривень є сенс розривати трудові відносини з роботодавцем, створювати СПД і переходити на контрактну або підрядну форму співробітництва.

Безумовно, при невеликих заробітних платах така схема не є популярною, а от коли розмір оплати сягає 10 тисяч гривень, то економія для підприємства від переведення співробітника на СПД складає близько 4400 тисяч гривеньі, а для самого співробітника - близько 1700 гривень.

При цьому, намагання уряду змусити СПД - фізичних осіб платити додатковий внесок до Пенсійного Фонду в розмірі до 100 гривень визвали шквал критики та звинувачення в придушенні малого бізнесу. Після цього, більшість кандидатів в президенти намагаються оминати дану тему.

Серед важливих проблем, піднятих Сергій Тігіпко, варто назвати і свавілля українських природних монополій. Він справедливо стверджує, що ненормально, коли тарифи природних монополій підвищуються без будь-якого обґрунтування, виключно за примхою місцевих керівників, у рази, а потім, також без жодного економічного обґрунтування, знижуються на декілька відсотків, а антимонопольний орган залишається в стороні.

Не викликає сумнівів, що політика дотаційної підтримки промисловості, яка проводилася до 2004 року, створила ситуацію, коли тарифи на послуги монополій дійсно є заниженими.

Проте підвищення їх до рівня, коли діяльність монополій вийде на позитивну рентабельність, має бути прогнозованою та поступовою. Підвищення ж тарифів в декілька разів по середині фінансового року нічим іншим, як державним свавіллям назвати не можна.

Складно не погодитися із запропонованими методами боротьби з корупцією. Кандидат прогнозує, що "корупція зникне тоді, коли необхідність отримання різного роду дозволів та узгоджень буде зведена до мінімуму, а процедури отримання тих, що залишились, будуть чіткими та прозорими".

Якщо реалізувати дане положення практиці, то корупція, звичайно що не зникне, але її рівень значно знизиться.

Дуже гарна пропозиція, що державні закупівлі повинні відбуватись у виробника, а не посередника. Це досить дієва і перспективна пропозиція. Головне, щоб після піднятого колосального інформаційного шуму, кандидат в президенти довів цю справу до кінця.

До слова, наразі цю ідею намагається реалізувати український уряд, проте інформаційний тиск, скоріш за все змусить його призупинити таке рішення.

Стосовно ринку АПК, то в даному питання Сергій Тігіпко продемонстрував класичний ліберальний підхід: ринкові ціні, втручання держави через ринкові інструменти, зокрема державні товарні інтервенції. Концепція бездоганна, проте не завжди підтримується представниками лівих економічних течій, а також представниками правлячої сили незалежно від ідеології.

Справа в тому, що продовольча стабільність - один із ключових факторів електоральної стабільності, а тому владні політики застосовують оперативні і дієві в короткостроковій перспективі інструменти - адміністративне регулювання цін та рентабельності.

Позитивний європейський досвід Тігіпко може принести і в сфері управління державною власністю. Його підхід відчутно дисоную з популярною в Україною тезою, про те, що в державній власності потрібно назавжди закріпить певні стратегічні активи, а інші в обов'язковому порядку мають бути приватизовані.

Кандидат в президенти, пропонує європейський підхід до цієї проблеми, який є більш гнучким. Як відмічає кандидат, "націоналізація та приватизація - це дві сторони однієї медалі. Це постійний процес, пов'язаний із державним регулюванням економічного розвитку.

Якщо на певному ринку виникає проблема, держава має входити у власність, ставати гравцем на ринку, а не залишатись стороннім глядачем. Після входження у власність держава має проводити процес реструктуризації, якщо потрібно - підтримувати розвиток грошовими коштами. Коли необхідність у державному втручанні на певному ринку відпадає, держава має продавати свою частку приватному інвестору".

Стосовно блоку соціальних питань, то тут Тігіпко був більш поміркований, аніж інші кандидати. Він не обіцяв тотального зростання благополуччя.

Між строчками простежуються дві тези: про необхідність концентрації в умовах кризи ресурсів не на підвищенні номінального, а на збережені реального рівня соціальних стандартів, та про необхідність обережної монетизації пільг. Не популярно, але чесно.

Блок 5. Паливно-енергетичний комплекс

Найгучніша позиція Тигіпка у паливно-енергетичному секторі - це обіцянка створення консорціуму з управління газотранспортної системи.

Незважаючи на всю аргументацію, наведену на користь цієї думки, вона є радше епатажем, якщо не розглядати варіант відвертої продажності сусідній державі.

