Про крах американської валюти говорять давно. У 1990 роках про це писала жовта преса, у книгах і статтях розмірковували теоретики лівого спрямування, антиглобалісти, конспірологи і ласі на сенсації журналісти. У той же час, ще кілька років тому представники західної "мейнстрімівської" економічної науки висміювали такі прогнози.

Десь у 2005 році почали поширюватися чутки про можливу відмову США від долара і запровадження єдиної північноамериканської валюти амеро. Цей термін уперше озвучив член Ради з міжнародних відносин Роберт Пастор.

У травні 2005 року Рада опублікувала доповідь аналітичної групи "Побудова північноамериканського суспільства", у якій обґрунтовувалася необхідність створення надрегіональної політичної структури та інших форм співробітництва на кшталт Євросоюзу.

У 2008 році скандальний американський репортер Гарольд Чарльз Тернер на своєму сайті розмістив викриття "змови" урядів США, Канади та Мексики, які нібито таємно готують введення нової валюти, а також фото начебто нових грошей.

[B]

Виступаючи у програмі Ларрі Кінга, колишній президент Мексики Вісенте Фокс заявив, що поява амеро - справа довгострокової перспективи.

Тему обговорювали і цілком респектабельні ЗМІ. Наприклад, у статті "Кінець національної валюти", що вийшла у Foreign Affairs, виданні Ради з міжнародних відносин, економіст Бенн Стейлі запевняє: долар - перехідна валюта.

"Країни повинні відмовитися від монетарного націоналізму на шляху до єдиної світової валютної одиниці", - сказав він.

З початком активної фази світової кризи розмови про можливе падіння долара зазвучали гучніше.

В одного з найбагатших людей світу Уоррена Баффета, який за кілька років лише на валютних операціях заробив 2 мільярди доларів, запитали, у якій валюті краще зберігати свої заощадження. "Тільки не в доларах США", - відповів він.

На початку 2008 року заступник директора Центробанку Китаю Су Цзіань заявив, що долар втрачає статус світової валюти. Приблизно те ж тоді сказав і знаменитий фінансовий спекулянт Джордж Сорос.

"Поточна криза - це не просто наслідок падіння ринку житла, це кінець 60-річного періоду розвитку системи кредитування, заснованої на доларі як резервній валюті", - зауважив він.

За словами російського економіста Михайла Хазіна, який писав про майбутню світову економічну кризу ще у 1999 році, процес витіснення долара "глобально незворотній", хоча можливі й локальні відхилення від цієї тенденції.

І ось перед останнім саммітом G-20, виступаючи у вашингтонському університеті Джона Хопкінса, президент Світового банку Роберт Зеллік погіршив прогноз позицій долара у світових валютних резервах. Він припустив, що незабаром світові фінансові структури віддаватимуть перевагу євро та юаню.

"Цілком імовірно, що долар перестане бути світовою резервною валютою. Після фінансової кризи гегемонія Америки пішла на спад", - відзначив він.

Щоб краще зрозуміти, що буде з "всемогутнім" доларом завтра, слід пригадати, як розвивалася світова валютна система учора.

Механізми збереження монополії

Історія економічних стосунків людства побудована на єдиній мірі вартості. Тривалий час цю роль відігравало золото. Люди порівнювали ціни у різних країнах з одним еквівалентом і, таким чином, розуміли реальну вартість товару або місцевої валюти.

З 1944 року ця роль перейшла до долара США, забезпеченого золотом, у рамках Бреттон-Вудської системи - міжнародної системи грошових відносин і торгівельних розрахунків, встановленої на конференції в однойменному американському місті.

Ця система відкрила шлях до створення Міжнародного банку реконструкції та розвитку і Міжнародного валютного фонду. Цьому сприяла світова війна, в результаті якої дві третини світового золотого запасу опинилися у США.

Важливо, що економіка Штатів з моменту її виникнення серйозно залежала від фондового ринку. Як наслідок, в американській економіці стандартні цикли посилювалися.

У період циклічного зростання відносні значення фінансових показників були суттєво вищими, ніж в інших країнах. Але в період спаду вони також падали значно швидше, що викликало сильні депресії.

Як відзначають російські економісти Кобяков і Хазін, саме тому для адміністрації Рузвельта важливо було побудувати механізм, який би дав можливість уникати глибоких спадів.

