"Козаки" йдуть. Як у конкуренції двох приватних компаній народилися українські броньовики
Без бронеавтомобілів життя на фронті було б зовсім сумним. Ці машини працюють там, де є міни, диверсанти, літають ворожі безпілотники та б’є артилерія. Бронеавто можуть брати на штурм за нестачі іншої техніки, ними можуть евакуювати поранених із самого пекла бою.
Завдяки союзникам Україна має "зоопарк" із щонайменше 20 моделей броньовиків. Утримувати таку кількість різної техніки непросто: не вистачає ні знань, ні запчастин. Проте в перші місяці російського вторгнення українська армія брала все, що давали.
На третій рік війни допомога союзників поступово скорочується, а кількість машин зменшується через їх постійну участь у бойових діях. Поповнювати запаси бронеавтомобілів Україні дедалі частіше доводиться власним коштом.
На щастя, вітчизняні виробники навчилися самотужки збирати такі машини і ремонтувати їх, тож потреби в купівлі з-за кордону майже немає. Точні цифри ніхто не називає, однак порівняння різних даних свідчить, що загальна кількість вироблених українських бронеавтомобілів за весь час давно перевищила 1 тис штук.
Виробляють їх здебільшого дві приватні компанії, що багато років конкурують між собою на вітчизняному ринку. Мова йде про "Українську бронетехніку" з її "Новатором" та НВО "Практика", дітищем якої є машини серії "Козак". Державні замовники балансують між ними, підігріваючи змагання.
За два роки великої війни ці компанії наростили штат, організували ремонтні цехи біля лінії фронту і поступово покращують свій продукт, конкуруючи із західними моделями. Українське виробництво бронеавтомобілів на очах перетворюється на потужну частину оборонного комплексу і має великі шанси вирватися на світовий ринок.
Народження українського бронеавтомобіля
Для проведення великих штурмових операцій військові беруть важку бронетехніку: танки, бойові машини піхоти, бронетранспортери. Для логістики в тилу найкраще підходять пікапи. Бронеавтомобілі – це щось посередині.
"Виконання завдань біля фронту є ризикованим. Бронеавтомобіль потрібно брати туди, де ймовірні обстріли, купа дронів та ворожих диверсантів. Якщо їхати на цивільному пікапі й поряд вибухне 120-міліметрова міна, то машину розіб’є в хлам. Якщо ж там буде броньовик – йому нічогісінько не буде. Екіпаж виживе, вантаж залишиться неушкодженим", – розповів ЕП військовий з напрямку Кремінної.
Використання бронеавтомобілів у якомусь сенсі є викликом часу. Зараз поле бою кишить ворожими дронами. Ворог бачить усі переміщення, тож рухатися потрібно швидко. "Швидкість 40 кілометрів на годину на лінії зіткнення – смертельна. Бронеавто ж рухаються значно швидше", – зазначив військовий.
Збройним силам через скорочення західної військової підтримки не вистачає важкої бронетехніки, тому, як стверджують опитані ЕП військові, іноді бронеавтомобілі використовують для підтримки штурмів.
Завдання для конструкторів – розробити універсальну, швидку та прохідну машину, яка під час вибуху збереже життя екіпажу, вивезе його з небезпечної зони, а в окремих випадках надатть вогневу підтримку. Для цього зазвичай купують "голе" цивільне шасі, укріплюють його та нашаровують бронезахист. Однак це простіше сказати, ніж зробити.
Журналісти ЕП відправилися на завод "Української бронетехніки", щоб побачити цей процес на власні очі. Таких невеличких цехів по всій Україні багато. Виробникам довелося розпорошити виробничі потужності, щоб убезпечитися від ракетних ударів.
Машини "Новатор" збирають на базі масивного шасі Ford F550. Бронесталь під нього імпортується з ЄС, адже єдиний український виробник, маріупольська "Азовсталь", знищена російськими окупантами. Базове шасі та бронесталь – це близько 50% вартості бронемашини. Усе інше здебільшого робиться в Україні.
"У кінці виробничого циклу автомобіль збільшить свою вагу в кілька разів, тому спочатку потрібно укріпити всі елементи, на які тиснутиме додаткова броня. Ми ставимо посилення підвіски, мостів, окремих елементів корпусу й робимо посилений бампер. Тільки тоді встановлюється бронекапсула", – розповідає ЕП начальник виробництва на одному з об’єктів.
