Ні Янукович, ні китайці, ні російські окупанти Миколайчука не зламали. Історія швейного підприємства "Броно"
"Якщо в місто постійно привозити безкоштовний хліб, то рано чи пізно хлібні магазини закриються".
Так недавно один з українських топменджерів в інтерв'ю ЕП пояснював, як міжнародна благодійна допомога може зіграти злий жарт з українським бізнесом.
Як приклад він наводив післявоєнний досвід Боснії, де великий обсяг благодійної допомоги значною мірою вбив локальну економіку. Тут ідеться не про військову чи фінансову допомогу, а саме про гуманітарну.
Можна привозити із США ковдри і роздавати переселенцям, але їх можна купити в Україні і так підтримати український бізнес. Тож важливо, щоб українські урядовці доносили це і до основних міжнародних донорів, наголошував керівник.
У буремні часи першим зникає малий бізнес, у якого нема достатнього запасу міцності. Проте бувають і успішні приклади, коли підприємства, отямившись від удару, встають на ноги і, наприклад, переходять на воєнні рейки.
Власнику невеликого швейного підприємства "Броно" Михайлу Миколайчуку, про якого далі піде мова, часто доводилося змінювати фокус, щоб вижити і продовжити справу свого життя.
Наприкінці квітня підприємець із Славутича пошив першу партію вологостійких сидінь. Їх для чернігівських прикордонників замовили волонтери, з якими підприємець постійно співпрацює.
Свого часу Миколайчук розробив літній польовий костюм для українських військових, а потім конструював важливі дрібниці: жилети, чохли на шоломи, шапки-мазепинки.
Зараз підприємець збирає кошти, щоб пошити однакову форму для територіальної оборони свого містечка.
Нижче ЕП переповідає історію невеликого підприємця із Славутича, на заваді бізнесу якого ставали Янукович, китайські компанії та російські окупанти, але це його не зламало. Він працює, допомагає армії і виробляє необхідний товар.
Китайські товари вдарили по бізнесу
У 1986 році Миколайчук закінчив Інститут легкої промисловості (нині Київський національний університет технологій та дизайну) і пішов працювати на "Чернівці легмаш". Підприємство конструювало обладнання для виготовлення трикотажу.
Через десять років Миколайчук викупив у роботодавця 15 станків і заснував у Славутичі, Київська область, виробництво трикотажу. Його "Рукавична фабрика "Славутич" шила робочі рукавички, шкарпетки та спецодяг.
Конкурентів у підприємця майже не було. На фабриці працювали 30 людей. Щомісяця вони виготовляли 65 тис пар рукавичок і тисячу робочих костюмів.
За роки роботи фабрика сформувала широку клієнтську базу, яка доросла до 150 українських компаній. Серед них були всі атомні станції, пивзаводи, підприємства машинобудування та харчової промисловості.
Потім президентом обрали Віктора Януковича, і поступово ринок наповнився дешевими неякісними китайськими товарами. Бізнес почав занепадати.
"При Януковичу дотичні до влади депутати та бізнесмени почали завозити з Китаю величезні партії дешевих неякісних товарів. Через "відкати" начальникам виробництв їх постачали на підприємства. Ця корупційна схема вбила багато дрібних бізнесів в Україні і завдала збитків самим покупцям такого мотлоху.
Скажу на прикладі спецодягу: китайський не витримував навіть одного терміну експлуатації, а наші костюми люди носили по два", – пояснює Михайло.
Підприємець принципово не платив за те, аби відповідальні особи державних компаній замовляли його товар, тому у 2012 році фабрику довелося закрити.
Натомість Миколайчук відкрив приватне підприємство "Броно", штат працівників якого складався з трьох осіб. У найкращі місяці вони виготовляли три-пʼять тисяч пар рукавичок, шили іншу захисну продукцію. Так підприємство дожило до Революції гідності, а з початком війни долучилося до волонтерського руху.
Польовий костюм для військових
На Київщині Миколайчука знають як фахового конструктора, модельєра та виробника якісного захисного одягу. Тому у 2014 році, коли військовим знадобилася форма, за її розробкою волонтери звернулися до нього.
