"Економічна правда" разом з відповідями кандидатів у президенти продовжує публікувати редакційний аналіз отриманих текстів.

У першій частині матерілу експерти оглядають тези Сергія Тігіпка щодо бюджетної політики та банківського сектора.

Аналіз відповідей кандидата стосовно інших секторів економіки читайте згодом.

Блок 1. Бюджетна політика і політика держборгу 

Сергій Тігіпко, маючи безцінний дослід роботи у банківській сфері та економічному блоці уряду, добре орієнтується у проблемах сучасної економіки України. Він не сповідує жодної економічної ідеології, використовуючи інструменти різних економічних шкіл там, де вони бачаться максимально ефективними.

Кандидат в президенти комплексно систематизував наявні проблеми, виклав чітке бачення причин їх виникнення та запропонував раціональні напрямки їх подолання. Головна особливість у тому, що напрямки подолання цих проблем не є дискусійними, і більшість кандидатів у президенти висловили подібні думки.

Всі розуміють, що податкову систему необхідно реформувати, і всі знають, як, а от ефективні і дієві механізми пропонують одиниці.

Сергій Тігіпко справедливо відзначає, що і бюджетний процес і міжбюджетні відносини в Україні потребують суттєвого реформування. Звісно, "такі реформи мають бути системним і спрямованими на підвищення ефективності використання бюджетних коштів - наближення їх до людей".

Водночас, названі кандидатом напрямки бюджетної реформи потребують деталізації і обґрунтування. Зокрема, виникає питання, яким чином технологічно можна фіксувати "бюджетні пріоритети".

Безумовно, на рівні бюджетної резолюції, яку нинішній уряд не вважає за потрібне подавати на підставі закону про Кабмін, влада може фіксувати певні пріоритетні напрямки бюджетних видатків. Однак як можна інтегрувати їх у закон про бюджет і змусити уряд подавати фінплан, який корелював би з положеннями резолюції?

Існує широкий спектр механізмів, і дискусія має точитися саме навколо них, бо тези на кшталт "бюджетні пріоритети повинні чітко пов'язуватися з основними напрямами економічної та соціальної політики" не є предметом для дискусії.

Тігіпко навряд чи знайде опонента, який буде з ним сперечатися. Однак в чому тоді унікальність пропозиції?

Тимчасом інший напрямок бюджетної реформи - "середньострокове бюджетне планування" - навпаки, є надмірно дискусійним питанням. Як контраргумент можна послатися на досвід РФ, де адміністративна вертикаль функціонує досить чітко.

Навіть там, в умовах ефективності та цілісності державної влади, трирічне бюджетне планування перетворилося на формальність. Для української влади, прогнози якої навіть на короткостроковий період є далекими від реальності, будь-яке середньострокове планування просто протипоказане.

Аналогічне зауваження можна зробити і стосовно напрямку "фіскальна децентралізація". Передусім, необхідно уточнити, що взагалі мається на увазі. Наприклад, нинішній уряд розуміє бюджетну децентралізацію як формування самодостатніх територіальних громад, яких в Україні більше 12 тисяч.

Інший підхід передбачає формування сильних регіонів - областей. Однак чи варто фінансово укріплювати регіони, які дозволяють собі вирішувати, хто для них є президентом, як це було у 2004 році, який статус вони хочуть мати в Україні, і які війська можуть чи не можуть бути присутніми на їхній території?

Очевидно, що і Леонід Кучма, і Віктор Ющенко, які завжди декларували відданість принципам бюджетного федералізму, не просто так блокували будь-які подібні ініціативи.

Більш змістовні і перспективні ідеї Сергій Тігіпко оприлюднив стосовно фіскальної ситуації. Загалом це той прагматичний підхід, який наразі бачиться оптимальним. Зокрема, кандидат констатує необхідність зниження податкового тиску.