Бронесталь сильно відрізняється від звичайної сталі. Вона має інші сплав та заводську обробку і в підсумку виходить щільнішою та міцнішою. На "Укрбронетехніку" вона потрапляє у вигляді листів. Там за допомогою лазера з неї нарізають елементи захисту і віддають у цех зварювання, де бронекапсулу збирають, як конструктор Lego.
Слабке місце звичайного пікапа на фронті – колеса. Наїзд на гострі уламки або вибух – і машина далі не їде. Через це заводські колеса з Ford прибирають, а на їхнє місце ставлять більші та міцніші. Зсередини їх укріплюють за технологією run-flat, яка дозволяє машині рухатися певний час після пробиття.
Всередині машини ставиться система пожежогасіння – великі балони на пасажирських місцях та під капотом. У випадку загоряння вони розпилюють речовину під великим тиском, гасять вогонь і військові без опіків покидають транспорт.
Туди ж встановлюється додаткова вентиляційна система. У передових версіях вона не тільки кондиціонує бронекапсулу, але на випадок хімічної атаки може зробити її герметичною, допоки машина не виїде з критичної зони.
Змін зазнає навіть мотор. Двигуни від Ford технологічні, але вони примхливі до якості пального. Оскільки на фронті машини не заправляють хіба що самогоном, ще на заводі з моторів знімають зайві "крихкі" системи і роблять їх більш витривалими до низькоякісного армійського пального.
На даху машини робиться місце для зброї. Там може бути кулемет, протитанковий ракетний комплекс або повноцінний бойовий модуль (роботизована турель, якою екіпаж управляє зсередини машини).
На броньовики приміряли сучасні турецькі бойові модулі компанії ASELSAN. Щоправда, вони не популярні в ЗСУ, адже один такий модуль може коштувати дорожче за саму машину. Зазвичай на даху ставлять звичайний кулемет.
Повний цикл виробництва однієї машини від замовлення шасі до відправки на фронт – девʼять місяців. Однак за умови завчасного замовлення деталей цей термін скорочується до місяця. Саме тому виробники наполягають на укладанні кількарічних контрактів, які дають змогу зробити велике замовлення в постачальників.
Велика перевага українських бронеавтомобілів – ремонт всередині країни. Компанії мають бригади навчених виїзних спеціалістів, які обслуговують машини за лічені кілометри від лінії фронту і мають для цього всі запчастини. У більш складних випадках броньовики повертають на завод. Там спеціалісти вивчають історію кожного зразка та роблять капітальний ремонт.
У мережі можна знайти безліч відео з розбитими бронеавтомобілями "Новатор" та "Козак", але з вцілілою бронекапсулою. У багатьох випадках екіпаж залишається живим або навіть неушкодженим після обстрілів.
Ціна українських бронеавтомобілів – близько 9 млн грн за штуку. Збереження життя кожного бійця на фронті – це беззаперечна цінність. Проте навіть якщо цинічно порахувати, скільки держава виплачує за смерть одного військового на фронті (15 млн грн), то можна зробити висновок, що кожен броньовик економічно себе повністю окупає.
Як конкуренція створила ринок бронеавтомобілів
Українські бронеавтомобілі купують майже всі силові відомства. За словами директора "Української бронетехніки" Владислава Бельбаса, загальна кількість замовлень на ці машини поступово зростає.
Ринок поділений між двома компаніями: "Українська бронетехніка" та НВО "Практика". Власні розробки бронеавтомобілів також мають КрАЗ та державний "Укроборонпром", однак їхня продукція не популярна.
НВО "Практика" – лідер за обсягами випуску. Компанія виробляє близько двох третин вітчизняних броньовиків. Вона випускає не лише броньовані пікапи на шасі Ford F550, а й МРАПи "Козак-2". МРАП – це важкий бронеавтомобіль, який краще озброєний та перевозить значно більші вантажі.
"Укрбронетехніка" тимчасово виробляє лише легкі бронеавтомобілі "Новатор", але у 2024 році планує повернутися до виробництва МРАПів.
Загалом обидві компанії досить успішні. Одна з причин – їхня постійна конкуренція, яка тримає в тонусі. Державні замовники балансують між двома виробниками і це дає результат.
"Нам доводиться боротися за державного замовника. Ми робимо все, щоб наша машина була потужнішою, не ламалася і щоб замовник довго не чекав на вирішення недоліків. Якщо ми будемо проблемними, то держава переключиться на іншого постачальника.
Якщо буде лише один виробник, то він дуже скоро почне "забивати" на сервіс. Вважаю, що поточна конкуренція різних компаній – це дуже хороша ситуація на ринку", – сказав Бельбас.
Зірковий час для військових заводів. Як Україна може виробляти більше зброї?