Адже кілька сусідніх держав уже пішли на цей крок, і очевидно, що це не принесло їм знижок на газ, як оптовим покупцям, та інших переваг, які пропонує купити за консорціум кандидат. Натомість, вони не мають важелів зворотного впливу на постачальників газу.

А саме такий важіль необхідний Україні зараз в умовах, коли, як абсолютно слушно зазначає Тигіпко, будь-яка істотна диверсифікація шляхів та джерел постачання енергоносіїв неможлива.

Що ж до інших думок про сектор енергоносіїв - то тут кандидат пропонує абсолютно конструктивні речі, і його відповіді просякнуті прагматизмом.

Зокрема, він єдиний наводить детальний план реформи НАК "Нафтогаз України" і розділення його за напрямками діяльності. Також пропонується надання цільових пільгових кредитів населенню для збільшення енергоощадливості осель. Цей захід додасть раціональності підвищенню цін на газ для населення.

Що ж до стратегії розвитку вугільних підприємств, запропонованої командами Тігіпка, то тут запропонований варіант розділення шахт на три групи абсолютно збігається з баченням команди Віктора Ющенка. Виникає навіть враження, що в обох випадках використано думки одного експерта.

Перспективною з першого погляду є ідея створення державного банку розвитку для розбудови ядерної енергетики, але насправді сама ідея не гарантуватиме ефективності роботи такої установи.

Блок 6. Промислова політика

Промисловій політиці у відповідях Тигіпка також приділено значну увагу. Особливий акцент він робить на високотехнологічне виробництво.

При чому зараховує до нього не лише "традиційні" військово-промисловий комплекс літакобудування і енергетичне машинобудування, але й виробництво фармацевтичної продукції, медичної техніки, створення нових матеріалів і виробництво програмного продукту та інформаційних технологій, які справді мають в Україні великий потенціал.

Водночас, згадка про космічні технології викликає вже певну усмішку: наразі ця галузь уже наскрізь просякнута патріотично-спекулятивним духом.

Тігіпко поки що єдиний згадав у контексті промислової політики проблему виробництва споживчих товарів, яка дає можливість імпортозаміщення.

Команда кандидата пропонує безліч фінансових інструментів для державної підтримки пріоритетних підприємств. Кожен з них може бути достатньо ефективним, якщо не перетвориться на вільні економічні зони часів Кучми, спрямовані лише на ухиляння від податків.

Що ж до стимулювання розвитку сировинних виробництв - то тут кандидат не вигадує велосипеда, але пропонує мінімальний набір оздоровчих заходів.

Блок 7. Агросектор

Сергій Тігіпко продемонстрував дивовижну як для банкіра обізнаність у питаннях аграрного сектора. Принаймні, команда кандидата у президенти обрала доволі грамотних експертів, які готували відповіді на питання "ЕП".

Аграрні тези зайвий раз підтверджують: Сергій Тігіпко - яскравий прихильник ринкової економіки, який продукує тверезі думки.

Він, як і ряд інших кандидатів, спочатку дипломатично відмовляється обирати між американською та франко-голландською моделями розвитку сільського господарства. Ключовим завданням аграрної політики Сергій Тігіпко вважає створення ефективної системи стимулювання виробництва.

"Стимулювання розвитку сільського господарства має полягати не у пільгах, а у наданні підприємствам доступу до довгих інвестиційних ресурсів на прийнятних умовах", - зауважує він і далі розповідає про механізми.

Зокрема, це може бути зроблено за рахунок цільового пільгового кредитування з  рефінансуванням аграрних компаній Земельним іпотечним банком. Аби такий важіль задіяти, необхідно завершити земельну реформу, пише банкір.

Чимало нинішніх кандидатів на президентську посаду активно пропагують ідею зведення і перебудови вітчизняної інфраструктури, і Сергій Тігіпко - не виняток.

За допомогою програми цільового пільгового кредитування він пропонує розбудувати тваринницькі комплекси, пункти із збору та первинної переробки сировини, елеватори, а також пункти забезпечення виробників добривами, засобами захисту рослин і технікою вітчизняного виробництва.

"Створення такої інфраструктури є необхідним для стимулювання розвитку крупнотоварного виробництва", - каже кандидат, нарешті відповідаючи на питання "Економічної правди". Отже, Сергій Тігіпко, судячи з останньої тези, все ж є прихильником американської моделі розвитку АПК.

Разом з тим, він намагається не забути і про одноосібників, які у процесі "американізації" села - укрупнення аграрного виробництва - залишаються біля розбитого корита. Дрібні селяни, за задумом кандидата, займатимуться "зеленим" туризмом.