Сходження долара на трон у якості світової валюти дозволяло американським чиновникам у необхідному обсязі емітувати долар, який приймали всі країни світу. А у потрібний момент - "скидати" надлишок грошей за межі країни і позбуватися основної проблеми, яка мучила американську економіку впродовж півтора століть.

Іншими словами, з'явилася чудова можливість перекласти власну інфляцію на чужі плечі. Цей механізм "випускання пари" природно доповнив систему домінування американських компаній на світових ринках за рахунок практично монопольного доступу до потужного кредитного ресурсу.

Однак ця експансія призвела до того, що кількість доларів за межами США стала надто великою. У підсумку, уряди деяких країн звернулися до Штатів з вимогою обміняти свої долари на золото.

Першою була Франція. Президент Шарль де Голль після переобрання у 1965 році заявив про несправедливість світової валютної системи, важливість відмови від долара і перехід на золотий стандарт.

Генерал послідовно боровся за незалежність Франції. Тоді він заявив про вихід його країни з військової організації НАТО та про виведення 29 американських військових баз із своєї території.

В результаті, через кілька років він був звинувачений в авторитаризмі, покараний акціями протесту студентів та профспілок і незабаром пішов у відставку. Його місце зайняв лояльний до США колишній працівник банку Ротшильдів і прем'єр-міністр в адміністрації де Голля Жорж Помпіду.

Внесок генерала де Голля у становлення Франції оцінили лише нащадки. Паралелі з Україною напрошуються самі собою: "син Кучми" раптом став затятим борцем із "злочинною владою".

Але пізніше шляхом Франції пішли й інші країни. У 1970 роках позиції долара вперше похитнулися. Тоді стійка тенденція до падіння його курсу супроводжувалася двома нафтовими кризами, в результаті яких ціна на енергоносії різко зросла.

Це призвело до помітного скорочення долара у структурі офіційних золотовалютних резервів у всьому світі. Виникло питання про можливу втрату доларом функції єдиної міри вартості.

Тоді був придуманий механізм рециклювання нафтодоларів - перерозподіл валюти від постачань нафти країнами ОПЕК. Втім, навіть цього виявилося недостатньо, особливо після розгортання чергової боргової кризи країн, що розвиваються.

На початку 1980 років Штатам довелося різко піднімати облікові ставки для збереження міжнародної привабливості долара.

У середині ж 1980 років, внаслідок політики стимулювання американської економіки за рахунок нарощування державних витрат, яку проводила адміністрація Рейгана, у США спостерігалося зростання і без того значного дефіциту поточного балансу, а у бюджетах Японії та Німеччини збільшувався профіцит.

Схожа ситуація спостерігається і зараз, але сьогодні американські фінансові ринки внаслідок кризи значно менш привабливі.

У 1985 році для стабілізації валютних ринків представники ключових країн - Франції, Німеччини, Японії, Великобританії і США - підписали у Нью-Йорку знамениту угоду, яка передбачала різку девальвацію долара щодо інших валют - приблизно на 40%.

Як показали наступні події, ця угода принесла користь тільки США. Сполучені Штати повинні були скоротити свій бюджетний дефіцит і знизити процентні ставки. Франція, Великобританія, Німеччина і Японія погодилися їх підвищити.

Крім цього, Німеччина зобов'язалася знизити податки, а Японія повинна була зробити все необхідне, щоб курс ієни "повністю відбивав позитивну динаміку японської економіки". Але США не поспішали виконувати свої обіцянки.

Вашингтон не скоротив бюджетний дефіцит, а через різке зростання курсу ієни серйозно постраждала японська економіка, оскільки японські компанії-експортери стали менш конкурентоспроможними на закордонних ринках. Існує думка, що це призвело до багаторічного економічного спаду в країні.

У США, навпаки, спостерігалося істотне економічне зростання і низький рівень інфляції - наприклад, експорт за два наступних роки виріс на 20%.

Схоже, різку девальвацію гривні, що двічі проводилася урядом Тимошенко спільно з НБУ, не можна пояснити тільки внутрішніми українськими іграми. Багато експертів неодноразово відзначали, що для просування своїх інтересів Штати завжди поширювали свій вплив, у першу чергу, на фінансовий сектор країн.

Далі буде

У другій частині йтиметься про механізми економічної могутності США, які призвели до глобальної економічної кризи, а також про повільний відхід світу від долара.