При цьому послаблення податкового тиску - не обов'язково зменшення ставки. Це може бути введення прискореної амортизації, спрощення механізмів зарахування до валових витрат підприємств коштів на модернізацію, своєчасне повернення ПДВ, відсутність авансової сплати податків.

Крім того, кандидат інтуїтивно порушив дуже важливу проблему - слабкі позиції держави у "податковій конкуренції", яка точиться між економіками країн Центрально-Східної Європи.

Процеси ринкового реформування у регіоні супроводжувалися надто повільними темпами формування національного приватного капіталу, через що виникла проблема дефіциту інвестицій. Заповнити цей вакуум уряди країн намагаються через залучення іноземного фінансування, передусім, міжнародного капіталу.

Податкова конкуренція між країнами сприяла тому, що окремі держави почали не лише покращувати та спрощувати систему адміністрування податків, а й зменшувати загальний фіскальний тиск на економіку.

Україна має ряд важливих проблем у сфері податкової політики, які призводять до погіршення її позицій у боротьбі за залучення в економіку міжнародного капіталу.

Через це обсяг прямих іноземних інвестицій на одну людину в Україні у два-одинадцять разів менший, ніж у сусідів. І це без врахування ПІІ з офшорних зон, які є реінвестиціями вітчизняних компаній.

Саме тому в процесі формування податкової політики, як резонно стверджує Сергій Тігіпко, рівень вилучень коштів з економіки через бюджети всіх рівнів і позабюджетні фонди слід наблизити хоча б до показника найближчих сусідів України - Росії та Польщі.

Серед інших конструктивних напрямів реформування податкової системи - запровадження єдиного соціального податку та зменшення кількості платежів.

Водночас, чимало пропозицій Сергія Тігіпка є вкрай неоднозначними, і потребують обґрунтування.

Передусім, це стосується пропозиції передати повноваження адміністрування соціальних платежів до податкової служби. Варто уточнити, що соціальні внески мають кардинально іншу природу, ніж податкові механізми перерозподілу ВВП.

Соціальні внески - це інститути системи соціального страхування, а тому незрозуміло, яким чином вони пов'язані з податковою службою. Даними внесками має займатися позабюджетний цільовий фонд. Якщо ж коштами опікуватиметься податкова, це ускладнить механізм адміністрування соціальних внесків.

Категорично не можна погодитися з тезою Тігіпка про те, що "ПДВ - це приклад того, як невдале впровадження іноземного досвіду в Україні призвело до негативних наслідків".

Справді, вся нинішня податкова система України є калькою французької моделі, однак навряд чи Україні потрібно розробляти власну систему. Не менш небезпечно висмикувати з досконалої моделі окремі положення чи податки.

Низька ефективність ПДВ полягає не у зарубіжному походженні цього податку, а в тому, що він був доповнений "українськими нововведеннями".

Теза про те, що "у теперішньому вигляді цей податок стимулює експорт сировини та вбиває підприємства, які виробляють високотехнологічну продукцію", є надто сміливими і не підкріпленим фактами.

Крім того, кандидат мав би запропонувати альтернативу ПДВ. Податок з обороту? Однак він лише посилить фіскальний тиск, у першу чергу, на підприємства, які виробляють високотехнологічну продукцію.

"Перехід до касового методу збирання податку з прибутку підприємств" неможливий в Україні. Більш того, поквартальне стягування податку на підставі поданих декларацій є поширеною практикою у світі, тому що мінімізує можливість ухиляння від нього за допомогою формування хвостів дебіторської заборгованості.

Стосовно проблеми державного боргу Сергій Тігіпко займає прагматичну позицію. В умовах кризи, каже він, не варто боятися зростання дефіциту, а от у довгостроковій перспективі, за нормальних економічних умов, рівень дефіциту бюджету не може перевищувати 2-3% ВВП.

Варто відзначити сміливість кандидата у питаннях емісії. Після гіперінфляції 1992-1995 років в Україні її бояться як вогню, але світова практика доводить, що при обережному підході це ефективний інструмент стимулювання ділової активності.

