Мораторій не для всіх

Президент Віктор Ющенко вимагає, щоб усі необхідні закони були ухвалені вже в березні. 

Напередодні виборів 2007 року різні політичні сили запевняли, що  дозволять продаж землі. Сам Ющенко пообіцяв, що коли нова коаліція "буде такою ж безхребетною, як попередня", він уласноруч унесе проекти законів про зняття мораторію на продаж землі. "Я розумію, на яку критику виходжу, але відповідь (на питання про ринок землі - ред.) потрібно давати", - заявив президент. 

Нова коаліція виправдала сподівання президента і не підтримала законопроектів щодо продовження мораторію на продаж земель сільськогосподарського призначення. Водночас у бюджеті урядовці прописали, що мораторій діятиме, доки не будуть ухвалені відповідні закони стосовно функціонування українського ринку землі.  

Згідно із січневим рішенням Ради нацбезпеки і оборони (РНБО), засідання якої було присвячене земельним проблемам, президент учергове доручив Кабінету Міністрів унести на розгляд парламенту багатостраждальні законопроекти. До 1 березня - Закон „Про ринок землі" та „Про державний земельний кадастр". До 1 квітня -  зміни до Земельного кодексу.  

Іншу частину законопроектів відклали на липень та вересень.  Також   депутати запланували парламентські слухання на тему: "Законодавче забезпечення запровадження ринку земель сільськогосподарського призначення в Україні". Однак враховуючи те, як „активно" працює парламент, навряд чи  все це буде реалізовано.

Фахівці дають різні прогнози щодо термінів ухвали законів про ринок землі та державний кадастр.  Песимісти стверджують: навіть за умови термінового законодавчого забезпечення цього процесу, швидко запустити механізм не так просто. Формальне ж розв'язання цієї проблеми призведе лише до того, що наявні на сьогодні зловживання на ринку землі будуть просто  легалізовані землевласниками від влади. 

Ні для кого не секрет, що землі скуповує вся політична та владна еліта, незалежно від того, до табору коаліції чи опозиції вона належить. І тут єдності інтересів антагоністичних сил можна позаздрити.

Ще напередодні перевиборів до Верховної Ради, у вересні 2007 року, екс-спікер парламенту Володимир Литвин в одному з інтерв'ю  зазначив: „Нинішній політикум вирізняє  велике  нетерпіння, пов'язане з бажанням якомога швидше закінчити перехід загальнонародної власності в приватні руки. Особливість сьогодення полягає в тому, що  розгортається боротьба не стільки за посади, скільки за землю. Головне питання: хто  володітиме землею?".  

Як свідчать події останніх років, ця боротьба справді стала ознакою часу. Сьогодні вже всім зрозуміло, що влада втратила контроль за ситуацією на ринку землі. І навіть заклики президента Ющенка навести лад та зняти мораторій нагадують волання в пустелі. Купівля-продаж тими, до кого, власне, і звертається президент, триває не перший рік, і доволі активно. Натомість різні політичні сили, виголошуючи красиві гасла,  не поспішають утілювати в життя накази глави держави.  

До речі, цікаво, що погляди Ющенка в цьому питанні, починаючи з 2004 року, зазнали  суттєвих змін. Виступаючи 16 листопада 2004 року на першому національному каналі, тоді ще кандидат у президенти, Віктор Ющенко заявив: "Ми виступаємо за мораторій на купівлю-продаж землі. Якщо сьогодні допустити продаж землі - це значить, піти на ту помилку, яку зробив уряд Кучми у 93-му році, коли зробили ваучер на приватизацію, і через купівлю ваучерів за кілька днів "нєсколько конкрєтних пацанов" чи то з Донецька, чи то із Дніпропетровська стали власниками чи районного молзаводу, чи районної міжколгоспної будівельної організації".  

У квітні 2005 р.  президент Ющенко дав доручення провести комплексну перевірку додержання вимог земельного законодавства. Її результати  розглянули на засіданні РНБО 29 червня 2005 року, коли чиновники визначили план удосконалення земельного законодавства. За словами Раїси Богатирьової, яка нині очолює РНБО, якби план був виконаний, „не було би відомих проблем із законодавчим забезпеченням земельної реформи". Закони „Про ринок землі", „Про державний земельний кадастр" та багато інших, які парламент так і не ухвалив, запобігли б сьогоднішнім проблемам.  

Про схеми зловживань із купівлею-продажем землі  можна писати трактати. Тут і зміни цільового призначення земель, і перегляд місцевими радами своїх рішень щодо їх виділення, і непрозорість перепродажу ділянок. Фахівці б'ють на сполох: сьогодні  більшість угод купівлі-продажу  можна визнати недійсними. Все залежить від того, яким чином земля потрапила до покупця: чи була приватизована, чи виділялась як пай, чи було змінене цільове призначення, чи навіть просто допущені неточності процедурного характеру під час оформлення угоди. До речі, дістати інформацію про попередні угоди щодо тої чи тої ділянки - непроста справа. Закон не надає права всім охочим ознайомитися з документацією на ділянку. І органи, які мають таку інформацію (управління земельних ресурсів на місцях та органи місцевого самоврядування), не поспішають її надавати.  

Слід зауважити, що прокуратура чи органи місцевого самоврядування, як правило, за власною ініціативою не перевіряють законності купівлі чи використання земель. Зазвичай оскарження права власності відбувається винятково конкурентами чи за наявності скандалу, який б'є по репутації місцевого чиновника. Тож висновок випливає автоматично: держава не тримає під контролем земельні питання в будь-якому розумінні цього слова, залишаючи їх на відкуп ділків.