Абсолютно ринкова позиція у Сергія Тігіпка і щодо землі: вона має стати товаром.

"Завершення земельної реформи - одна з головних передумов розвитку сільського господарства. Ця реформа дозволяє залучити величезний інвестиційний ресурс, який оцінюється не менше ніж у 200-300 мільярдів доларів", - говорить кандидат.

Однак він не вважає за необхідне повністю віддатися ринковій стихії. На думку банкіра, слід обмежити розміри ділянок, що продаються одній людині чи компанії. Крім того, держава повинна мати право викупу землі "за ціною продажу".

"Необхідно визначити ціну, нижче від якої сільськогосподарська земля продаватися не може. Це захистить інтереси продавців-власників паїв, ускладнить спекулятивні операції і унеможливить ухилення від податків", - переконаний кандидат.

Центральним елементом ринкової інфраструктури має стати Земельний іпотечний банк, який "буде державним агентом на ринку землі".

Загалом аграрна програма Сергія Тігіпка перегукується з програмними засадами іншого кандидата - діючого президента Віктора Ющенка. Навіть у характеристиці нинішнього стану земельного питання вони - як брати-близнюки.

"Завершенню земельної реформи в Україні заважає величезний тіньовий ринок землі, який склався в країні, і цілий клас людей, які отримують надприбутки на цьому ринку. Тіньовими грошима просякла вся система влади - від органів самоврядування до судів", - говорить кандидат.

Навести у цьому господарстві лад він сподівається за допомогою сильної і консолідованої державної влади. Механізм, звісно, декларативний, але виборцям має сподобатися.

Блок 8. Інфраструктура

Відповіді Сергія Тігіпка на питання щодо розбудови інфраструктури, в цілому, справили позитивне враження.

Кандидат ставить в центр своєї моделі розвитку інфраструктури транзитні можливості України й зручність її географічного розташування. Питання використання країни у якості містка для торгівлі між Європою й Азією використовується політичним істеблішментом досить часто у передвиборчих гаслах.

Але інфраструктурне питання потребує інших рішень. Тігіпко, на жаль, не враховує в якому стані знаходяться основні об'єкти сьогодні. Людині, яка в 2010 році прийде до влади, доведеться спочатку "латати".

І робити це: по-перше - з бюджетом, з якого час від часу "вирізають" кошти, що передбачені саме на відповідні проекти; по-друге - з "дірками" на дорогах, залізницях, аеропортах, трубопроводах. А використання транзитного потенціалу це вже інше питання.

Підкуповує в Тігіпко його хватка успішного підприємця і бізнесмена, від якого не вислизає жодна деталь процесу.

Це проявляється, зокрема, в його здібностях, знаходити джерела фінансування. Цьому питанню він приділив значну частину своїх пропозицій. Ставку Тігіпко робить на цільові пільгові кредити і прямі іноземні інвестиції, однак відсутня його позиція щодо залучення внутрішніх інвестицій й розподілу сфери ризиків між державою та інвесторами.

Окрім цього, вагомим доробком є те, що поряд з виробничою інфраструктурою він також виділяє і соціальну (готелі, місця відпочинку, облаштування парків), що цілком може бути поштовхом для розвитку, наприклад, туризму.

Однак варто розуміти, що Україна на даному етапі не належить до європейських країн з усталеною ринковою моделлю економіки. Тому увага до інвестицій в інфраструктуру може бути другорядною у порівнянні з відсутністю пропозицій щодо контролю за фондом інвестування та тендерами.

Блок 9

Про свою головну характеристику як сильного кандидата Сергій Тігіпко не забуває ні на мить. Особливо помітно це в останньому блоці відповідей, який, схоже, складено на основі скопійованих тез передвиборної програми.

Найбільш яскраві положення звучать так: "Україні потрібно змінити модель економіки", "об'єднати український народ може лише соціально-економічний розвиток", а "пріоритетом зовнішньої політики повинен стати захист національних економічних інтересів".

А ще - "під час кризи роль держави в економіці суттєво зростає", тому вона має проводити "політику "розумного" протекціонізму". Податкову систему слід спростити, кількість податків - зменшити, а продукцію випускати переважно інноваційну.

Зрештою, пересічний виборець може втомитися від будь-яких слів, навіть найгеніальніших. Він хоче справ, особливо тих, які якимось чином можуть покращити його життя. Чи здатний запропонувати їх Сергій Тігіпко - вчорашній протеже Леоніда Кучми та нинішній однодумець - в економічній частині - Віктора Ющенка?

Автори: Олексій Молдаван, Артем Захарченко, Іван Коваль, Дмитро Дєнков