У даному контексті теза про те, що для фінансування окремих проектів економічного розвитку також можна використовувати й обмежену цільову емісію Національного банку, видається слушною.

Виважено оцінює Сергій Тігіпко боргову політику уряду. Він резонно стверджує, що "критичним наразі є не сам рівень державного боргу, а проведення політики, за якої приріст цього боргу, тобто дефіцит, спрямовується не на фінансування реформ і стимулювання економічного розвитку, а на поточне споживання".

Сергій Тігіпко є чи не єдиним кандидатом, який говорить про необхідність інвестування бюджетних ресурсів у "проведення реформ".

Кандидат розуміє: болісні і непопулярні перетворення неможливі, якщо не пригальмувати зростання соціальних видатків. На відміну від нього, чимало інших кандидатів обіцяють одночасно знизити податки і розширити видатки. Це має насторожити виборців, бо так не буває.

Блок 2. Банківський сектор

Відповіді Сергія Тігіпка нагадують урок об'єктивності. З одного боку, правильна перша точка зору. З іншого - друга теж має сенс. Отже, потрібно знайти "золоту середину".

У підсумку, слова кандидата не можна аналізувати з позицій "правильно" чи "неправильно". Це марно, бо на рівні логіки у них враховані усі варіанти. Зате якщо поєднувати оприлюднені тези з українською реальністю, виходять дивні речі.

Так, Сергій Тігіпко пропонує, щоб завдання Нацбанку ставив парламент. Якщо це реалізувати, повториться історія з бюджетом. Щороку депутати роблять близько ста спроб "відредагувати" державні фінанси для своїх потреб. Природно, про стабільність економіки вони думають найменше.

Також кандидат налаштований активно використовувати рефінансування НБУ для стимулювання економіки. Але в часи, коли Тігіпко керував Нацбанком, були реалізовані лише два такі проекти, і не ним, а першим заступником голови Арсенієм Яценюком.

Зараз цільове рефінансування теж не використовується, хоча всі умови для цього створені.

Крім того, вважає Тігіпко, Нацбанку повинні ставити завдання зверху, а він буде самостійно вибирати, як їх виконувати. Однак така практика в Україні не спрацьовує.

Нацбанк сьогодні стурбований лише утриманням курсу гривні та стримуванням інфляції - згідно із законом про НБУ. Як тільки утримання цих параметрів опиниться під загрозою, регулятору буде все одно, які ще цілі перед ним поставили.

Отже, доки не зміниться закон, будь-які слова про партнерство з урядом і парламентом залишаться деклараціями.

В цілому, Сергій Тігіпко не налаштований щось змінювати у банківській системі, аж до того, що створювати спеціалізовані банки не варто.

Кандидат коректно і логічно доводить, що нинішній стан речей - це нормально, потрібно лише правильно усім цим управляти. Можливо, це справді так.

Втім, теми для дискусії залишаються. Наприклад, ідея створення держбанку розвитку другого рівня приваблива, але її не менш переконливо презентували і до Сергія Тігіпка. Тим не менш, досі нічого подібного в Україні немає. Отже, проблема не у чудових ідеях, а у їх втіленні.

Саме від Сергія Тігіпка як економіста хотілося б почути: як змусити ідею працювати? Як повірити, що для запуску банку розвитку потрібно всього лише випустити держоблігації під гарантії уряду?

Блок 3. Фондовий ринок

Сергій Тігіпко одним з перших почав користуватися перевагами акціонерних товариств, працюючи на керівних посадах у Приватбанку.

Його концепція передбачає розвиток національно орієнтованого фондового ринку для швидкої мобілізації необхідного ресурсу та формування вартості підприємств.

Українські корпорації повинні отримати доступ на зовнішні ринки капіталу, переконаний кандидат.

Далі буде

Автори: Олексій Молдован, Сергій Лямець, Віктор Петрусь