"Люди з "Волонтерського воєнпрому" попросили пошити пробну партію літнього польового костюма. Дали технічні вимоги, я пошив п’ять комплектів. Волонтери відвезли їх на експертизу до Міністерства оборони, де їх випробовували.
Потім прийняли як зразок для забезпечення війська. Згодом у модель внесли зміни з урахуванням вимог НАТО і запустили в масове виробництво як літній польовий костюм українських військових", – розповідає Миколайчук.
Так у "Броно" з’явилися замовлення. Підприємство не могло шити великі партії через малі виробничі потужності, тому тривалий час Миколайчук співпрацював з переможцями тендерів Міністерства оборони за договорами підряду.
Підприємець безкоштовно отримував тканину, шив костюми та одержував гроші за роботу. Дрібні партії, по 120-130 костюмів, окремо замовляли волонтери, щоб напряму передавати військовим, які того потребували.
Однак у 2018 році замовлення припинилися і від переможців тендерів. Для економії часу та грошей вони почали переносити виробництво в Китай.
"Раніше як було: у Китаї замовляли тканину, розмитнювали її, роздавали на підприємства, шили костюми. Це забирало час та гроші, тому українські бізнесмени, які мали доступ до замовлень, почали шукати виробників одягу в Китаї. Ті шили форму, і бізнесмени під своїм брендом завозили її в Україну.
Інвестувати в розвиток легкої в промисловості вдома ніхто не збирався. Нас знову відрізали від промислового виробництва", – каже Миколайчук.
"Броно" знову перекваліфікувалося: почало шити постільну білизну та уніформу для працівників санаторіїв та лікарень. Паралельно допомагало військовим на сході: шило шапки-мазепинки, маски, балаклави, теплі куртки.
Але не через Міністерство оборони. Про більшість потреб армії дбали волонтери. Ця тенденція збереглася і після повномасштабного вторгнення РФ.
Одягнути тероборону в однострій
Після початку повномасштабної війни в Миколайчука стало більше волонтерської роботи. Швачки та закрійниці виїхали із Славутича, тож чоловік із сином працюють самі. За потреби віддають замовлення "надомницям".
"Недавно ми безкоштовно пошили балаклави та пов’язки на рукави. Періодично ремонтуємо одяг військовим. Коли росіяни захопили ЧАЕС і тримали в полоні кілька сотень людей, ми за добу пошили для них змінну спідню білизну. Її централізовано передавали на "атомку", – згадує чоловік.
У планах Миколайчука – створити однаковий одяг для територіальної оборони Славутича. Наразі всі ходять у різних костюмах – хто що знайшов. Тривають перемовини з місцевим командуванням, щоб визначилися з моделлю.
"Нам потрібен офіційний запит від військових, бо зараз на військову тканину накладена бронь – її не можна придбати в магазині. Коли матиму замовлення, то отримаю в Міноборони дозвіл на купівлю матеріалу", – пояснює підприємець.
За його словами, костюм коштуватиме 1200-1400 грн. Кожен військовий купуватиме одяг самостійно. Наразі Михайло збирає кошти, щоб компенсувати частину витрат і знизити ціну для оборонців.
За такою ж схемою шили вологостійкі сидіння для прикордонників. Військові звернулися з проханням до волонтерів, а ті замовили "аксесуари" в Михайла.
На такі дрібні, але потрібні речі, немає держзамовлення чи відпрацьованого механізму забезпечення. На жаль, усе досі працює за ланцюжком: військові мають потребу, повідомляють про неї волонтерам, ті збирають кошти чи домовляються про виготовлення, а потім видають хлопцям та дівчатам.
"Держава звикла, що все привезуть волонтери: випросять, вишкребуть, знайдуть і допоможуть. Тому все так і працює. Усі наші перемоги – заслуга військових, волонтерів та людей, які їх підтримують", – резюмує підприємець.
Волонтери допомагають не лише військовим, а й бізнесу, коли дають замовлення компаніям на зразок "Броно". Хоча це мала б робити держава.