Після початку великої війни на український ринок зайшло чимало іноземних бронеавтомобілів. Це ще більше підігріло конкуренцію, адже якщо українські машини на їхньому тлі виглядатимуть "не дуже", то військові проситимуть державу купувати імпортні, які добре себе зарекомендували на фронті.
Українські компанії виграють за ціною. За словами Бельбаса, бронеавтомобілі "Української бронетехніки" на 30% дешевші за імпортні. Щодо якості ситуація неоднозначна. Є західні машини, які не витримують темпу українсько-російської війни та ламаються, а є дорогі та якісні авто в хорошій комплектації, як австралійські МРАПи Bushmaster.
Однак якщо говорити про порівняння за параметром "ціна-якість-сервіс", то українські виробники почувають себе фаворитами. Перевага вітчизняних компаній не тільки в швидкому ремонті на власних заводах, а й у багаторічних випробуваннях машин в умовах війни.
Держава сотнями купувала броньовики "Новатор" та "Козак" ще під час локальної війни на Донбасі. За цей час конструктори встигли побачити недоліки та адаптувати машини до війни саме на теренах України з її ґрунтами, кліматом та характером боїв.
Еволюція та перспективи
Масштабується виробництво бронеавтомобілів просто. Усе, що потрібно, – кількарічні контракти та нові замовлення. "Ми готові за власні кошти, без залучення держави, збільшувати потужності з виробництва. Потрібні тільки замовлення", – зазначив Бельбас.
Конструкторські роботи не припиняються і продукт постійно вдосконалюють. Зараз спеціалісти "Укрбронетехніки" працюють над полегшенням машини: шукають альтернативні матеріали та пробують різні конфігурації шасі.
Нові виклики на полі бою породжують нові моделі машин. Наприклад, зараз у Сил оборони з’явилася потреба в перевезенні більшої кількості людей, тому "Українська бронетехніка" за ініціативи кількох замовників створила збільшену версію машини "Новатор" на десять місць. Початкова версія вміщувала лише пʼять осіб.
Скоро компанія планує представити і новий МРАП на заміну "Варті". Останню припинили випускати через потребу в білоруських деталях. За словами Бельбаса, нова "Варта" носитиме інше ім’я, буде легшою, матиме можливість встановлення зброї більшого калібру та не міститиме деталей з держав-агресорів.
Не відстає від конкурента й НВО "Практика". У ЗСУ є відчутний дефіцит спеціалізованої техніки для медичної евакуації, тому компанія розробила і спільно з Мінстратегпромом випробувала нову медичну евакуаційну машину на базі сучасного "Козака-7".
Також компанія планує заповнити дефіцит техніки для гуманітарного розмінування. Україні ще довго доведеться розміновувати поля від російських снарядів, а для цього потрібно багато броньованої техніки. На одному з публічних заходів "Практика" представила низку рішень для різних етапів розмінування.
Закупівля державою сучасніших зразків українських бронеавтомобілів дозволить компаніям розвивати технології та зробить їх більш конкурентними на світовому ринку. Поки що експорт зброї закритий, однак в кулуарах розмови про його відкриття ведуться.
Україна може виробляти значно більше зброї. Що для цього потрібно?
Доступ на світовий ринок суттєво би покращив би стан українських підприємств. ЕП відомо, що на одній із зустрічей Мінстратегпрому з виробниками йшла розмова про розробку варіантів для відкриття продажу за кордон тієї вітчизняної зброї, яку держава не може законтрактувати через брак коштів.
Поява таких розмов логічна, адже спроможності українських виробників принаймні вдвічі більші, ніж фінансові можливості державних замовників. Публічно про можливе відкриття експорту Мінстратегпром говорить менш рішуче, оскільки тема політично чутлива, а дискусія ще триває.
Українські бронеавтомобілі цікавили світових замовників ще до початку великої війни. Зазвичай перемовини йшли з країнами, які не можуть собі дозволити дорогу західну техніку.
Постачань було небагато: усі домовленості зірвалися після 24 лютого 2022 року і українські компанії не встигли опанувати світовий ринок. З примітних контрактів – НВО "Практика" поставила 60 броньовиків Саудівській Аравії.
У будь-якому випадку внутрішній ринок України поки що дозволяє вітчизняним компаніям розвиватися та нарощувати конкурентоздатність. Державі залишається подбати про безпеку підприємств, забезпечити їх плановим замовленням на роки і відкрити можливість пільгового кредитування для формування запасів деталей. І тоді бронеавтомобілі ще й будуть приносити в країну валюту.